WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Структура та діяльність судів праці в міжвоєнній Польщі - Реферат

Структура та діяльність судів праці в міжвоєнній Польщі - Реферат

Переважна кількість справ торкалась питань трудових взаємовідносин – 90,7% загальної кількості. Ця тенденція зберігалася до кінця 30-х років. Якщо у 1936 р. в Кракові з 1957 справ 1815 належали саме до такої категорії, в Тарнові з 343 справ – 262, у Хржануві з 281 справи – 231, то у 1938 р., відповідно, з 2423 справ – 2166, з 592 справ – 420, з 349 справ – 311 [16, c. 8, 19; 6].

5,5% усіх справ, що розглядалися в судах праці, стосувалися питань щодо службових приміщень. Решта позовів, які порушували проблеми професійного навчання, соціального забезпечення, ремісників, становили незначний відсоток. У 1938 р. в Тарнові з питань професійної підготовки надійшло 3 справи, з проблем трудових стосунків ремісників – 9, у Хржануві, відповідно, – 2 та 5, а в Кракові не було порушено жодної справи з цих питань [16, c. 9; 6].

Серед способів вирішення спірних трудових питань у судах праці головним було рішення суду. У 1930 р. кількість справ, що завершились вироком, становила 57,0% загальної кількості справ, у 1934 р. – 61,1, у 1936 р. – 58,5% [16, c. 9]. Якщо у цілому для всіх судів праці коливання в цих показниках були невеликими, то різниця між окремими судами була значною, як, наприклад, у 1935 р. від 22,7% у Бельську до 82,0% у Сосновіцу [15, c. 20].

Зростала кількість справ, скерованих на сесії примирення. У 1935 р. кількість таких справ порівняно з 1934 р. зросла на 7%, а у 1936 р. порівняно з попереднім – на 11%. У 1935 р. примирні сесії були зафіксовані у 7 судах і до них надійшло 1419 справ, у 1936 р. – в 12 судах (тільки у двох новоутворених) і надійшло 2612 справ [16, c. 5, 11].

Однак практика використання судами праці сесій примирення не набула належного поширення не тільки з позицій полегшення роботи професійних суддів, а й як спосіб безпосереднього скасування конфліктів між роботодавцями і працівниками. У 1938 р. в Кракові через примирення було вирішено 4% загальної кількості справ, Хржануві – 4,3%, Тарнові – жодної [6].

Не всі позови приймали до розгляду суди праці. Спостерігалася навіть тенденція до зростання кількості відхилених позовів – з 20,6% у 1934 р. до 35,9% у 1936 р. Це пояснювалося роботою новоутворених судів у Гдині, Хожуві, Грудзьондзу, Торуні. В інших судах кількість визнаних (або частково) позовів була значною: у Сосновіцу – 79,9%, Хржанові – 81,4, Кракові – 81,6% [16, c. 10].

Оскільки трудове законодавство було досить складним, то і в судах праці у вирішенні конфліктів виникали сумніви щодо інтерпретації тих чи інших положень. Тому певний відсоток вироків надходив ще на розгляд до окружного суду і навіть до Найвищого Суду. Отже, позивачі (у зазначених законом випадках) могли скористатися правом оскарження рішень судів праці. У 1936 р. кількість поданих апеляцій в окружний суд в Сосновіцу становила 28% всіх винесених вироків судом праці, Дрогобичі – 25, Радомі – 16, Вільно – 20%. У наступні роки не спостерігалося збільшення кількості апеляцій. Якщо у 1936 р. в Кракові було внесено апеляцій на рішення по 232 справах, Хржануві – 2, Тарнові – 24, то у 1938 р. відповідно – 261, 7 та 24 [16, c. 10, 24; 6].

Значна частина поданих апеляцій задовольнялася судами II інстанції, і тільки 24–25% апеляцій зазнали змін або були відхилені [16, c. 11].

Значно менше використовувався в судах праці наказовий процес, хоча кількість таких справ зросла з 30 у 1935 р. до 143 у 1936 р. Якщо у 1935 р. у Львові таких справ було 20, Кракові – 7, Бельську – 2, Білостоку – 1, то у 1936 р. у Львові – 52, у Варшаві – 27 та ще декілька справ в 12 судах праці [16, c. 4, 11].

Участь роботодавців та працівників в якості засідателів у судах праці сприяла вихованню правової свідомості у населення. Для засідателів були організовані спеціальні навчальні курси. Засідателі, які представляли групу роботодавців, були краще підготовлені і свідомо впливали на прийняття оптимального судового рішення [13, c. 691]. З 1934 р. згідно з законом про суди праці, вони призначалися на три роки. У 1939 р. для судів праці та окружних судів Краківського апеляційного округу були складені списки засідателів на новий термін. Для краківського суду праці було визначено 124 засідателі та 248 їхніх заступників, а для окружного суду – 100 засідателів та 200 заступників. Кількість засідателів для суду праці в Бялій становила 64 та їхніх заступників – 128; в окружному суді у Вадовіцах, відповідно, 40 та 80; у суді праці при гродському суді в Хшанові – 40 та 80; в суді праці при гродському суді в Тарнові – 52 та 104, а для окружного суду цього міста – 32 та 64 [7]. Засідателі та їхні заступники були представлені порівну від обох груп – роботодавців та працівників.

Роботодавці краківського суду праці були представлені професійними об'єднаннями в таких галузях, як готелі, їдальні та побутові послуги; торгівля, кредити, страхування, шкільництво; будівельна, металева, харчова, швейна, хімічна, деревообробна, шкіряна, гірна паперова та поліграфічна промисловості; заклади громадського користування; шляхи сполучення та зв'язок [7]. Серед 62 засідателів від роботодавців за списком краківського суду праці 26 були купці, 4 – власники, 2 – службовці, решта – представники різних професій – кравці, архітектори, слюсарі, бляхарі, годинникарі, палітурники, кушніри, перукарі, теслярі [7].

Водночас польське законодавство обмежувало можливість участі непольського населення в судах праці або в окружних судах. У ст. 8 закону про суди праці однією з вимог, які висувалися до засідателів, було володіння польською мовою в письмовій та усній формах. А проте українці в Другій Речі Посполитій становили 14,3% усього її населення, а у східних воєводствах кількість українців становила: 68,9% – у Станіславському, 68,4 – у Волинському, 45,5 – у Тернопільському, 36,1% – у Львівському [14, c. 19–20]. Отже, це обмежувало як використання української мови в польському судівництві, так і позбавляло українське населення належного захисту своїх прав, зокрема правовому врегулюванню трудових конфліктів.

Як бачимо, завдяки судам праці були збережені певні соціальні досягнення, завойовані польським народом у різних польських землях. Це вселяло впевненість, що проблеми, які виникають у галузі трудових правовідносин, можуть знайти справедливе, швидке і правильне вирішення в державних судових інституціях. У судах праці можна було не тільки усунути конфлікти, але й знайти рівновагу у становищі різних груп – як роботодавців, так і працівників, усунути непорозуміння, що нераз виникали з неправильного тлумачення положень законів, незнання прав і обов'язків, що тяжіли над двома цими групами. З утворенням судів праці на всій території Польщі була досягнута уніфікація польського судочинства в галузі трудових правовідносин.

Звичайно, суди праці не могли усунути всі конфлікти. Зокрема, майже не враховувалися інтереси українського населення. Проте існування судів праці та їхня активна діяльність у цілому сприяла розвитку правової культури в польському суспільстві.

Література

  1. Rozporządzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 22 marca 1928 r. o sądach pracy // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (далі – DURP). – 1928. – №37. – Poz. 350.

  2. Rozporządzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 24 pażdziernika 1934 r. Prawo o sądach pracy // DURP. – 1934. – №95. – Poz. 854.

  3. Rozporządzenie Rady Ministrw z dnia 2 lipca 1936 r. o przekształceniu sądw przemysłowych i kupieckich na sądy pracy // DURP. – 1936. – №54. – Poz. 391.

  4. Rozporządzenie ministra Opieki Społecznej z dnia 31 marca 1938 r. // DURP. – 1938. – №29. – Poz. 262.

  5. Goldstern H. Polskie ustawodawstwo sądowe o pracy najemnej i o sądach pracy. – Krakw, 288 c.

  6. Archiwum Państwowe w Krakowie. – Sygnatura 68.

  7. Archiwum Państwowe w Krakowie. – Sygnatura 77.

  8. Ajnenkiel A. Rządy prawa w II Rzeczypospolitej. Tradycja–możliwości–rzeczywistość // Czasopismo Prawno-Historyczne. – 1988. – T.XL. – Zeszyt 1.

  9. Fenichel Z. Zasady sądownictwa pracy w Polsce i zagranica // Głos Sądownictwa. – 1936. – №1.

  10. Historia państwa i prawa Polski 1918 – 1939. – Warszawa, – 1968. – Część II. – 306 c.

  11. Kamieński C. Dziesięciolecie sądow pracy // Głos Sądownictwa. – 1939. – №3.

  12. Kozłowski Wł. Na marginesie prawa o sądach pracy // Głos Sądownictwa. – 1935. – №3.

  13. Płaza St. Historia prawa w Polsce na tle porownawczym. Okres międzywojenny. – Krakw, 2001. – Cz. 3. – 762 c.

  14. Polska-Ukraina: Trudne pytania. – Warszawa, – 1998. T. 1–2.

  15. Wrblewski Z. Działalność sądw pracy w 1935 roku. – Warszawa, – 1936. – 29 c.

  16. Wrblewski Z. Działalność sądw pracy w 1936 roku. – Warszawa, 1937. – 31 c.

  17. Zaleski Z. Na przełomie rocznej działalności sądw pracy // Głos Sądownictwa. – 1929. – №12.

 В трудовому законодавстві міжвоєнної Польщі існував поділ працівників на фізичних – робітників та розумових – службовців.

Липитчук О., 2002

Loading...

 
 

Цікаве