WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суверенітет як категорія конституційної теорії і практики - Реферат

Суверенітет як категорія конституційної теорії і практики - Реферат

Суверенітет як категорія конституційної теорії і практики
Конституціоналізм як багато-аспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в конституційній практиці. Особливий інтерес викликає зміст конституційних принципів (принципів конституції), що становлять основу теорії і практики.
Конституційні принципи - це категорія політичної і правової свідо-мості. Вони не мають самостійного регулюючого значення. Відбиваючись у змісті норм основних законів, конституційні принципи набувають характеру принципів конституції. Останні є формою нормативного закріплення конституційних принципів. Принципи конституції нерідко прямо включені до змісту основних законів, зафіксовані у вигляді так званих норм-принципів. Принципи конституції об'єктивують відповідну теорію, матеріалізують у правовій формі конституційні принципи і тому звичайно однойменні з ними. Разом з тим конституційні принципи є більш абстрактними. Закріплюючи найбільш визнані в суспільстві політико-правові ідеї, вони виходять у своєму значенні за межі предмета конституційно-правового регулювання і нерідко мають відношення до характеристики правової системи в цілому.
Зміст і формулювання принципів конкретизуються відповідно до державно-правового розвитку окремих країн, що пояснюється історичними і національними особливостями такого розвитку. Самі ж принципи тісно взаємопов'язані і доповнюють один одного. Водночас вони різняться не тільки за змістом, а й за предметним спрямуванням. Наприклад, принцип поділу влад передусім віднесений до механізму здійснення державної влади, принцип федералізму - до її політико-територіальної організації.
Одним з найбільш загальних конституційних принципів (принципів конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить далекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по суті, універсальне політико-правове значення.
З проблемою суверенітету завжди було пов'язане визначення най-важливіших характеристик конституційного права, зокрема з'ясування питання про носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору, за якою серед усіх відповідних принципів принцип суверенітету є найбільш "політичним" за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж за своїм походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом набула юридичного значення.
Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію державної влади. За Ж. Боденом, суверенітет - це постійна й абсолютна, найвища і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині країни, так і поза її межами. Ж. Боден визнавав носієм суверенітету не державу, а монарха. Такий підхід був зумовлений соціально-економічними і політич-ними реаліями періоду утворення централізованих абсолютистських держав. У подальшому ідею суверенітету розвинули представники школи при-родного права, найбільш відомий з яких - Гуго Гроцій - розмежував по-няття суверенітету і його носія. Г. Гроцій розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість.
Аналіз розвитку політико-правової теорії засвідчує, що поняття суве-ренітету змінювало свій зміст залежно від особливостей конкретного історичного періоду. У другій половиш XVIII ст. за роки, що передували французькій революції, була сформульована концепція народного суверенітету. Найбільш широке обгрунтування ідеї народного суверенітету запропонував французький просвітитель XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, який визнавав народ суб'єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів, Ж. Ж. Руссо прямо заперечував сумісність принципу народного суверенітету і представницької демократії, вважаючи за неможливе вираження загальної волі, або волі народу, засобами, заснованими на представництві.
Ідеї Ж. Ж. Руссо щодо несумісності принципу народного суверенітету і представницької демократії мали своїх опонентів ще за часів французької революції XVIII ст. Найбільш знаними серед них були такі мислителі і політичні діячі, як Шарль Монтеск'є та Еммануїл Сійєс. Вони прийняли ідею народного суверенітету, але тлумачили її по-своєму. Зокрема, Ш. Монтеск'є писав, що народ не є компетентним ні щодо безпосередньої реалізації виконавчої влади, ні щодо прямої законотворчості. Ще категоричнішими були висловлювання Е. Сійєса. Він вважав, що переважна більшість грома-дян нездатна оцінювати зміст законів, оскільки, на його думку, їй не вистачає освіти, щоб розуміти ці закони, і дозвілля, щоб їх вивчати.
Постійним елементом подальшого розвитку зарубіжної політико-правової теорії було зіставлення представницької і безпосередньої демократії з позицій оцінки принципу народного суверенітету. Домінуючими були і залишаються погляди, згідно з якими цьому принципу відповідають існуючі теорія і практика як безпосередньої, так і представницької демократії. Водночас принцип народного суверенітету іноді розглядається як своєрідний камуфляж державно-правових реалій. У зв'язку з цим деякі вчені вбачають загрозу створення передумов для "парламентського деспотизму". Такі наслідки, на їхню думку, можуть мати
Loading...

 
 

Цікаве