WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Усиновлена дитина також зберігає прано на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується до досягнення дитиною 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років).

Дитині, яка втратила годувальника, шкода відшкодовується у повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їй внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Тому якщо дитина, яка втратила годувальника, згодом була усиновлена, вона зберігає право не тільки на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а й на відшкодування заподіяної цим шкоди.

5.Визнання усиновлення недійсним. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Усиновлення породжує важливі юридичні наслідки, оскільки і в усиновлювача, і в усиновленої особи виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки. У зв'язку з цим припинення правовідносин, пов'язаних з усиновленням, може в окремих випадках істотно ущемляти інтереси як усиновлених, так і усиновлювачів.

З метою охорони суб'єктивних прав та інтересів усиновленої особи та усиновлювача ч. 1 ст. 236 СК встановлює правило, згідно з яким лише суд може визнати усиновлення недійсним. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла 14 років (ст. 240 СК).

У п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" наголошено на тому, що при вирішенні спорів, пов'язаних з усиновленням, треба відрізняти підстави й порядок визнання останнього недійсним від підстав і порядку його скасування.

Уявляється, що при цьому треба керуватися обґрунтованими положеннями, викладеними у літературі з теорії сімейного права. Відповідно до них під визнанням усиновлення недійсним необхідно розуміти позбавлення юридичної чинності акту усиновлення з моменту його вчинення, якщо він суперечить принциповим (основним) вимогам чинного законодавства, а під його скасуванням — припинення правовідносин, що виникають із факту усиновлення, на майбутнє, оскільки цього прямо або у кінцевому підсумку вимагають інтереси усиновленої дитини.

Підстави визнання судом усиновлення недійсним можна поділити на: підстави обов'язкового (визначені частинами 1 і 2 ст. 236 СК) і факультативного (необов'язкового, але можливого) визнання усиновлення недійсним (встановлені частинами 3—5 цієї статті).

Згідно з правилами статей 217 і 218 СК умовами усиновлення є згода на нього дитини та її батьків. Тому якщо усиновлення було проведене без їх згоди у тих випадках, коли така згода потрібна, суд повинен визнавати його недійсним. Усиновлення має визнаватися недійсним, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, що виникають у результаті його здійснення (ч. 2 ст. 236 СК). Це так зване фіктивне усиновлення — тобто таке, яке хоч формально і відповідає усім вимогам закону, але здійснюється про людське око, не для встановлення передбачених сімейним законодавством правовідносин, пов'язаних з усиновленням.

Як правило, таке усиновлення використовується для незаконного набуття усиновлювачем певних суб'єктивних прав (наприклад, на житлову площу, одержання соціальної допомоги тощо). Водночас треба мати на увазі, що для визнання усиновлення недійсним через його фіктивність важливо, щоб вона існувала на день розгляду справи в суді. Якщо ж фіктивне усиновлення перетворилось на реальне і це підтверджено вагомими доказами (дитина проживає у сім'ї усиновлювача, виховується разом з його дітьми тощо), немає підстав визнавати його недійсним.

Таким чином, для визнання усиновлення недійсним із зазначеної підстави треба, щоб його фіктивність була встановлена судом при розгляді та вирішенні справи за відповідним позовом.

Згідно з ч. З ст. 236 СК усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Підробка може полягати як у виготовленні фальшивого документа, на підставі якого було прийняте рішення суду про усиновлення, так і у внесенні до акта обстеження житлово-побутових умов особи, яка бажає усиновити дитину, до довідок про стан здоров'я усиновлювачів або усиновлених, до письмової згоди батьків на усиновлення та до інших документів завідомо неправдивих відомостей1. Підробленим може вважатися й документ, зміст якого змінено шляхом підчисток, внесення до нього виправлень тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 СК усиновлення може бути визнане недійсним також у р;пі відсутності згоди на нього осіб, зазначених у статтях 220—222 цього Кодексу (другого з подружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу).

Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з них, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий з подружжя не мав наміру продовжувати з усиновлювачем шлюбні відносини (ч. 5 ст. 236 СК).

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним закріплені у ст. 237 СК. Найважливішим із них є анулювання усиновлення, визнаного недійсним, з моменту його здійснення.

Отже, рішення суду про визнання усиновлення недійсним, що набрало чинності, повністю анулює акт усиновлення та породжувані ним суб'єктивні права й обов'язки, які виникають у зв'язку з усиновленням і встановлюються законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини. Водночас при цьому відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням. Відновлюються також прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. Однак за бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Треба звернути увагу й на те, що у разі визнання усиновлення недійсним припиняються не тільки особисті немайнові та майнові суб'єктивні права й обов'язки, встановлені сімейним законодавством, а й суб'єктивні права та обов'язки, визначені житловим законодавством. Так, усиновлювач і його родичі, які вселилися у житлове приміщення, що належить усиновленій дитині, як члени її сім'ї і у зв'язку з цим набули право на користування ним (ст. 65 ЖК), у разі визнання усиновлення недійсним втрачають його.

Водночас зі змісту ст. 237 СК не випливає, що у разі визнання усиновлення недійсним кошти, витрачені усиновлювачем на утримання дитини до моменту набрання чинності відповідним рішенням суду, мають відшкодовуватись. Отже, вони не підлягають відшкодуванню.

Згідно з ч. 4 ст. 237 СК у разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням її батьків або інших родичів передається їм. Однак зробити це можна не завжди (наприклад, якщо ці особи померли, невідомі, визнані судом недієздатними або обмежені у дієздатності, позбавлені батьківських прав, не мають постійного місця проживання тощо). Тому, розглядаючи позов про визнання усиновлення недійсним, суд у кожному конкретному випадку має вирішувати питання про можливість передачі цієї дитини її батькам або іншим родичам. Якщо буде встановлена наявність обставин, що свідчать про неможливість передачі дитини її батькам або іншим родичам, суд повинен приймати рішення про передачу такої дитини на опікування органові опіки та піклування.

У разі визнання усиновлення недійсним, як вже зазначалося, анулюються взаємні суб'єктивні права та обов'язки, що виникли у зв'язку зі здійсненням цього акту. Однак із цього загального положення законом передбачений один дуже важливий виняток, який полягає у тому, що обов'язок колишнього усиновлювача щодо утримання дитини не підлягає безумовному припиненню. Якщо дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням її батьків або інших родичів передається їм, то, як правило, аліменти з особи, яка була її усиновлювачем, не повинні стягуватися. Однак суд з урахуванням конкретних обставин може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з цієї особи на строк не більш як два роки за наявності обставин, що мають юридичне значення, а саме: якщо дитина не має батьків або вони не мають змоги утримувати її, а колишній усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Loading...

 
 

Цікаве