WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Крім того, у сімейному законодавстві України регламентовано порядок усиновлення братів та сестер. Так, згідно з ч. 1 ст. 210 СК якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Це положення закріплене з метою недопущення розриву родинних зв'язків. Водночас за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із зазначених осіб або про усиновлення їх різними особами.

Обставинами, що мають істотне значення, суд може визнати, зокрема, непоінформованість братів і сестер про своє споріднення, їх окреме проживання і виховання до усиновлення, неможливість їх спільного проживання і виховання за станом здоров'я тощо. При цьому суд має враховувати, що усиновлення рідних братів і сестер однією або різними особами провадиться в їх інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов життя цих осіб.

До осіб, які можуть бути усиновлювачами, закон (ст. 211 СК) пред'являє певні вимоги. Це третя умова усиновлення. Насамперед усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей. За жодних обставин не можуть бути усиновлювачами особи, які не досягли повноліття. Не можуть бути усиновлювачами й неповнолітні дружина, чоловік, яким знижено шлюбний вік у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 23 СК.

Певні вимоги висуваються й до віку усиновлювача. Останній має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років (ч 2 ст. 211 СК).

Уявляється, що закріплення у законі такої різниці у віці усиновлювача та усиновлюваного пояснюється тим, що вона, як правило, існує при біологічному походженні дитини від батьків. Закон не встановлює жодних винятків з цих правил.

Оскільки усиновлення є однією з форм сімейного виховання, усиновлювачами насамперед можуть бути дружина і чоловік, тобто подружжя. Закріплюючи таке правило, законодавець виходив з того, що нормальні умови для виховання дитини можуть бути створені лише у повній сім'ї.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприклад, сестри, брати). Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Однак якщо вони проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 211 СК якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі, а у разі, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Проте якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Уявляється, що така вказівка закону є цілком виправданою, оскільки фактичне подружжя також с повною сім'єю у правовому і соціологічному значеннях, яка може забезпечити дитині таке ж виховання, що й сім'я, яка складається з осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Закон (ч. 6 ст. 211 СК) не виключає можливості усиновлення дитини одним чоловіком або однією жінкою, якщо вона має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з дитиною. Кількість дітей, яких може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

У ст. 213 СК міститься перелік осіб, яким законом надається переважне право на усиновлення дитини за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити її. Насамперед таке право має громадянин України, незалежно від того, проживає він на території нашої держави чи за її межами, в сім'ї якого виховується дитина, наприклад, її фактичний вихователь. До зазначених осіб закон відносить і одного з подружжя, який бажає усиновити дитину другого з них, яка проживає в його сім'ї.

Особам, котрі виявили бажання усиновити двох або більше дітей, які є братами чи сестрами, закон надає переважне право на усиновлення тому, що внаслідок цього діти залишаються проживати в одній сім'ї й між ними зберігаються родинні зв'язки.

Переважне перед іншими особами право на усиновлення дитини має також особа, яка є її родичем. При цьому ступінь споріднення значення не має. Отже, такими родичами можуть бути як родичі прямої лінії споріднення, так й інші родичі.

У ч. 2 ст. 213 СК зазначено, що переважне право на усиновлення дитини має подружжя. Це пояснюється тим, що усиновлення є однією з форм сімейного виховання, а нормальні умови для цього можуть бути забезпечені насамперед у повній сім'ї. А це відповідає інтересам як дитини, так і усиновлювача. В окремих випадках дітей, які є громадянами України, у нашій державі можуть усиновлювати іноземці. Це здійснюється на загальних підставах, встановлених гл. 18 СК (ч. 1 ст. 283 СК).

У ст. 212 СК міститься перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Насамперед це особи, визнані судом недієздатними на підставі ст. 39 ЦК, тобто ті, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи з обмеженою

повинна формуватися вільно, без стороннього протиправного тиску на неї. Так, якщо батьки дали згоду на усиновлення їх дітей внаслідок погрози, насильства, обману, введення їх в оману тощо, усиновлення має бути визнане судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 236 СК.

Частина 2 ст. 217 СК закріплює положення про те, що згода батьків на усиновлення дитини повинна бути безумовною. Отже, даючи таку згоду, батьки не можуть висувати відкладні, скасувальні або будь-які інші умови. У цій же частині зазначеної статті наголошено на тому, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам або іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною. Звідси випливає, що згода батьків на усиновлення дитини не повинна бути обумовлена одержанням ними певного зустрічного задоволення за угодою, наприклад, винагороди тощо, оскільки акт усиновлення є безоплатним. Крім того, відповідно до ст. 216 СК посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку, піклування чи на виховання у сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.

З метою уникнення спорів з приводу того, чи давали насправді батьки згоду на усиновлення їх дитини, у ч. 5 ст. 217 СК закріплене положення про те, що така згода має бути письмовою і засвідчуватись нотаріусом.

Батьки можуть давати згоду на усиновлення дитини конкретною відомою їм особою (особами), якщо усиновлювачами є подружжя. Крім того, вони мають право давати згоду на усиновлення дитини без зазначення імені усиновлювача. У такому разі останнього обирає орган опіки та піклування або Центр з усиновлення дітей з числа осіб, які виявили бажання усиновити дитину.

Виявлення батьками згоди на усиновлення їх дитини не має безвідкличного характеру. Вони можуть відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності відповідним рішенням суду.

У п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" звернено увагу судів на те, що батьки, які дали згоду на усиновлення їх дітей (якщо вона була потрібна), мають викликатися у судове засідання в тому разі, коли наявність цієї згоди викликає сумнів або коли вони подали заяву про її відкликання.

У ст. 219 СК встановлені винятки з загального правила ст. 217 СК про необхідність згоди батьків на усиновлення їх дітей. Уявляється, що цілком слушною є вказівка, що усиновлення дитини може бути проведене без згоди її батьків, якщо вони невідомі. Адже за таких умов жодних відомостей про батьків не мають керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, службові особи органів опіки та піклування, котрі, як правило, володіють інформацією про дітей, позбавлених батьківського піклування, а також державних органів, які здійснюють облік таких дітей, і суди при розгляді справ про усиновлення.

У тих випадках, коли батьки з підстав, закріплених у ст. 43 ЦК, визнані судом безвісно відсутніми, одержати від них згоду на усиновлення неможливо, оскільки вони позбавлені можливості реагувати на це. Якщо лише один із батьків визнаний судом безвісно відсутнім, згода на усиновлення може бути виявлена лише другим з батьків дитини, яка усиновлюється.

Loading...

 
 

Цікаве