WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди її батьків, якщо вони у судовому порядку визнані недієздатними. Адже такі особи самі потребують опіки і, звісно, не можуть виховувати дітей. Вони не в змозі виявити свою полю, оскільки не усвідомлюють своїх дій і не можуть ними керувати, у зв'язку з чим над ними й встановлюється опіка.

Треба мати на увазі, що під час вчинення цивільно-правових правочинів волю недієздатної особи виражає її опікун, який, однак, не може здійснювати прана, нерозривно пов'язані з особою їх носія. Водночас уявляється, що не можна позбавляти дитину хворих батька, матері, визнаних у судовому порядку недієздатними, можливості бути усиновленою.

Якщо лише один із батьків визнаний судом недієздатним з підстав, закріплених у ст. 39 ЦК, згода на усиновлення дитини має бути одержана від того з батьків, хто є дієздатним. Коли ж на момент усиновлення дитини дієздатність її батьків або одного з них внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану поновлена судом згідно з ч. З ст. 260 ЦПК, при одержанні їх, його згоди на усиновлення треба керуватися правилами ст. 217 СК.

Від матері, батька, дієздатність яких обмежена судом з підстав, встановлених ст. 36 ЦК, якщо вони не позбавлені батьківських прав, треба одержувати згоду на усиновлення їх дітей. Це пов'язано з тим, що такі особи обмежуються лише у можливості самостійно здійснювати свої майнові права, що випливають із цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин.

Відповідно до ст. 166 СК батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, пов'язані з фактом їх споріднення з дитиною, щодо якої вони позбавлені цих прав. Під батьківськими правами, яких можуть бути позбавлені батьки, треба розуміти надані їм до повноліття дитини права на її виховання, представництво і захист її інтересів, витребування дитини від інших осіб, які тримають її у себе, тощо. Якщо лише один із батьків дитини позбавлений батьківських прав, згоду на її усиновлення може давати лише той з них, хто не позбавлений цих прав. У разі поновлення на момент усиновлення дитини батьківських прав її батьків або одного з них усиновлення дитини має здійснюватись із додержанням вимог ст. 217 СК.

Усиновлення дитини може бути проведене без згоди її батьків, якщо судом буде встановлено, що вони понад шість місяців не проживають разом з дитиною і без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні. Цей факт може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків (п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України").

Таким чином, закон виходить з того, що якщо батьки не виконують своїх обов'язків щодо виховання й утримання дітей, вони не мають права розраховувати на захист своїх батьківських прав. При цьому йдеться і про ті випадки, коли діти не проживають спільно з батьками, а виховуються родичами та іншими особами або перебувають у державних дитячих закладах понад шість місяців, а батьки не виявляють щодо них батьківської турботи і піклування (не відвідують дітей, не листуються з ними, не надають коштів на їх утримання), хоч мають реальну можливість робити це. Така поведінка батьків свідчить про те, що їм байдужі інтереси дітей. Тому можливі заперечення з боку таких батьків проти усиновлення їх дітей треба розглядати як зловживання батьківськими правами.

Водночас якщо батьки з поважних причин (через хворобу, перебування у тривалому відрядженні тощо) не беруть участі у вихованні своєї дитини, її усиновлення не може бути проведене без їх згоди.

Як випливає зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 219 СК, відсутність будь-яких відомостей про батьків або родичів є підставою для усиновлення без їх згоди дітей, покинутих у пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я, а також підкинутих і знайдених дітей, зокрема під час стихійного лиха, у районі бойових дій, а також за інших надзвичайних обставин. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди її опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що це відповідає інтересам дитини (ст. 221 СК).

Відповідно до ст. 245 СК якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цього закладу. На усиновлення дитини, яка перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі і не має батьків, необхідна письмова згода цього закладу (ч. 1 ст. 222 СК), оскільки останній під час здійснення покладених на нього функцій опікуна чи піклувальника повністю замінює батьків, зокрема й у питаннях, пов'язаних із усиновленням дитини.

Водночас заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, у якому перебуває дитина, позбавлена батьківського піклування, може й не дати згоди на її усиновлення. У такому разі з огляду на вказівку ч. 2 ст. 207 СК про те, що усиновлення дитини повинне провадитись у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, суд може постановити рішення про усиновлення дитини і без згоди закладу охорони здоров'я або навчального закладу.

П'ятою умовою усиновлення дитини є її згода на це. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти у сім'ю усиновлювача набуває першорядного значення.

Усиновлення є серйозною подією в житті дитини ще й тому, що воно, як правило, спричиняє розрив внутрішньосімейних, звичних для неї зв'язків не лише особистого, а й майнового характеру. Саме тому сімейне законодавство надає винятково важливого значення судженням дитини про усиновлення, які набувають правового значення.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові (ч. 1 ст. 218 СК). Закон не встановлює мінімального віку, з досягненням якого він пов'язує настання такого ступеня зрілості дитини, коли її думка набуває правового значення. Тому думка дитини щодо її усиновлення має бути виявлена з того моменту, коли дитина в змозі висловити і сформулювати її.

Крім того, закон не встановлює форми вияву згоди дитини на її усиновлення. Ця згода може діставати вияв у висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини, що подається до суду, який розглядає справу про усиновлення. Думку дитини може виявляти й суд у разі залучення останньої до участі у справі як заінтересованої особи.

Відсутність згоди дитини має розглядатися судом як серйозна перешкода до її усиновлення. Закон надає волі дитини вирішального значення. Адже, як зазначалося, без згоди дитини на її усиновлення останнє неможливе. Виняток із цього правила становлять випадки, передбачені частинами 3 і 4 ст. 218 СК (якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення; якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками).

Постановлення судом рішення про усиновлення дитини всупереч її бажанню можливе лише у тому разі, коли суд дійде твердого переконання, що заперечення дитини не мають серйозного обґрунтування, пов'язані виключно з її малолітством і не є перешкодою до налагодження нормальних відносин між нею й усиновлювачем.

Шостою умовою усиновлення дитини є згода другого з подружжя. Оскільки, як вже зазначалось, усиновлення є однією з форм сімейного виховання, бажано, щоб воно здійснювалось обома з подружжя, що й має місце у переважній більшості випадків. Проте якщо один із подружжя не бажає бути усиновлювачем дитини (або не є її батьком, матір'ю), це не може бути перешкодою до її усиновлення другим з них за умови дачі першим із подружжя нотаріально засвідченої письмової згоди на усиновлення дитини другим з них.

Закріплюючи таке правило, законодавець виходив з визнання неможливості забезпечення нормальних умов проживання дитини у сім'ї тоді, коли один із подружжя заперечує проти її усиновлення другим з них. Отже, якщо один із подружжя заперечує проти усиновлення дитини другим з них, воно не допускається.

Закон передбачає письмову нотаріальну форму вияву згоди того з подружжя, хто не бажає бути усиновлювачем дитини, на її усиновлення другим з них (ч. 1 ст. 220 СК). Уявляється, що це положення значною мірою спрямоване на забезпечення інтересів дитини і того з подружжя, хто бажає усиновити її. Адже відповідно до закону відсутність такої згоди може бути підставою для визнання усиновлення дитини за рішенням суду недійсним (ч. 4 ст. 236 СК). За наявності згоди доведення факту її дачі другим із подружжя (або відсутності такого факту) у процесі судового розгляду справи про визнання усиновлення недійсним значно спрощується.

Loading...

 
 

Цікаве