WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відшкодування потерпілому втрати працездатності, зумовленої злочином - Реферат

Відшкодування потерпілому втрати працездатності, зумовленої злочином - Реферат

Реферат на тему:

Відшкодування потерпілому втрати працездатності, зумовленої злочином

Вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, визнаного законом як злочин, спричиняє виникнення кримінально-правових відносин. Держава, в особі уповноважених органів, розслідує злочин і визначає особу, яка зобов'язана відшкодувати наслідки суспільно-небезпечного діяння. Одним з таких наслідків може виступати фізична шкода, завдана потерпілому, яка часто буває прив'язана до певної втрати працездатності.

Поняття працездатності широко застосовується в юридичній науці. Щоправда, повніше його зміст розкривається через використання понять "непрацездатність", "втрата працездатності". Зустрічаються ці терміни, наприклад, в трудовому праві, праві соціального забезпечення, в цивільному і кримінальному праві, а також в інших галузях права. Водночас можна говорити про подвійну природу цієї категорії — не лише як юридичної а й як соціальної. Аналіз правового регулювання працездатності та практики його застосування в кримінально-правових і кримінально-процесуальних відносинах виявляє ряд практичних та теоретичних проблем, що в свою чергу, спонукає до детального дослідження цієї теми.

В нормативно-правових актах працездатність визначається, зокрема, як здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи і функціональним станом організму в процесі роботи ("фізіологічною ціною" роботи)[1]. З даного положення найбільш яскраво проявляється якраз соціальна сторона працездатності (як здатності до праці).

Інше визначення, на нашу думку, більш вдало поєднує соціальні і юридичні аспекти працездатності: "Працездатність — це соціально-правова категорія, що відбиває здатність людини до праці, яка визначається рівнем його фізичного та духовного розвитку, а також станом здоров'я, професійними знаннями, умінням і досвідом"[2]. В даному випадку здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи та функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров'я, професійні знання, вміння, досвід).

Працездатність класифікується на загальну і професійну, повну і часткову. Загальна працездатність — це здатність до некваліфікованої роботи в звичайних умовах. Професійна працездатність — це здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом). Часткова працездатність — це здатність до професійної або некваліфікованої праці, що збереглася у осіб, які зазнали каліцтва. Тож на основі даної класифікації розрізняють такі види працездатності як: повна загальна, часткова загальна, повна професійна та часткова професійна.

Втрата працездатності на нормативному рівні не визначається, але аналіз правових норм дозволяє дійти висновку, що втрата працездатності — це повна чи часткова втрата здатності до загальної чи професійної праці. Повна втрата працездатності означає непрацездатність особи.

В нормах кримінального права містяться аналізовані терміни в різних контекстах. Поняття непрацездатності та втрати працездатності згадуються в наступних статтях Кримінального кодексу України: ч.ч. 2, 3 ст. 57 ("Виправні роботи"), ст. 121 ("Умисне тяжке тілесне ушкодження"), ст. 122 ("Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження"), ч. 2 ст. 125 ("Умисне легке тілесне ушкодження"), ст. 164 ("Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей") та ст. 165 ("Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків"). Тож можна простежити, що згадані поняття мають значення для вирішення питань про призначення і відбуття покарання, а також для кваліфікації окремих злочинів, де вони є елементами об'єктивної сторони складів злочинів.

Визначення ступеня втрати працездатності має важливе значення для кваліфікації тілесних ушкоджень. Ця ознака є ключовою для розмежування тяжких, середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень.

Ступінь втрати працездатності є наслідком діяння, вчиненого суб'єктом злочину. Для особи, якій злочином заподіяна шкода, втрата працездатності означає не лише фізичну, а й матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода проявляється, зокрема, в тому, що особа, втрачаючи працездатність, втрачає повністю чи частково, постійно чи тимчасово можливість реалізувати свою здатність до праці, здатність заробляти на прожиття для себе, своєї родини, своїх близьких. Матеріальна шкода полягає також у витратах на лікування, відновлення працездатності, перекваліфікацію, де це випливає з характеру ушкодження.

Моральна шкода виявляється у немайнових втратах внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності або ділової репутації, фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, у настанні інших негативних наслідків.

Потерпілий від злочину має право на відшкодування як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Проблема полягає в тому, що особа може потребувати відшкодування шкоди тривалий час, можливо, навіть до кінця свого життя. Інший аспект проявляється в тому, що працездатність не є якоюсь сталою категорією. Здатність особи до праці може покращуватись (наприклад, коли особа підвищує свою кваліфікацію, освоює нові види діяльності, коли поліпшується стан здоров'я тощо), а може навпаки, погіршуватись (через загострення хвороби, старіння).

В зв'язку з цим виникає необхідність дослідити яким чином зміни в працездатності можуть впливати на кримінально-правову кваліфікацію суспільно-небезпечного діяння та на відшкодування шкоди потерпілому.

Кваліфікація злочину проявляється у обвинуваченні, яке формулюється при порушенні справи, у постанові про пред'явлення обвинувачення особі, а зрештою — у обвинувальному висновку, як підсумковому акті досудового слідства. Суд розглядає справу в межах пред'явленого підсудним особам обвинувачення. В справах про тілесні ушкодження наслідки злочину, в тому числі ступінь втрати працездатності, є обов'язковим елементом розгляду. Варто звернути увагу, що суд не є пасивним при розгляді справи, наприклад, при виявленні неповноти досудового слідства судам належить вживати необхідних заходів щодо поповнення матеріалів справи шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались під час розслідування, дослідження нових даних, одержаних у судовому засіданні. При цьому суд, наприклад, може призначити і провести відповідну експертизу. Відповідно до ст. 76 КПК України, для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим.

Суди зобов'язані перевіряти, чи відповідає висновок експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень ознакам, закріпленим у Кримінальному кодексі України і Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та оцінювати його в сукупності з іншими доказами.

Суд приймає рішення у кримінальній справі, виходячи із чинного законодавства та фактичних обставин, які встановлені на момент винесення вироку. Тому якщо фактичні обставини у порівнянні із досудовим слідством змінились, це може вплинути на обвинувачення та результат судового розгляду. Щоправда, якщо працездатність особи збільшилась (відповідно, наслідки злочину зменшились), це може вплинути лише на покарання та обсяг задоволення цивільного позову, але не на кваліфікацію. Винна особа все одно буде відповідати за вчинене діяння згідно сформульованого обвинувачення.

Якщо ж зріс відсоток втрати працездатності (зокрема, внаслідок загострення хвороби) і це сталося в безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із заподіянням тілесного ушкодження, це може і повинно впливати на кваліфікацію, залежно від встановленого ступеня тяжкості тілесного ушкодження. Наприклад, можна змоделювати наступну ситуацію. Експертиза на досудовому слідстві встановила 20% втрати працездатності, що відповідає тілесному ушкодженню середньої тяжкості. Повторна експертиза, проведена через певний час після першої встановила, що відсоток втрати працездатності складає вже 35%, тобто відповідає ознакам тяжкого тілесного ушкодження. Тому кваліфікація має бути змінена в такому випадку із ст. 122 КК (середньої тяжкості тілесне ушкодження) на ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження).

Згідно ст. 277 КПК України зміна кваліфікації в кримінальному процесі можлива до закінчення судового слідства (в суді обвинувачення змінює прокурор). Але чи означає закінчення судового слідства неможливість наступної зміни кваліфікації діяння особи?

Конституція України гарантує апеляційне і касаційне оскарження рішень. Потерпілий може скористатись своїми процесуальними правами для захисту власних законних інтересів. Однією з можливостей скасування вироку судом апеляційної інстанції з наступним поверненням справи на додаткове розслідування є наявність підстав для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось (ст. 374 КПК). Такі підстави можуть бути встановлені експертизою, яка, наприклад, не була взята до уваги судом першої інстанції.

Loading...

 
 

Цікаве