WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Реформування кримінального процесу - Курсова робота

Реформування кримінального процесу - Курсова робота

Визначивши в Конституції України перелік основних засад судочинства (ст, 124), законодавець тим самим сказав, що їх зміст має бути розкритий в інших законах, які регулюють окремі судові юрисдикції. Отже, реалізація цих конституційних положень повинна здійснюватися як через конкретні статті КПК, у яких дані дефініції тих чи інших засад, так і через статті, які регламентують обсяг прав, обов'язків і повноважень суб'єктів процесу, механізми і процедури їх здійснення.

Крім того, у КПК дано законодавче визначення і тих засад, які не

згадуються у ст. 129 Конституції, проте випливають з інших її норм. Це

незалежність суддів і підкорення їх тільки законові (ст. 126),

26

поважання честі і гідності особи (ст. 28), недоторканність особи., її житла, майна, охорона таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, охорона особистого і сімейного життя (статті 29, ЗО, 31, 32).

За обсягом змісту та сфери дії засади кримінального процесу неоднакові. Проте це не означає, що є засади більш важливі і менш важливі, одні — головні, а інші підпорядковані їм. Усі засади є однаково важливими, вони взаємопов'язані, доповнюючи одна одну та сприяючи їх здійсненню. З цього випливає, що майже всі засади повинні мати розумні винятки як результат "компромісу" між ними.

Очевидно, то в новому КПК також визначене законодавче визначення і таких важливих та традиційних для вітчизняного кримінального процесу засад, як публічність, безпосереднє та усне дослідження доказів.

Обставиною надзвичайної ваги для України сьогодні і в майбутньому є мова. Проблема мови кримінального судочинства - важлива компонента загальної мовної проблеми, і тому вирішення її потребує виваженого державного підходу.

Значною проблемою в застосуванні української мови в; кримінальному судочинстві є відсутність тлумачення поняття "не володіє мовою судочинства" та нормативів того, як визначити, володіє чи ні особа мовою судочинства. Слід нагадати, що в усіх міжнародно-правових документах з прав людини немає вимоги про володіння чи неволодіння мовою як про обставину, від якої залежить право мати захисника та перекладача. Так, відповідно до п. 2 ст. 5 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 р.) кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього.

27

Отже, у міжнародно-правових актах та рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується не на володінні мовою, а на її розумінні. Однак ці терміни не є синонімами. За „Новим тлумачним словником української мови", поняття "розуміти мову" означає „правильно сприймати сказане, написане, уміти говорити мовою". Порівняймо з поняттям "володіти мовою" - і побачимо суттєву відмінність. Законом має бути визначено за яких обставин особу можна вважати такою, що не розуміє мови судочинства, оскільки без цього пануватимуть суб'єктивізм і свавілля.

Відповідно до положень Конституції до повноважень суду належить і прийняття рішень про проведення огляду приміщення чи іншого володіння особи, обшуку і виїмки, накладення арешту на кореспонденцію та її виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку.

До компетенції суду необхідно віднести і вирішення питань про відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, позивача, відповідача, законного представника, перекладача, понятого, спеціаліста, свідка, судового експерта, поручителя, особи, якій передано під нагляд неповнолітнього підозрюваною, обвинуваченого за невиконання або неналежне виконання ними процесуальних обов'язків, покладених на них згідно з КПК компетентною посадовою особою чи органом.

Досвід застосування статей 236і, 2362, 2365, 2366 старого КПК показав, що оскарження до суду постанов про відмову в порушенні кримінальної справи і про її закриття є надзвичайно ефективним і дієвим засобом захисту законних прав та інтересів громадян. Можливість оскарження цих рішень органів і посадових осіб, які провадять досудове розслідування, необхідно залишити і в новому КПК.

Особливу увагу треба приділити гарантіям захисту від пред'явленого обвинувачення особам, які притягуються до кримінальної відповідальності, насамперед шляхом залучення до участі в справі

28

захисника.

У новому КПК ретельно регламентовані права та обов'язки захисника. Зокрема, на реалізацію принципу змагальності захиснику необхідно дозволити збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами (окрім тих, таємниця яких охороняється законом), одержувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

29

IIIрозділ. Проблеми становлення і розвитку кримінальне- процесуального законодавства України

Проблема правди і неправди в кримінальному процесі завжди хвилювала юристів. Особливо вона загострилася нині, в період кризи духовності і моралі. Судова практика має багато фактів, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний під час слідства і суду, а в багатьох випадках - і засуджений у касаційній скарзі чи в клопотанні про витребування справи для перевірки в касаційному порядку, захищаючись, всупереч об'єктивним доказам перекладає свою вину у вчиненні діяння на інших обвинувачених або осіб, що не були притягнуті до відповідальності, необґрунтовано обвинувачує свідків та потерпілих у завідомо неправдивих показаннях, експертів у завідомо неправдивому висновку.

Норми старого КПК, які регулюють права й обов'язки обвинуваченого та його захисника, свідчать, що обвинувачений при захисті має право використовувати лише законні засоби і захищати лише законні інтереси. На це безпосередньо орієнтує ст. 55 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Проте зводити наклеп на іншу людину чи робити неправдивий донос законом заборонено всім, у тому числі й обвинуваченому в злочині.

Відповідно до ст. 63 Конституції України обвинувачений має право на захист і не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи визначених законом близьких родичів; разом з тим згідно зі ст. 68 Конституції він зобов'язаний неухильно додержувати її вимог та законів України і не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей. Будь-яких винятків з цього правила Конституцією не передбачено.

В обранні обвинуваченим методів захисту особлива роль повинна

ЗО

належані захисникові. Він має стримувати підзахисного від прагнення захищатися незаконними методами. Сувора скрупульозність у будь-якому твердженні, необхідність визначитися, чи мав місце відповідний факт, є обов'язком захисника. Тому останній не повинен брати на себе обов'язок захисту в разі, коли клієнт ставить вимогу використовувати при цьому засоби, які спотворюють дійсність. Якщо для обвинуваченого у злочині цілком можливо спотворювати істину, то для захисника встановлення істини є обов'язком. Однак адвокатові сьогодні це зробити важко. Справа у тому, що ст. 48 старого КІЖ України передбачено, що відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається. У ст. 61 цього Кодексу наведено жорсткий перелік ситуацій, коли адвокат не може брати участі у справі як захисник, але в Кодексі не передбачено можливості відмовитися від участі у справі в разі, якщо обвинувачений вимагає від адвоката незаконних дій по його захисту. Не передбачено такої можливості і в Законі „Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. Ця проблема давня, вопа існує ще з часів створення адвокатури, і її, нарешті, належить розв'язати.

Істотним недоліком старого закону є відсутність належно урегульованого механізму усунення захисника від участі у справі.

Законодавство України передбачає (хоч і не дуже виразно й чітко), що захист повинен здійснюватися встановленими законом засобами. Зокрема, у ст. 48 старого КОК встановлено, що захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту. Водночас ці положення не забезпечені нормою про відповідальність за їх порушення. В КПК не передбачено процедури усунення захисника з процесу, там більше у випадку, коли він здійснює свої повноваження на шкоду правосуддю.

Loading...

 
 

Цікаве