WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Монархія - Реферат

Монархія - Реферат

Реферат на тему:

Монархія

План

Вступ

1. Монархічні форми правління

1.1. Абсолютна монархія

1.2. Теократична монархія

1.3. Дуалістична монархія

1.4. Парламентська монархія

2. Монархія в Україні

Посилання

Вступ

Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Монархії в сучасному світі

██ Конституційні монархії██ Домініони Британської співдружності██ Конституційні і напів-конституційні дуалістичні монархії██ Абсолютні монархії██ Монархії в певній частині, під-державі

1. Монархічні форми правління

В сучасному розумінні монархія - не просто влада одного, але влада успадкована. Ця влада нерідкодо боготворяється. В Російській імперії вважалося, що джерелом влади є Бог (самодержавіе), а основою влади служать її моральний авторитет у суспільстві і традиція, в силу чого влада спадкова та невід'ємна. В Японії Імператор до 1945 р. вважався сином богині Сонця - Аматерасу. Нині божественне походження власті монарха мало кого хвилює: з історії відомо, що феодали ставали монархами і здобували трон для себе і своїх нащадків іноді в результаті виборів (зрозуміло, не всенародних), частіше за насильство, зрідка запрошення, тобто цілком земних процедур. З цього виходить і більшість діючих конституцій монархічних держав.

Так, згідно ст. 1 Конституції Японії 1946 р., "Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада". Символом єдності і постійності держави називає Короля ст. 56 Конституції Іспанії 1978 р. Головне, проте, не в тому, як в конституції характеризується монарх. Бельгійська конституція 1831 р., наприклад, взагалі такої характеристики не містить. Головне - в повноваженнях монарха. Залежно від того, які вони, ми й розрізняємо форми правління.

1.1. Абсолютна монархія

Ця форма правління типова для пізнього феодалізму, коли в глибинах аграрного ладу виникають зачатки індустріального суспільства. Характеризується вона тим, що в руках монарха концентрується вся повнота державної влади. Він сам видає закони, може безпосередньо керувати адміністративною діяльністю або призначати для цього уряд, вершить вищий суд. Ніяких обмежень його влади немає, принаймні юридично, хоча політичні, морально-етичні, релігійні і інші чинники можуть бути присутні. Підданні юридично безправні, оскільки монарх не наділяв їх якимись правами і не відбирав ці права.

В сучасних умовах абсолютна монархія - надзвичайна рідкість. Як приклад можна згадати Саудівську Аравію, Оман. Такі держави можуть сьогодні мати навіть символічні конституції, проте ці акти не є конституціями в повному розумінні слово, оскільки не обмежують владу монарха. Такою конституцією була, наприклад, Тимчасова конституція Катару 1970 р.

Монархи в Саудівській Аравії і Омані вважаються також вищими духовними особами, що ще більш посилює їхню владу. Проте все ж таки ця влада не безмежна: особлива роль належить правлячій сім'ї, яка на своїй раді вирішує, зокрема, питання престолонаслідування (успадковує не обов'язково син колишнього монарха), може примусити монарха відректися від престолу.

Для абсолютної монархії характерний авторитарний політичний режим, а державний режим іменується абсолютизмом.

1.2. Теократична монархія

Теократична монархія це різновид абсолютної монархії, за якої політична влада належить голові церкви або релігійному лідерові.

1.3. Дуалістична монархія

Це первинна форма обмеженої або конституційної, монархії. Тут ми спостерігаємо вже виникаюче або досить розвинуте розділення властей, у всякому випадку відділення законодавчої влади від виконавчої.

Законодавча влада належить у принципі парламенту, який обирається підданими або певною частиною їх, якщо виборче право цензове. Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати її безпосередньо або через призначений ним уряд. Судова влада належить монарху, але може бути більш менш незалежною.

Проте розділення влад при даній формі правління звичайно урізане. Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вета, тобто без його згоди закон в силу не вступить. Крім того, монарх звичайно може видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть більш високу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною. Наприклад, в Йорданії після розпуску парламенту в 1974 р. чергові парламентські вибори відбулися лише в 1989 р.

Уряд, якщо він є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але зовсім не перед парламентом. Останній може впливати на уряд тільки використовуючи своє право встановлювати бюджет держави. Важіль цей, хоча і достатньо могутній, може використовуватися лише раз в рік, а крім того, депутати, вступаючи в конфлікт з урядом або через нього - з монархом не можуть не відчувати постійної загрози розпуску парламенту.

Як і для абсолютної монархії, для монархії дуалістичної типовий авторитарний політичний режим. Державний же режим може характеризуватися як обмежений дуалізм влади. Дуалістична монархія є зразок компромісу між володарюючою феодальною верхівкою суспільства і іншою його частиною, в якій перевага все ж таки залишається за монархом і його оточенням.

1.4. Парламентська монархія

Ця форма правління існує звичайно у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного ладу до індустріального супроводився переважно не докорінним знищенням колишніх інститутів влади, а поступовим їх перетворенням і пристосуванням до нових умов (Великобританія, Японія, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Канада, Австралія і ін.).

Тут ми спостерігаємо розвинуте розділення властей при дотриманні принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, демократичний або принаймні ліберальний політичний режим.

Верховенство парламенту виражається в тому, що уряд, який звичайно призначається монархом, повинний користуватися довірою парламенту (або його нижньої палати), а монарх вимушений призначати главою уряду лідера партії, що має в парламенті (нижній палаті) більшість місць або лідера коаліції партій, який такою більшістю розташовує.

Монарх при даній формі правління "царює, але не править". Правом вето відносно законів, прийнятих парламентом навіть коли воно йому належить, він або на практиці не користується, або здійснює це право по вказівці уряду. Як правило, він позбавлений можливості діяти самостійно і всі витікаючі від нього акти звичайно готуються урядом і контрасигнуються (скріпляються) його главою або відповідним міністром, без чого не мають юридичної сили. Тим самим глава уряду або міністр приймають на себе відповідальність за даний акт монарха, бо сам монарх за нього не відповідє (у "Великобританії це виражається принципом Король не може не мати рації").

Головна ознака парламентарної монархії - політична відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) висловить уряду недовіру уряд повинен піти у відставку або повинен бути звільнений у відставку монархом. Проте звичайно це повноваження парламенту врівноважується правом уряду запропонувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою розвязав народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів в парламенті утворюється більшість з його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту виявиться відповідним, а уряд буде змінений.

Вказана система відносин між монархом, парламентом і урядом характеризує парламентарний режим, або парламентаризм. Проте цей державний режим діє тільки за умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд. Така ситуація традиційно має місце, наприклад, в Данії, Нідерландах, а в 1993 р. склалася і в Японії. Чим ширша партійна коаліція сформувала уряд, тим цей уряд менш стійкий, бо тим важче досягати згоди між партнерами по коаліції відносно різних політичних питань. Часом стоїть якійсь партії відкликати своїх представників з уряду, як він втрачає необхідну більшість в парламенті (нижньої палаті) і часто вимушений піти у відставку.

Навпаки, в країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія і ін.) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія в 1955-1993 рр.) і уряди у принципі однопартійні, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом, проте уряд, який складається з лідерів партії, що володіє в парламенті більшістю повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим отримав назву системи кабінету, або міністеріалізма.

Отже, при одній і тій же формі правління - парламентській монархії - можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізм. Це залежить від існуючої в країні партійної системи.

2. Монархія в Україні

  • Київська Русь

  • Галицько-Волинське князівство

  • Велике князівство Литовське

  • Гетьманська Україна

  • Українська Держава

Джерело

  • Отримано з Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/

Loading...

 
 

Цікаве