WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Правове регулювання усиновлення в Україні - Курсова робота

Норми, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, містяться у гл. 18 СК, у гл. 35-А ЦПК, в Законі України "Про охорону дитинства", у Конвенції про права дитини, у Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р., у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних . та кримінальних справах (між країнами СНД), у міжнародних договорах України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, у Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 (далі — Порядок ведення обліку дітей), у Положенні про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України, затвердженому наказом цього міністерства від 30 березня 1996 р. № 98, у Переліку захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 січня 2002 р. № 16, та в інших нормативно-правових актах.

Усиновлення — це юридичний акт, внаслідок вчинення якого відносини між дитиною та її усиновлювачем і його родичами встановлюються не на певний строк, як, наприклад, при встановленні над дитиною опіки та піклування, а назавжди. Тому закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до якого воно має здійснюватись не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду.

Таким чином, нині адміністративний порядок усиновлення замінений судовим. Безумовно, цей порядок кращий. Адже рішення про усиновлення мають настільки важливе значення для дітей, їх усиновлювачів і батьків, що вони повинні прийматися з додержанням усіх процесуальних гарантій. А це може забезпечити лише судовий процес.

Запровадження судового порядку усиновлення пояснюється й тим, що оскільки метою цього юридичного акту є охорона інтересів дітей, він повинен контролюватись державою. У зв'язку з необхідністю вирішення під час усиновлення складних питань цивільне процесуальне законодавство регламентує судовий розгляд і вирішення пов'язаних з ним справ у порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину (гл. 35-А ЦПК).

Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки: 1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України; 2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України; 3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України; 4) усиновлення в Україні дитини, яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або іноземцями та особами без громадянства.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є її громадянином, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК).

Інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітям, які не мають батьків або позбавлені батьківського піклування з інших причин. Згідно з ч. 2 ст. 207 СК воно провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Причому законодавство не встановлює обмежень щодо усиновлення дітей за ознаками раси, національності, ставлення до релігії.

Норми сімейного законодавства, які визначають умови і судовий порядок усиновлення, спрямовані на те, щоб у результаті його здійснення дитина опинилася в сім'ї, де мають бути створені усі необхідні для її повноцінного розвитку умови. Водночас усиновлення відповідає й інтересам усиновлювачів. Адже воно дає можливість людям, які не мають своїх дітей, задовольнити природне почуття батьківської любові й створити повноцінну сім'ю.

Тому усиновлення провадиться лише у тих випадках, коли суд переконається в тому, що громадяни України та іноземці, які бажають бути усиновлювачами, виявляють свідоме прагнення виховувати дітей і піклуватися про них. Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане недійсним або скасоване за рішенням суду (статті 236—239 СК; п. 27 Порядку ведення обліку дітей).

2. Умови усиновлення

Під умовами усиновлення треба розуміти встановлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обоє яз-ковим під час здійснення цього юридичного акту. Нормативне закріплення умов усиновлення пояснюється його сутністю, що передбачає спрямованість цих умов на забезпечення того, щоб у результаті усиновлення дитині, в силу певних причин позбавленій батьківського піклування, були створені належні умови для виховання в сім'ї.

Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відповідає їх інтересам і сутності інституту усиновлення. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно провадитись виключно в інтересах дитини. Це перша умова усиновлення.

Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання. Врахування інтересів дитини передбачає й необхідність визначення способів забезпечення цих умов1.

У статтях 208—210 СК наведено перелік осіб, які можуть бути усиновленими. Головним же є те, що відповідно до ч. 1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. І це є другою умовою усиновлення.

Як вже зазначалось, згідно зі ст. 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина, яка не досягла 14 років, вважається малолітньою. Неповнолітньою є дитина віком від 14 до 18 років.

Отже, відповідно до закону усиновлювати можна лише малолітніх і неповнолітніх дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей відповідає їх інтересам, оскільки вони найбільше відчувають потребу у батьківській турботі та увазі. Особи, які досягли повноліття, як правило, не можуть бути усиновлені, оскільки згідно зі ст. 34 ЦК вони мають повну цивільну дієздатність. Тому батьківські права та обов'язки щодо них припиняються.

Однак у ч. 2 ст. 208 СК вперше у сімейному законодавстві України закріплено положення, згідно з яким у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або позбавлена їх піклування. Таким чином, повнолітня особа може бути усиновлена лише за двох умов: 1) якщо вона є сиротою; 2) якщо вона позбавлена батьківською піклування. Усиновленою не може бути особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, але за свого життя належним чином виконували батьківські обов'язки.

Наявність у повнолітньої особи шіасних дітей не є перешкодою до її усиновлення. Крім того, закон не встановлює максимального віку особи, яка може бути усиновленою. Отже, не виключено, що нею може бути особа піком понад 30 років1. Вирішуючи питання про усиновлення повнолітньої особи, суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 208 СК).

Особливі правила встановлені законом для усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яку було знайдено. У нормах сімейного законодавства не визначений мінімальний вік дитини, яка може бути усиновлена. Проте у ч. 1 ст. 209 СК закріплено правило, відповідно до якого дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. А згідно з ч. 2 цієї статті дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.

Відповідно до п. З Порядку ведення обліку дітей діти, покинуті у пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я, або яких відмовилися забрати батьки чи інші родичі, та підкинуті чи знайдені діти влаштовуються до дитячого закладу на підставі акта, складеного адміністрацією цього закладу у присутності представника органу внутрішніх справ або органом внутрішніх справ за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я та Міністерством внутрішніх справ України, а також на підставі рішення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого комітету міської, районної у місті ради за місцезнаходженням пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я.

Loading...

 
 

Цікаве