WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття права. Основні галузі сучасного права. Поняття та елементи системи права. Поняття і ознаки громадського суспільства. Поняття та ознаки правово - Контрольна робота

Поняття права. Основні галузі сучасного права. Поняття та елементи системи права. Поняття і ознаки громадського суспільства. Поняття та ознаки правово - Контрольна робота

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Поняття права. Основні галузі сучасного права. Поняття та елементи системи права. Поняття і ознаки громадського суспільства. Поняття та ознаки правової демократичної та соціальної держави. Нотаріат в Україні

План

  1. Поняття права. Основні галузі сучасного права. Поняття та елементи системи права.

  2. Поняття і ознаки громадського суспільства. Поняття та ознаки правової демократичної та соціальної держави.

  3. Нотаріат в Україні.

1. Поняття права. Основні галузі сучасного права. Поняття та елементи системи права.

Термін "право" вживається у процесі спілкування людей досить часто, відображуючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя. Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність (систему) особливих правил соціальної поведінки загального характеру, відповідність форм явища його сутності тощо. Багатозначність слова "право" зумовлюється тим, що воно започатковано від слова "правда", корінь "прав" є основою багатьох слів, зокрема, "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правильний", "правити" і т. ін.

Протягом тривалого часу вважалося, що вітчизняна юридична наука спиралася на єдино вірне та завершене правове вчення, що базувалося на "беззаперечних" положеннях марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. Але нині на зміну всепоглинаючому марксизму-ленінізму в науку прийшов плюралізм теорій, концепцій, доктрин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітністю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, коли поряд із нормативним розвиваються й інші підходи до право розуміння — соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби — джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання — це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою вимог (правових обов'язків) — з другого.

Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм. В їх системі право займає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Юридичне право — це свобода і обґрунтованість поведінки людей у відповідності з діючими нормативно-правовими актами та іншими джерелами права.

Твердження про те, що право відірвано від держави, породило різноманітні концепції праворозуміння: природне право, позитивне право, реалістичну, психологічну та інші концепції права.

Юридичне (позитивне) право в свою чергу поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивним юридичним правом називають системи всіх основних приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, носять загальнообов'язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки суб'єктів, і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право визначається як певна можливість, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує використовувати чи не використовувати йому своє право.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести:

  1. право — це система правових норм;

  2. це правила поведінки загального характеру;

  3. ці правила носять загальнообов'язковий характер;

  4. вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

  5. формально визначені, закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

  6. встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою і її органами;

  7. в своїй сукупності регулюють соціальні (правові) відносини між людьми;

  8. змістовно правила поведінки мають встановлюватися державою з урахуванням принципів рівності, справедливості, гуманізму і милосердя.

Право — це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що — погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних та тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно лише за нормами поведінки, встановленими державою або іншими соціальними інститутами (церквою, політичною партією тощо).

Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є проявом безправності людини, інструментом державного примусу, механізмом зовнішнього власного впливу на поведінку особи.

Таким чином, право як волевиявлення держави — це система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених чи санкціонованих державою та нею забезпечених правил поведінки, що регулюють найважливіші суспільні відносини в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення.

Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство.

За класифікацією юридичних наук вона належить до теорети-ко-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень (або вчень про державу і право).

Історія держави і права вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історичний метод. Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані історії держави і права використовуються теорією держави і права для теоретичних узагальнень, вироблення загальних закономірностей розвитку держави і права різних народів у конкретні історичні періоди.

Історія вчень про державу і право досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес накопичення людьми уявлень про державно-правові явища відбивається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск'є, Руссо, Канта та ін.). Теорія держави і права вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень і відіграє суттєву роль як одна з найважливіших передумов удосконалення теоретичних розробок проблем держави і права. Історія вчень про державу і право немов би виступає історичною частиною теорії держави і права. Вона поставляє матеріал про історичне формування поняттєвого апарату теорії. Наприклад, теорія держави і права досліджує проблему державного суверенітету (поняття, види, ознаки). Історія вчень про державу і право надає відомості про те, коли (XVI ст.), ким (французьким мислителем Жаном Боденом) і у зв'язку з чим (з метою обґрунтування абсолютної монархії) уперше було розроблене поняття державного суверенітету, розкриває його основні ознаки в трактуванні цього мислителя.

Якими є взаємовідносини теорії держави і права і галузевих юридичних наук ?

Теорія держави і права — наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв'язку з державно-правовою дійсністю. Всі галузеві юридичні науки — емпіричні. Це означає, що усі вони ґрунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, що спостерігаються і піддаються перевірці. Завдання теорії держави і права полягає у тому, щоб систематизувати, витлумачити та узагальнити факти державно-правової дійсності. Вона вносить порядок і смисл до набору фактів, налагоджує належні взаємозв'язки між ними і виводить із них певні узагальнення. Теорія без фактів може бути порожньою, але факти без теорії — нісенітні. Теорія держави і права вивчає основні загальні закономірності державних і правових явищ у цілому, незалежно від того, у якій конкретній сфері громадського життя вони відбуваються. Вона сама безпосередньо, за допомогою своїх методів і прийомів осягає головне і глибинне в державі і праві, знаходячи його в юридичній практиці.

Теорія держави і права — узагальнююча загальнотеоретична наука відносно інших юридичних наук, яка інтегрує їх досягнення.

Галузеві юридичні науки (наука кримінального права, наука цивільного права, наука адміністративного права та ін.) вивчають певні державно-правові явища (правовідносини, правопорушення тощо) з точки зору характеристик, властивих даним явищам у конкретних сферах правового і державного життя.

Loading...

 
 

Цікаве