WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основи міжнародного економічного права - Реферат

Основи міжнародного економічного права - Реферат

Міжнародне валютне право — це система міжнародно-правових норм, що регулюють міжнародні валютні відносини. Сучасний розвиток міжнародного валютного права пов'язаний з розширенням і поглибленням міжнародного економічного співробітництва. Норми згаданої правової системи юридично виражені та закріплені в міжнародних договорах, судовій та арбітражній практиці, міжнародних звичаях. Слід підкреслити, що міжнародне валютне право регламентує діяльність організаційно-правового механізму валютних відносин, створеного за ініціативою промислово розвинутих країн. Структурними ланками згаданого механізму є насамперед самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. На сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу держав на міжнародні валютні відносини. Значна роль у виробленні державної політики в цій галузі надається державним банкам.

Велика увага приділяється заходам з міждержавного регулювання валютної політики. Зокрема, розгляду цих питань присвячуються щорічні зустрічі керівників держав "великої сімки" — США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Канади та Японії. У розробці та реалізації валютної політики важливу роль виконують неурядові структури міжнародного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо), а також міжнародні кредитні організації і фонди. До числа останніх, зокрема, належать спеціальні організації і фонди ООН(Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Спеціальний фонд ООН, Фонд капітального розвитку ООН, Міжнародна фінансова корпорація) та європейського регіону (Банк міжнародних розрахунків, Європейська валютна система, Європейський інвестиційний банк, Північний інвестиційний банк, Міжнародний кооперативний банк, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів). Зазначені організації створені на основі міждержавних угод, а їх функціонування регулюється відповідними міжнародно-правовими актами, зокрема вони мають право від свого імені укладати договори як з країнами-учасницями, так і з іншими країнами. Діяльність кожного з цих суб'єктів міжнародних валютних відносин має свої специфічні особливості, які випливають з поставлених перед ними завдань.

Правовою основою валютно-кредитних відносин між державами є міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іноземною валютою, товарами і т. ін.) і виплатити певну суму в межах відсоткової ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва розробила різні види організації валютно-кредитних відносин, зокрема: за торговими і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу; за угодами про економічне і промислово-технічне співробітництво; за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах; за спеціальними кредитними угодами.

У системі міжнародних економічних відносин важливе місце посідають відносини, пов'язані з організацією і здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим видами транспорту. Ці відносини регулюється міжнародним транспортним правом, принципи і норми якого юридично закріплені у міжнародних договорах та угодах з питань транспорту, актах міжнародних організацій (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо). Найпоширенішими є міжнародні договори з питань транспорту (транспортні договори). Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним та іншим транспортом у країні.

За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багато- і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід, наприклад, віднести Конвенцію про відкрите море 1958 р.; Угоду про Міжнародну спілку залізниць 1922 р.; Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації 1944 р.

Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, але в них обов'язково враховується специфіка виду транспортних засобів. Так, у договорі про торгове судноплавство визначається, як правило, територія, на яку поширюється договір; питання сприяння сторін свободі торгового судноплавства; підтримка і розвиток ділових відносин між органами управління транспортом; дотримання у міжнародному судноплавстві принципу вільної і справедливої конкуренції; визнання національної належності судна; надання допомоги при корабельних катастрофах і аваріях та інші питання.

Важливе значення для регулювання, наприклад, морських перевезень має міжнародне морське право, яке регулює відносини, що виникають у процесі використання Світового океану для торговельного і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо. В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном. Джерелами міжнародного морського права є Статут ООН, Женевські Конвенції 1958 р. (Про територіальне море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів), Брюссельська конвенція 1910 р., Лондонська конвенція 1954 р. з поправками, Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. Правове регулювання міжнародних морських перевезень передбачає також з'ясування питань, пов'язаних з визначенням, по-перше, режиму торговельних суден у відкритому морі та територіальних водах і, по-друге, режиму торговельних суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Зокрема, до їх числа належить Белградська конвенція 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. У межах міжнародного співробітництва щодо використання цієї ріки укладені різного роду угоди, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи тощо (наприклад, Братиславська угода 1955 р., Бухарестська угода 1961 р.).

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Рада із залізничного транспорту, що складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. До їх числа належать Конвенція про врегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах 1926 р., а також Конвенція про врегулювання авторуху між країнами 1949 р. З метою розвитку автомобільного транспорту, захисту інтересів автотранспортних об'єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації та економіки автомобільних перевезень була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту (1947 р.), а для координації діяльності автотранспортних підприємств та об'єднань, що функціонують при залізницях, — Спілка автодорожних служб залізниць (1950 р). Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів зумовило необхідність активного укладення угод між країнами. Практично всі вони уклали такі угоди із сусідніми державами. У згаданих двосторонніх угодах містяться положення про регламентацію регулярних і нерегулярних перевезень вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов'язані з ними послуги тощо.

Здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів цивільним повітряним флотом також вимагає відповідного правового регулювання. Активну участь у цьому процесі беруть спеціалізовані міжнародні організації, зокрема Міжнародна авіатранспортна асоціація. Створена у 1919 р., вона сприяє розвитку безпечного, регулярного й економічного сполучення, працює над посиленням ролі авіації у торгових (комерційних) перевезеннях. Міжнародна організація цивільної авіації(ІКАО), утворена в 1947 р., вивчає проблеми міжнародних повітряних сполучень, розробляє рекомендації і стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях. Ці та інші документи створюють відповідну правову базу для міжнародних перевезень.

Loading...

 
 

Цікаве