WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання договору фінансового лізингу - Курсова робота

Правове регулювання договору фінансового лізингу - Курсова робота

В кінці п'ятидесятих років під впливом американських лізингових компаній стали з'являтися європейські фінансові лізингові суспільства. У Франції перша лізингова компанія з'явилася у 1957 році ("Sepafites", з 1962 року – "Locafrance"), в Англії у 1960 році ("Mercantile Leasing Company"), в Германії в 1962 році ("Locallease Mietfinanzierung GMBH"). А до кінця 60-х років фінансовий лізинг досяг вже Японію (у 1969 році була створена перша японська лізингова компанія – "Century Leasing System").

Таким чином, можна зробити висновок, що лізинг як оренда майна, тобто надання власником майна у володіння і/або користування іншій особі існував з давніх часів. А ось фінансова оренда (фінансовий лізинг) зародився в 50-х роках минулого століття в США і саме звідти перейшла в країни Старого Світу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк. Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

1.2 Правове регулювання фінансового лізингу в Україні

Зараз лізингові відносини в Україні регулює цілий ряд законодавчих та нормативних документів, основними серед яких є Господарський Кодекс України ( ст. 292 ) та Цивільний Кодекс України ( параграф 6 гл. 58 ). І в ГКУ, і в ЦКУ закріплені норми, що пояснюють суть лізинга, однак вони дещо відрізняються одна від одної. ГКУ ( ч.1 ст. 292 ) визначає лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною ( лізингодавцем ) у виключне користування другій стороні ( лізингоодержувачу ) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність ( господарське відання ) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника ( продавця ) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В ЦКУ, на відміну від ГКУ не наводиться як таке визначення лізинга, що пояснює його суть. Цю роль "виконує" ч.1 ст.806, у відповідності до котрої за договором лізингу одна сторона ( лізингодавець ) передає або зобов'язується передати другій стороні ( лізингоодержувачеві ) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем ( прямий лізинг ), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця ( постачальника ) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг ), на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі ).

З наведеного виходить, що ЦКУ ділить лізинг на два види: прямий та непрямий, та одночасно характеризує кожен з них. ГКУ класифікує лізинг по-іншому, а саме:

І залежно від особливостей здійснення лізингових операцій: оперативний - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця. Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називають ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО); фінансовий (лізинг повною окупністю) – це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.

ІІ за формою здійснення: -зворотній, який можна розглядати як різновид фінансового лізингу. Це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах, але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі, то йому вкрай вигідно "запродати" майно лізинговій компанії і одночасно фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення права власності постачальника – користувача відносно майна.

- пайовий. Це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;

- міжнародний. Це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.

Ще одним важливим нормативним документом є ЗУ "Про фінансовий лізинг". Якщо ми будемо зрівнювати стару редакцію закону з новою, то зробимо висновок, що нова редакція повністю присвячена саме фінансовому лізингу. Тобто про оперативний лізинг там не йдеться. Власно кажучи, нова редакція закону "Про фінансовий лізинг" регулює тільки відносини фінансового лізингу, визначає його економічні та правові основи. Згідно статті 1 ч. 1 цього закону фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Наведена норма закону в якійсь мірі дублює норми ЦКУ та ГКУ, тим самим підтверджує, що відносини, котрі стосуються фінансового лізингу, як і більшість господарських операцій, будуються на договірній основі.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансовий лізинг визначається як господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передання лізингоодержувачу майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом фінансового лізингу

Законом N 3301-IV від 11.01.2006Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг. Дипломатична конференція щодо прийняття Конвенції відбувалась в Оттаві у травні 1988 р., де ухвалено її текст і вона стала відкритою для підписання.

Конвенційні норми мають диспозитивний характер (широка дія lexvoluntatis), тобто їх застосування може бути відмінено сторонами (постачальником, лізингодавцем, лізингоодержувачем), за виключенням тих положень, які мають імперативний характер у силу самої Конвенції. Конвенція визначає характеристики угоди фінансового лізингу, закріплює нерозривний зв'язок двох договорів – купівлі-продажу та лізингу: користувач має схвалити умови першого договору, постачальник має бути проінформований про існування або намір укласти другий.

Оттавська конвеція застосовується коли лізингодавець і лізингоодержувач мають основне місце діяльності в різних державах. При цьому: а) ці держави, а також країна, в якій знаходиться комерційне підприємство постачальника, є договірними державами; б) контракт на поставку і контракт лізингу регулюються законодавством договірної держави (ст. 3). Важливу умову для визначення того, чи підпадає в даному конкретному випадку договір під дію Конвенції, містить п. 2 ст. 3, який встановлює, що у випадку, коли та чи інша сторона має кілька підприємств, що здійснюють відповідну діяльність у різних країнах, посилання на комерційне підприємство, яке міститься в Конвенції, означає те місце існування основної діяльності, яке в найбільшій мірі пов'язано з контрактом і його виконанням із урахуванням відомих сторонам обставин або таких, що малися на увазі в будь-який момент до укладення або при виконанні контракту (конвенційне закріплення принципу найбільш тісного зв'язку lex causae, що відбиває тенденцію сучасного міжнародного приватного права).


 
 

Цікаве

Загрузка...