WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема конституційності та легітимності публічної влади в умовах формування правової, демократичної держави: вітчизняний досвід - Реферат

Проблема конституційності та легітимності публічної влади в умовах формування правової, демократичної держави: вітчизняний досвід - Реферат

Однак для забезпечення легітимної конституційності недостатньо збалансованості та координованості в роботі органів державної влади, так само як і недостатньо нормативно–правового регулювання владно–політичних відносин, які виникають у середині держави, необхідно, щоб самі громадяни брали безпосередню участь у здійсненні влади. Це включає в себе не лише участь громадян у формуванні органів державної влади шляхом чесних виборів, але й залучення народу до процесу прийняття важливих політичних рішень і, що найважливіше, до ініціювання, обговорення та прийняття законів, у тому числі й конституції. Це не означає, що будь-які спірні питання, які виникли всередині влади, повинні відразу виноситися на всенародний референдум, однак найважливіші з них ті, які вимагають однозначної відповіді „так" чи „ні", мають стати предметом всеукраїнського референдуму, рішення якого повинно мати пряму дію.

Більш складні питання, які вимагають спеціальних знань (наприклад, прийняття змін до основного закону), можуть стати предметом обговорення загальнонаціонального представницького дорадчого органу – Національної ради чи Національної асамблеї (назва в даному випадку не має суттєвого значення), наділеного делегованою легітимністю. Мова йде про те, щоб надати цьому органу право від імені народу виступати в якості останньої інстанції під час вирішення тих питань внутрішньої та зовнішньої політики, які мають принципове та доленосне значення як для країни в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. До таких питань, безумовно, можна віднести: затвердження загальної стратегічної лінії і основних, магістральних напрямків економічного розвитку, розрахованого на довготривалу історичну перспективу; прийняття військової доктрини, зміна форми державного правління; призначення на окремі особливо відповідальні державні посади і т. д. Видається, що прийняття рішень з перерахованих та інших не менш важливих питань ні в якому разі не повинні прийматися окремими особами, які наділені вищою державною владою, як це на жаль, відбувається в Україні. Натомість, в цьому процесі повинні самим активним способом брати участь ті, хто за загальнонародним визнанням формує еліту нації, використовує свою силу і знання для суспільного блага і процвітання Вітчизни та виховані в дусі відповідальності перед своїм народом.

Саме з таких представників народу повинен складатися орган, який ми умовно назвали Національною асамблеєю. Способи його формування можуть бути різноманітні, однак вони повинні відповідати таким принципам демократії як: чесність, рівність, гласність. Важливо, щоб створення цього органу здійснювалося за ініціативи та безпосередньої участі всіх (чи більшості) громадян держави, а не вищих посадових осіб (Президента, Прем'єр–міністра, Голови Верховної Ради). Національна асамблея повинна стати виразником волі всього народу, а не однієї політичної сили яка знаходиться при владі. Саме на недотриманні цієї вимоги в процесі формування Національної конституційної ради вказали члени Моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсон та Рената Вольвенд. На їх думку за своїм складом Національна конституційна рада є пропрезидентською і тому може бути використана для імітації публічних змін до Конституції України на всенародному референдумі.

Необхідність у функціонуванні такого органу особливо зростає в ситуації кризи легітимності державної влади. Саме в складний для країни час необхідна структура, яка б користувалася авторитетом серед громадян і думка якої визначала майбутнє країни. Таку думку повинен враховувати Конституційний Суд під час прийняття важливих державних рішень, зокрема тих, які стосуються легітимності всієї державної влади чи окремих її органів. В ситуації кризи легітимності державної влади цей орган міг би частково переймати на себе владні повноваження і зокрема право ініціювати проведення дострокових виборів вищих органів державної влади, а також на період безвладдя частково виконувати функції парламенту.

Ми, безперечно, віддаємо собі звіт в тому, що створення такого органу буде в значній мірі дублювати роботу Верховної Ради України. Однак, враховуючи те, що в останні роки рівень довіри громадян до Українського парламенту суттєво знизився і він практично втратив статус загальнонаціонального представницького органу ( так, якщо в січні 2005 року дії парламенту повністю підтримували 28% громадян і не підтримували 18,2%, то в грудні 2007 року ці цифри відповідно становили 9% та 39,4%) [7, 24], необхідність у формуванні такої інституції значно зростає. Крім цього, Верховна Рада України не наділена монопольним правом представляти волю всього народу, в тому числі правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні. На це власне вказав Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11 липня 1997 року: „ Це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами... – і тому, як зазначається у рішенні Конституційного Суду - ... прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття" [5, 32].

Таким чином реалізація функції забезпечення конституційності та легітимності не повинна спиратися лише на державні структури. Домінуюче положення мають займати інститути громадянського суспільства, які, можливо, кардинально змінять парадигму „уніфікованої" конституційності. На нашу думку реалізація перерахованих заходів дасть імпульс до розвитку легітимної конституційності в Україні. Цьому ж буде сприяти і накопичення конституційних традицій і досвіду з поступовим закріпленням його в Основному Законі.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Белкин А.А. Избранные работы 90-ых годов по конституционному праву. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2003. – 321 с.

  2. Володимир Шаповал дав свою оцінку ситуації з розпуском Верховної Ради // Прес-служба Президента України Віктора Ющенка // http://www.president.gov.ua

  3. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с.

  4. Лассаль Ф. Сущность конституции. Что дальше. – СПб., 1905. – 67 с.

  5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року „ Про тлумачення статті 98 Конституції України (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України) від 11 липня 1997 року // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001 / Відповідальний редактор канд.. юрид. наук П. Б. Євграфов. – К, 2001. – С 30 – 33.

  6. Чиркин В.Е. Легализация и легитимация государственной власти // Государство и право. – 1995. - № 8. – С. 62-67.

  7. Якименко Ю. Ставлення громадян до соціальних і політичних інститутів та політичних лідерів // Національна безпека та оборона. – 2007. - № 10(94). – С. 21-30.

Loading...

 
 

Цікаве