WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання договору фінансового лізингу - Курсова робота

Правове регулювання договору фінансового лізингу - Курсова робота

Розберемося з терміном "основні фонди". Визначення з позиції законодавства дає п.4 Положення ( стандарту ) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, до основних засобів ( фондів ) належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення в адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання ( експлуатації ) яких більше 1 року ( або операційного циклу, якщо він довший за рік ).

Враховуючи викладене, можно константувати, що предметом договору лізингу можуть бути практично будь-які основні фонди, що задовольняють наведені вище вимоги. Якщо б не одне обмеження, що закріплене у ч. 2 ст. 3 Закону про фінансовий лізинг ( ч.2 ст. 807 ЦКУ, ч.5 ст. 292 ГКУ ), згідно котрому не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Відмітимо, що Закон про фінансовий лізинг дозволяє передачу у фінансовий лізинг майна, що знаходиться в державній або комунальній власності, але при умові, що по відношенню до нього відсутня заборона на передачу в користування або володіння.

Згідно із Законом про фінансовий лізинг, за договором, фінансового лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача. Тобто лізинг полягає виключно у наданні права користування предметом лізингу. Така ж умова щодо лізингу закріплена й у ЦК. Порівняно з положенням Закону про лізинг у старій редакції це суттєва зміна. Адже раніше однією з умов договору фінансового лізингу був перехід у власність лізингоодержувача або викуп ним за залишковою вартістю об'єкта лізингу після закінчення строку договору фінансового лізингу.

Якщо лізингоодержувач хоче придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього потрібно укладання з лізингодавцем окремого договору купівлі-продажу предмета лізингу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Слід зауважити також, що, як і раніше, у разі переходу права власності на предмет фінансового лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу ( ч. 2 ст. 8 Закону Про фінансовий лізинг ).

Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача ( ст. 8 ЗУ Про фінансовий лізинг ). Це зумовлено тим, що право власності на предмет фінансового лізингу й надалі залишається за лізингодавцем, предмет фінансового лізингу не може бути об'єктом стягнення за боргами лізингоодержувача.

Предмет фінансового лізингу та/або пов'язані з виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню лише у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором ( ч. 2 ст. 13 Закону про фінансовий лізинг ). За загальним правилом, витрати на страхування за договором фінансового лізингу й надалі несе лізингоодержувач, однак договором може бути встановлено інше.

Ще однією істотною умовою є розмір лізингових платежів. Відповідно до ч. 2 ст 16 Закону про фінансовий лізинг, лізингові платежі можуть складатися з: а) суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіжу як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсації відсотків за кредитом;

г) інших витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а також з урахуванням ст.. 762 ЦКУ. Зокрема, якщо в договорі не будуть встановлені строки сплати лізингових платежів, то лізингоодержувач на підставі ч. 5 ст. 762 ЦКУ зобов'язаний буде вносити їх щомісяця. Також лізинговий платіж може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі, про що зазначається у договорі ( ч. 2 ст. 762 ЦКУ ).

Ст.. 5 Закону про фінансовий лізинг допускає операції сублізингу. Цим Законом сублізинг визначається як вид піднайму предмета лізингу, згідно з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Для того щоб сублізинг став реальністю, лізингоодержувачу необхідно виконати обов'язкову умову договору сублізингу, а саме: лізингоодержувач повинен отримати згоду лізингодавця на здійснення лізингу. Ця згода надається у письмовій формі ( ч.2 ст.5 ЗУ про фінансовий лізинг ). До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу, згідно ч.3 ст. 5 ЗУ про фінансовий лізинг. При цьому не виключається й те, що цим договором можуть бути передбачені і інші умови.

При здійсненні сублізингу варто пам'ятати , що у випадку передачі предмету лізингу в сублізинг права вимоги до продавця ( постачальника ) переходять за договором сублізингу лізингоодержувачу ( ч. 1 ст. 5 ЗУ про фінансовий лізинг ). Беручи до уваги норми ст.. 808 ЦКУ продавець ( лізингоодержувач ) несе відповідальність перед сублізингоодержувачем при здійсненні сублізингу за порушення зобов'язань з якості, комплектності, справності предмету договору лізингу, доставки, заміні, та іншим гарантійним зобов'язанням.

Також необхідно звернути увагу на те, що сублізингоодержувачу згідно ст. 9 ЗУ про фінансовий лізинг ( як власне і просто лізингоодержувачу ) забезпечується захист його прав на предмет лізингу рівний з захистом, що встановлений законодавством з захисту прав власника. Сублізингоодержувач має право вимагати, в тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

2.3Права та обов'язки сторін за договором фінансового лізингу

У Законі про фінансовий лізинг тепер більш чітко виписані права та обов'язки сторін за договором лізингу ( ст.. 10, 11 Закону про фінансовий лізинг ).

Лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом. Тепер у разі 30-денного прострочення лізингового платежу ( частково або у повному обсязі ) лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета фінансового лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Раніше підставою для цього був факт несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків. Отже, лізингоодержувачу слід пильно слідкувати за дотриманням узгоджених в договорі строків сплати лізингових платежів.

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у разі, якщо: - лізингоодержувач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; - лізингоодержувач без дозволу лізингодавця передав річ у користування іншій особі; - лізингоодержувач своєю власною поведінкою створює загрозу пошкодження речі; - лізингоодержувач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на лізингоодержувач.

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Порівняно зі старою редакцією Закону про фінансовий лізинг це нове право для лізингодавця. Однак таке право не узгоджується з ч.2 ст. 1071 ЦК, якою встановлено, що "грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом". Інших випадків списання коштів клієнта без його розпорядження, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса, ЦК не передбачає. У цій ситуації, на нашу думку, все ж таки переважатимуть положення Закону про фінансовий лізинг щодо безспірного стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки відповідно до ч.2 ст.19 цього закону, " закони та інші нормативно-правові акти, прийнятті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону". Закон про фінансовий лізинг у новій редакції набрав чинності з 16.01.2004 р. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться у порядку, встановленому Законом України " Про виконавче провадження ";

Loading...

 
 

Цікаве