WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція України – основний закон держави - Курсова робота

Конституція України – основний закон держави - Курсова робота

Далі Ю. Шемшученко зазначив, що грудневі 2004 р. зміни до Конституції України розбалансували систему державної влади. Цей процес нині триває у вигляді перетягування ковдри у трикутнику "Верховна Рада — Президент — Кабінет Міністрів України". Для виправлення становища необхідно забезпечити відновлення відповідного балансу з урахуванням загальнонародних інтересів. Під цим кутом зору в оновленій Конституції України слід було б чітко закріпити принцип взаємодії владних структур. Головну роль у реальному забезпеченні цього принципу має відігравати Президент України, як глава держави.

Оновлена Конституція має бути стабільною. Для цього необхідно забезпечити наступність влади і звести до мінімуму її коливання залежно від перманентних змін у структурі влади.

Нагальною є й проблема "спасіння" українського парламентаризму. Останнє скликання нашого парламенту виявилося, як ніколи, мало дієздатним. Отже, потрібні термінові заходи з виправлення становища. Йдеться, зокрема, про кореляцію системи парламентських виборів, обмеження депутатської недоторканності, скасування частини пільг для депутатів, забезпечення контролю з боку виборців за депутатською діяльністю своїх обранців, збільшення долі професійних юристів у складі депутатського корпусу тощо. Ця доля коливається на рівні десяти відсотків, тоді як у зарубіжних парламентах вона становить 35—40 і більше відсотків.

Потребує вдосконалення і конституційна регламентація структури і діяльності судової системи. Ця система стала останнім часом надзвичайно громіздкою, забюрократизованою і малодоступною для пересічних громадян. Її доцільно максимально спростити, ліквідувати подвійну касацію, удосконалити порядок призначення суддів та підвищити їхню відповідальність за виконання суддівських функцій.

У контексті завдань, що поставлені перед Національною конституційною радою, актуальною є також проблема оновлення не тільки Конституції України, а й всього конституційного законодавства. Потрібні, зокрема, нові чи у новій редакції закони про Верховну Раду, Президента і Кабінет Міністрів України, судоустрій і прокуратуру, нормативно-правові акти, місцеве самоврядування тощо.

Міністр юстиції України Микола Оніщук у своїй доповіді "Розвиток президенціоналізму як складова вдосконалення державної влади в Україні" зазначив, що нині отримує розвиток принципово нова конституційна модель — президенціоналізму, яка ґрунтується на: запровадженні інституту консигнатури; єдності виконавчої влади і чіткому розподілі повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування згідно з покладеними на них Конституцією функціями; гарантуванні місцевого самоврядування і прав територіальних громад України тощо. У цьому зв'язку слід змінити окремі положення розділу Основного Закону, присвяченого Верховній Раді України та її функціям і повноваженням. Зокрема, необхідно осмислити і розвинути предметну компетенцію парламенту, доцільність перебування народних депутатів України у Вищій раді юстиції чи у складі Ради Національного банку України, а також інших органах держави. Таке розпорошення зусиль депутатського корпусу послаблює основне призначення парламенту в суспільстві та державі — творити і приймати закони.

Президент України займає найвище місце в системі органів державної влади. У зв'язку з цим доцільно усунути закріплений чинною Конституцією дуалізм виконавчої влади. За своєю природою вона має бути єдиною і централізованішою. Звідси — необхідність посилення функцій Президента України щодо формування Кабінету Міністрів України. Було б доцільно також розширити контрольні повноваження Президента, надати йому право розпуску парламенту з політичних підстав (наприклад, внаслідок тривалої парламентської кризи), закріпити за Президентом виключне право на призначення суддів судів загальної юрисдикції, а також право вносити до Верховної Ради України подання про призначення не третини, а усіх суддів Конституційного Суду України.

На жаль, дуалізм виконавчої влади є характерним зараз не тільки для загальнодержавного, а й місцевого рівнів. Ця влада на місцях здійснюється місцевими державними адміністраціями, територіальними органами відповідних центральних органів та виконкомами місцевих рад, що породжує численні колізії та конфлікти між ними, а також невиправдану конкурентність і взаємодублювання функцій між органами державної влади і органами місцевого самоврядування у сфері виконавчих повноважень. До того ж подвійне підпорядкування місцевих державних адміністрацій фактично гальмує будь-яку їх раціональну діяльність, особливо у тих випадках, коли Президент і Кабінет Міністрів представляють різні політичні сили.

У зв'язку з цим доцільним було б реформувати місцеві державні адміністрації та перерозподілити функції територіальних органів центральних органів виконавчої влади і виконкомів місцевих рад. Реалізація принципів президенціоналізму передбачає також розвиток представницьких функцій Президента України та запровадження префектур, які здійснювали б його представницькі та контрольні функції на місцях. Префектів має призначати на посаду та звільняти з посади Президент України. Вони мають бути підзвітними та підконтрольними главі держави і нести персональну відповідальність за діяльність відповідних префектур.

Вихід місцевого самоврядування з тіні місцевих державних адміністрацій не зніме усіх його гострих проблем. Попри численні заклики до реформування місцевого самоврядування, громади на сьогодні не мають достатніх правових механізмів для їх реального впливу на вирішення проблем місцевого життя. Саме тому вкрай важливо укрупнити громади та удосконалити матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування. Зокрема, надати територіальним громадам можливість отримання прямих бюджетних трансферів, право формувати місцеві бюджети за рахунок податку на нерухомість тощо.

Вадим Авер'янов — завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук: передбачений Конституцією України "дуалізм" виконавчої влади стосується насамперед розподілу керівних повноважень виконавчої влади між Президентом і Кабінетом Міністрів. Задля запобігання несприятливим проявам такого "дуалізму" вкрай важливо, щоб розподіл повноважень між Президентом і урядом був в юридичному плані максимально чітким і однозначним, а в політичному — обґрунтованим і виваженим. У зв'язку з цим в ході системного оновлення Конституції України необхідно істотно зменшити можливість виникнення конфліктів між двома "центрами" виконавчої влади, забезпечуючи її функціональну єдність.

Насамперед доцільно максимально чітко окреслити обсяг компетенційних преференцій Президента щодо виконавчої влади. Краще обмежитись його керівними функціями у сферах зовнішньої політики та оборони, виключивши керівництво практично "безрозмірною" сферою національної безпеки.

Лише у двох згаданих сферах державної політики Президент може мати дискреційні (тобто без узгодження будь з ким) повноваження, а саме: відсутність контрасигнації актів Президента; право скасовувати акти уряду; право ініціювати звільнення відповідних міністрів; право на відповідні кадрові призначення.

Слід також мінімізувати перелік предметів відання, спільних для Президента і уряду. Фактично це може бути тільки контроль за виконанням урядової програми у двох зазначених сферах державної політики і вплив на діяльність місцевих державних адміністрацій.

Потребують також значно детальнішої регламентації процедури можливих спільних дій Президента і Прем'єр-міністра. Зокрема, йдеться про участь Президента у засіданнях Кабінету Міністрів.

Олександр Петришин — віце-президент Академії правових наук України, доктор юридичних наук (Харків): дискусія щодо конституційного реформування свідчить, що основним його напрямом має стати удосконалення закріпленої в чинній Конституції України змішаної форми правління. Адже зміна форми правління зачіпає визначення загальних засад конституційного ладу в Україні, що відповідно до рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 р. є виключним правом народу.

Найпоширенішою формою правління у Європі є парламентська демократія у вигляді конституційної монархії чи парламентської республіки. Проте передумовою для цього є високий рівень політичної та правової культури, досвід функціонування партій та незалежної судової влади. Без цього парламентська форма правління виявляє себе вкрай нестабільною (після Другої світової війни Італія пережила більш як 50 політичних криз).

Loading...

 
 

Цікаве