WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державне будівництво та місцеве самоврядування - Курсова робота

Державне будівництво та місцеве самоврядування - Курсова робота

Крім цього, до власних повноважень органів самоорганізації населення віднесено ще ряд повноважень щодо сприяння та надання допомоги навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту, правоохоронним органам, а також депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у виборчих округах (ст. 14 Закону).

Щодо делегованих повноважень органів самоорганізації населення, то відповідно до Закону (ст. 15) ними може бути частина повноважень сільської, селищної, міської або районної у місті ради, делегована нею цьому органові з одночасною передачею йому відповідних коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів. Як бачимо, законодавець не деталізує делеговані повноваження. Він виключно покладається на ініціативу та самодіяльність самих сільських, селищних, міських, районних у місті рад, які мають вирішувати це питання з урахуванням місцевих умов.

Орган самоорганізації населення має колегіальний характер. Він обирається у складі керівника, заступника (заступників) керівника, секретаря, інших членів. Тому основною формою його роботи є засідання, яке скликають керівники або заступники керівника в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини його загального складу. Для забезпечення безперервності та ефективності в своїй роботі орган самоорганізації населення може утворювати комісії, робочі групи, інші свої органи в порядку, визначеному Положенням про цей орган.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов'язки на громадських засадах. Проте за рішенням зборів (конференцій) керівник і секретар цього органу можуть працювати в ньому і на постійній основі з оплатою їх праці за рахунок коштів, переданих органам відповідною радою.

Члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, які стосуються їх діяльності, а також при розгляді питань, ініційованих органом самоорганізації населення, з правом дорадчого голосу.

Орган самоорганізації населення з питань, віднесених до його повноважень, може приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру. Проте рішення цього органу, які не відповідають чинному законодавству або прийняті з питань, не віднесених до його повноважень, зупиняються відповідно сільською селищною, міської, районною у місті радою з одночасним зверненням до суду про скасування такого рішення (ст. 20 Закону).

Органи самоорганізації населення для виконання своїх повноважень самостійно використовують фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, але на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Це ж стосується і використання переданого їм майна. Контроль за фінансовою та господарською діяльністю органу самоорганізації населення згідно з Законом (ст. 25) мають здійснювати збори (конференції) жителів за місцем проживання, відповідна рада та її виконавчі органи, державні органи.

Повноваження органів самоорганізації населення можуть бути достроково припинені: у разі порушення ними Конституції і Законів України, інших актів законодавства — за рішенням суду; у разі невиконання рішень відповідної ради, її виконавчого комітету — за рішенням ради; у разі невиконання рішень зборів (конференцій) жителів — за рішенням цих зборів (конференцій) (ст. 26).

У Законі України "Про органи самоорганізації населення" врегульовані і деякі інші складові їх правового статусу, які дозволяють точніше визначити місце і роль цих органів у системі місцевого самоврядування.

Так, наприклад, організація та діяльність органу самоорганізації населення має будуватися на принципах законності, гласності, територіальності, виборності, підзвітності, підконтрольності та відповідальності перед жителями, які обирали орган самоорганізації населення. Ці принципи, як бачимо, є загальними принципами місцевого самоврядування в Україні, врегульованими ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Щодо спеціальних принципів, притаманних лише органам самоорганізації населення, то ними є принцип добровільності щодо взяття окремих повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради, а також принцип підзвітності, підконтрольності та відповідальності перед відповідними радами (ст. 5 Закону про місцеве самоврядування).

Отже, в особі органів самоорганізації населення маємо справу вже не з місцевим самоврядуванням, заснованим на принципах його правової, організаційної, матеріально-фінансової автономії та здійснюваним територіальною громадою безпосередньо та через створювані нею органи, а з проявами самоорганізації (самоврядування) членів територіальної громади на її мікрорівні, а тому інтегрованим в систему самоврядування сіл, селищ, міст та діючим з дозволу та під контролем відповідних органів місцевого самоврядування — ради та їх виконавчого комітету.

У деяких літературних джерелах пропонується цю ланку системи місцевого самоврядування називати "територіальним громадським самоврядуванням". На нашу думку, цей термін відповідав природі органів самоорганізації населення лише в той період (за радянських часів), коли місцеві органи влади в Україні — ради — були конституйовані як органи державної влади, і не має права на існування сьогодні, коли ради та їх виконавчі органи роздержавлені та є виключно органами місцевого самоврядування.

У вітчизняній юридичній літературі природа органів самоорганізації населення ще потребує свого фундаментального дослідження. Подібні органи існують і в інших країнах, проте тільки в Україні вони стали одним з конституційних інститутів (ч. 6 ст. 140). Щоправда, вітчизняна наука і за радянських часів зверталась до так званих органів громадської самодіяльності населення — селищних, сільських, вуличних, квартальних, дільничних, домових комітетів23, але так і не було вирішено питання, до якої соціальної системи належать ці органи — системи громадських об'єднань, якими є громадські організації та інші подібні їм утворення, чи це тільки елемент організаційного механізму відповідної місцевої ради, що забезпечує її зв'язок з населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а депутатів — з виборцями. 24

Конституція України, Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про органи самоорганізації населення" прямо відносять органи самоорганізації населення до системи місцевого самоврядування. Тому саме в його системі будуть діяти ці органи та узагальнювати свій досвід роботи. Саме в науці муніципального права мають формуватися відповідні пропозиції по вдосконаленню правового статусу органів самоорганізації населення.

Висновки

Місцеве самоврядування є новим, малодослідженим явищем у політичному житті держави, воно потребує розвитку і вдосконалення у процесі утвердження України як європейської демократичної держави. Саме через інститути місцевого самоврядування реалізуються права територіальних громад безпосередньо володіти, користуватись та розпоряджатись муніципальною власністю. Іншими словами, така господарська автономія дає змогу громадянам самим будувати своє життя заради власного добробуту і за власний, муніципальний рахунок. У політичному аспекті місцеве самоврядування відкриває можливість територіальній громаді прямо керувати своїми спільними справами або через представницькі органи, які обираються та підконтрольні територіальним громадам. Сьогодні важко знайти іншу, всебічно та послідовно демократичну, доступну і зрозумілу населенню форму максимального наближення народу до влади, яка визнана і широко застосовується в сучасних державах.

На жаль, становлення і розвиток місцевого самоврядування в Україні сьогодні стримується рядом існуючих об'єктивних і суб'єктивних факторів економічного, політичного, правового та психологічного характеру. Насамперед це недостатня сформованість дієздатного суб'єкта місцевого самоврядування— самодостатньої територіальної громади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування дохідної частини місцевого бюджету. Дається взнаки також відсутність достатнього правового забезпечення належної організації і функціонування місцевого самоврядування, певна непідготовленість багатьох депутатів усіх рівнів, державних службовців та громадян до сприйняття таких основних положень місцевого самоврядування, як його автономність і самостійність у вирішенні всіх питань місцевого значення за наявності належного самозабезпечення матеріально-фінансовими ресурсами.

Особливої уваги потребують питання функціонування органів місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України. На відміну від рад народних депутатів, які існували до 1990-х років і становили єдину систему органів державної влади, сучасні представницькі органи місцевого самоврядування за своєю природою є недержавними і не належать до так званої урядової вертикалі. Це відображається насамперед у функціях цих органів. Слід зазначити, що функції рад народних депутатів та органів самоврядування не можна ототожнювати, оскільки функції останніх зумовлюються принципами, цілями і завданнями, насамперед локальної демократії. Становлення та розвиток інституту місцевого самоврядування в Україні ще не має достатнього наукового осмислення.

Loading...

 
 

Цікаве