WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція України – основний закон держави - Курсова робота

Конституція України – основний закон держави - Курсова робота

Змішана форма правління вперше була запроваджена у Франції з метою подолання хронічної політичної нестабільності в цій країні. Зараз її запозичено Польщею, Литвою, Вірменією, Румунією, Молдовою та іншим країнами. Ця форма спрямована насамперед на подолання розбалансування системи стримувань і противаг між президентом, парламентом та урядом, на відміну від "чистих" форм, основним питанням для яких є розмежування лише між законодавчою та виконавчою владою.

Михайло Теплюк — керівник Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України: у Конституції України поєднані два підходи до організації влади, які йдуть від Монтеск'є та Руссо: розподілу влад в організаційно-правовому аспекті (ст. 6 Конституції України) та єдності влади з позицій народного суверенітету (ст. 5 Конституції). Цей загальний підхід відбиває й структура Конституції України.

Разом з тим маємо констатувати низьку ефективність і недосконалість організації й функціонування держави в Україні, що не забезпечує виконання її головного обов'язку — утвердження й забезпечення прав громадян. Однією з істотних причин цього є абсолютизація принципу розподілу влад в організаційно-правовому аспекті без належного втілення принципу єдності влади.

Забезпечення єдності влади передбачає наявність інтегруючих елементів конституційного ладу, якими є, на мій погляд, насамперед єдине право власності українського народу (ст. 13 Конституції України) та народне волевиявлення у різних формах безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції).

При цьому політична воля громадян в умовах соціально розшарованого суспільства, конституювання економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції) не має єдиного спрямування, а тому інтегровано виражається в діяльності парламенту у формі політичних компромісів. Разом з тим компроміс, як спосіб реалізації функцій держави, не забезпечує єдиного спрямування її політики. Однак з точки зору єдності влади необхідною є послідовна цілісна державна політика. Даній необхідності відповідає повноваження Верховної Ради України визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85 Конституції), проте гостра боротьба навколо визначення державної політики впродовж усього періоду незалежності України не дає змоги реалізувати це повноваження. Водночас бракує теоретичних досліджень цієї проблеми.

Принциповим у методологічному плані питанням сучасного конституційного процесу має стати чіткіший розподіл установчої влади між народом і органами державної влади та місцевого самоврядування, адже саме в цій площині закладаються підвалини демократичної держави.

Євгеній Кубко — головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук: підвищення ефективності діяльності органів державної влади багато в чому залежить від належної якості законів та інших нормативно-правових актів, а також неухильного їх виконання. У зв'язку з цим надуманим є спір про "правові" і "політико-правові" акти. З другого боку, прикро, що в нас до цього часу немає закону "Про нормативно-правові акти". Не спрацьовує і принцип прямої дії. Недостатньо чітко виписана у Конституції ієрархія нормативно-правових актів, залишаються фактично конституційно неврегульованими і питання конституційної відповідальності відповідних посадових осіб.

Олександр Пасенюк — голова Вищого адміністративного суду України: передбачені Конституцією України права людини і громадянина забезпечуються різними державними структурами, провідне місце серед яких належить судовій владі. Складовою частиною цієї влади є нещодавно утворена система адміністративних судів, яку очолює Вищий адміністративний суд України. З квітня 2007 р. функціонує ланка з шести апеляційних адміністративних судів (Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Київський, Одеський, Харківський) та 11 окружних адміністративних судів. Планується, що система адміністративних судів запрацює на повну силу вже у цьому році.

Але для цього необхідно створити належну правову базу. Йдеться, зокрема, про удосконалення Кодексу адміністративного судочинства України з питань залучення суб'єкта владних повноважень як співвідповідача, процесуального правонаступництва, застосування засобів забезпечення адміністративного позову тощо.

В оновленій Конституції України слід чіткіше виписати місце і роль адміністративної юстиції у забезпеченні прав і свобод громадян, а також законності в діяльності органів державного управління. До цієї проблеми слід підходити під кутом зору зміцнення відповідної системи і враховуючи зарубіжний, зокрема, європейський досвід.

Олексій Ющик — провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук: здійснювана в Україні політико-правова реформа (тобто: одночасне взаємопов'язане перетворення інститутів публічної влади з іншими інститутами політичної системи —вибори, політичні партії тощо) тісно пов'язана з конституційним процесом. Реформа є більш загальним поняттям щодо останнього. Правильне розуміння співвідношення між цими категоріями має для практики принципове методологічне значення, є теоретичним орієнтиром для визначення пріоритетів у практиці запровадження та вдосконалення необхідних інститутів суспільства та держави.

Принципова теоретико-методологічна вимога полягає в тому, щоб усвідомити процес внесення змін до чинної Конституції не як реалізацію абстрактних потреб чи суб'єктивних побажань, а як конкретну об'єктивну необхідність. За цих умов конкретно необхідними, на мій погляд, є ті зміни до Конституції, які відповідають правильно усвідомленим закономірностям суспільного розвитку і адекватно виражають їх у пропонованих конституційних новелах, а також які є реально можливими у матеріальному сенсі (безперешкодно втілюваними в життя) та процесуальному сенсі (ті, що можуть бути безперешкодно ухвалені суб'єктами конституційного процесу). Зміни до Конституції, які не є конкретно необхідними, а також зміни без їх ґрунтовного наукового забезпечення нічого, крім шкоди, суспільству не принесуть.

Наталія Оніщенко — завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук: у чинній Конституції закріплені політико-правові засади взаємодії держави і суспільства. Зроблено при цьому акцент на пріоритетах суспільства і особи. Але ця проблема не вирішена до кінця. Зокрема, в Конституції навіть немає терміну "громадянське суспільство".

Під цим кутом зору в оновленій Конституції слід було б повніше закріпити засади взаємодії правової держави і громадянського суспільства, форми участі громадян у діяльності державних органів, права громадян контролювати діяльність адміністративних структур тощо.

Володимир Горбатенко — заступник директора Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор політичних наук: складовою частиною конституційних проблем організації державної влади є криза її легітимності. Ця криза виявляється у низькому рівні лояльності населення до основних напрямів діяльності цієї влади. Подолання цієї кризи пов'язане зокрема: зі створенням ефективних стосунків між владою і найактивнішими в політичному відношенні соціальними групами та сприянням формуванню інтелектуальної еліти суспільства; з концентрацією сил, які скріплюють політичну систему, і послаблення імпульсів, здатних її зруйнувати до поворотного моменту її трансформації; зі створенням під егідою і за сприяння держави нової, науково вивіреної модернізаторської ідеології, співзвучної настроям мас і здатної інтегрувати різноманітні інтереси; з подоланням непрофесіоналізму і корупції, управлінського хаосу. Під цим кутом зору в оновленій Конституції слід було б послідовніше закріпити контрольно-наглядову функцію держави, без чого важко розраховувати на забезпечення принципу законності у суспільних відносинах.

Ярославна Шевченко — завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук: у світлі конституційної реформи слід звернути увагу і на проблему правового регулювання права власності. Це право передусім має визначатися через Конституцію. Але в чинному Основному Законі спеціального розділу, присвяченого саме праву власності, немає. Це негативно впливає на вирішення відповідних проблем у суспільстві, породжує суперечності у цивільно-правовому регулюванні питань власності, зокрема Цивільним кодексом України. В останньому фактично не розкритий зміст права державної власності, а про його реалізацію сказано лише, що вона відбувається за допомогою відповідних органів державної влади.

У Господарському кодексі України зафіксована й така форма власності, як колективна. Чинна Конституція і Цивільний кодекс України це питання обійшли.

Loading...

 
 

Цікаве