WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Структура та діяльність судів праці в міжвоєнній Польщі - Реферат

Структура та діяльність судів праці в міжвоєнній Польщі - Реферат

Цій меті відповідали й інші статті закону, зокрема про обмеження причин для складання апеляцій. Згідно із ст. 31, апеляція допускалася у цивільних справах, якщо вартість предмета спору становила понад 300 злотих. Окремі статті про негайне виконання вироків у справах, що не підлягали оскарженню, також давали змогу працівникові швидко реалізувати свої претензії.

Важливим було і зниження судових оплат та касаційної застави, що надавало працівникам більших можливостей для вирішення своїх претензій.

Щодо адвокатського захисту, то ситуація дещо погіршилась, оскільки він допускався тільки у цивільних справах, в яких вартість предмета спору була понад 300 злотих.

Отже, законодавча влада зробила значний крок в узагальненні правовідносин у галузі праці, які входили до компетенції судів праці. Це сприяло ефективнішому та швидшому вирішенню спірних трудових питань у цих судах.

Тепер необхідно було встановити єдину структуру цих судів та поширити закон про суди праці на територію всієї Польщі. Згідно з розпорядженням Ради міністрів від 2 липня 1936 р., промислові та купецькі суди, які діяли на території познанського, поморського воєводств та Верхній Силезії були перекваліфіковані у суди праці [3]. Замість 28 промислових та купецьких судів було утворено 8 судів праці: чотири самостійні суди в Познані, Катовіцах, Хожуві, Гдині та чотири суди праці при гродських судах у Бидгощі, Грудзньондзу, Тарновських Горах та Торуні.

Таке кількісне зменшення судів праці порівняно з чинними промисловими та купецькими судами не призвело до обмеження здійснення правосуддя в галузі трудових відносин. У Катовіцах замість чотирьох судів (промисловий та купецький суди для Катовіц, промисловий та купецький суди – для катовіцького повіту) був створений єдиний суд праці, що обіймав територію і міста і повіту. Тільки два населених пункти з незначною кількістю справ залишилися без спеціального судочинства [16, c. 4].

Суд праці у Львові в 1936 р. обіймав округ гродського суду у Львові, а також територію ґміни м. Винники. До суду праці в Дрогобичі відносили території ґмін Борислава, Доброгостіва, Дрогобича, Михайловичів, Модричів, Нагуєвичів, Оріва, Попельні, Рановичів, Рихцичів, Східниці, Стебника, Трускавця [16, c. 6].

Згідно з розпорядженням 1936 р., у новоутворених судах була змінена система призначення засідателів. Відтепер їх призначав голова апеляційного суду на підставі пропозицій інспекторів праці та воєводської адміністрації. Це посилювало контроль з боку польської влади за діяльністю судів праці та давало можливість впливати на їхні рішення.

У 1938 р. на всій території Польщі діяло 17 самостійних судів праці і 9 при гродських судах, а кількість суддів, призначених міністром юстиції не перевищувала 50 [13, c. 692], а в 1939 р. кількість судів праці досягла 28 [11, c. 238]. У Західній Україні ці суди діяли у Ковелі, Луцьку, Бресті над Бугом, Львові, Перемишлі, Станіславові, Стрию, Тернополі, Чорткові, Дрогобичі [4].

Польська влада намагалася тримати під контролем соціальні проблеми, вимагаючи від судів праці особливої уваги до їхнього вирішення. Про це свідчать і видані міністерством соціального забезпечення статистичні дані, що характеризували діяльність цих судів. Уже у 1935–1936 рр. зросла кількість справ, які надходили в суди праці, що було зумовлено з пожвавленням на ринку праці після економічної кризи. Так у 1935 р. кількість цивільних справ, які розглядалися в цих судах порівняно з 1934 р. зросла на 14%. Якщо у 1934 р. загальна кількість справ, що надійшли в суди праці, становила 16834, то у 1935 р. – 19160; у 1936 р. – 22875 (хоча ці показники не досягали рівня 1929–1931 рр.). Адже якщо у 1929 р. тільки цивільних справ у цих судах було розглянуто 24197, у 1930 р. – 24818, у 1931 р. – 25362, то у 1936 р. (при кількісному зростанню судів) – 22875 [16, c. 5, 31].

Кількість справ, що надходила в суди праці, залежала від зайнятості працівників у тому чи іншому місті і постійно коливалась. У Бялій у 1934 р. до суду праці надійшло 317 справ, у 1935 р. – 385, у 1936 р. – 412; у Білостоку, відповідно, 336, 268, 215; у Хржануві – 237, 239, 329; у Кракові – 2346, 2715, 3037; у Дрогобичі – 380, 591, 482; у Любліні – 559, 722, 626; у Львові – 2286, 2717, 3112; у Лодзі – 2447, 2841, 2970; у Варшаві – 4822, 5397, 6155 [16, c. 31]. Така ж ситуація зберігалася і в наступні роки. У 1938 р. до суду праці в Кракові надійшло 2423 справи, в Хржануві – 349. У Тарнові кількість таких справ постійно зростала: у 1934 р. – 449, у 1935 р. – 415, у 1936 р. – 343, у 1938 р. – 592 [16, c. 31; 6].

Головною метою діяльності судів праці була їх результативність у розгляді та вирішенні трудових конфліктів. Якщо в перший рік діяльності цих судів кількість невирішених справ становила 21%, то у 1935 р. – 16% від їхньої загальної кількості. Високий показник невирішених справ був характерним для варшавського суду праці: на 1936 р. залишилося 1402 (22%) невирішені справи, що, безумовно, не сприяло здійсненню чіткого та швидкого правосуддя.

У 1936 р. збільшилася кількість невирішених справ у зв'язку з утворенням нових судів праці. В цих новоутворених судах кількість таких справ становила від 41 до 74% [15, c. 6; 16, c. 6]. Такі показники підлягали критиці, оскільки, наприклад, суд праці в Лодзі протягом тривалого часу стабільно дотримувався одного показника невирішених справ – 6% [16, c. 6].Однак у наступні роки в судах праці у Варшаві, Кракові, Бельську кількість невирішених справ становила 19–25%.

Деякі суди праці у наступних роках, зокрема, краківський, стали працювати ефективніше. У 1938 р. кількість невирішених справ у краківському суді праці становила 17% порівняно з 25% у 1935 р. А кількість таких справ у ржнанувському суді праці, навпаки, зросла від 6% у 1935 р. до 11% у 1938 р. [15, c. 16; 6].

Цей показник був досить важливим, оскільки у 95% порушених справ у судах праці позивачами були працівники і тільки у 5% – роботодавці. Якщо врахувати, що визнаних позовів було 80%, то така ситуація безперечно діяла на користь робітників [13, c. 692].

Як свідчать дані, в першій половині 30-х років спостерігалося зростання позовів від роботодавців. У 1931 р. кількість таких скарг становила 3,5%, у 1935 р. – 8,1%. Найбільший показник таких справ у 1935 р. був у судах праці у Сосновіцу – 20,1%, у Кракові та Львові – по 14,5%. Це пояснювалося тим, що ці справи стосувалися переважно звільнення працівників зі службових приміщень у період економічної кризи. Вже у 1936 р. їхня кількість зменшилась до 6,1%, що свідчить про певне врегулювання цих питань у післякризовий період [16, c. 7]. Ця тенденція збереглася і в наступні роки. Якщо у 1936 р. кількість справ, поданих роботодавцями в суди праці в Кракові становила 5,8% усіх скарг, Тарнові – 4,6, Хржануві – 10%, то у 1938 р., відповідно, – 5,9%, 2,7 та 3,3% [16, c. 16; 6].

Кількість скарг, які надходили в суди праці від працівників розумової та фізичної праці різнилася, що відповідало реальній дійсності. Адже становище працівників розумової праці в міжвоєнній Польщі було значно кращим, ніж робітників. Це було закріплено в діючих положеннях про відпустки і пенсійне забезпечення, про безробіття, про умови праці. Вважалося, що робітник виконує фізичні дії, а розумовий працівник такі, які потребують розумових зусиль. Однак такого критерію іноді було недостатньо в деяких ситуаціях, що приводило, навіть, до спорів у суді [8, c. 105; 13, c. 273].

У 1929 р. кількість скарг від розумових працівників становила 16,8%, у 1932 р. – 24,6%, у 1934 р. – 21,1%, у 1936 р. – 21,3%. Найбільша кількість скарг від розумових працівників була зареєстрована у 1936 р. у Вільно – 28,1%, Катовіцах – 28,4%, Варшаві – 28,7%. Водночас кількість скарг від робітників коливалась від 70 до 86,6% [16, c. 7, 8, 17, 18].

Справи, що були порушені ремісниками, становили незначний відсоток – 0,8%. У 1936 р. такі справи було порушено тільки у Бялій – 1, Хржануві – 3, Ченстохові – 24, Лодзі – 85, Сосновіцу – 5, Тарнові – 2, Варшаві – 35, Вільно – 3. Ситуація суттєво не змінилася і в наступні роки. У 1938 р. в Тарнові таких справ було 9, Хржануві – 6, Кракові – жодної [16, c. 8, 17, 18; 6]. Незначний відсоток становили справи, порушені учнями-практикантами. У 1938 р. в Тарнові таких справ було зареєстровано 8, Кракові – 4, Хржануві – 4 [6].

Поза судами праці залишились численні сільськогосподарські робітники (близько 1400 тис.), які вирішували свої проблеми в арбітражних комісіях. У 20-х роках це було виправдано, оскільки метою таких комісій було якнайскоріше запобігти конфліктам і страйкам у сільському господарстві. Однак у 30-х роках конфлікти в цій галузі втратили гостроту. В судах праці сільськогосподарські робітники могли б знайти більш швидке та кваліфіковане вирішення конфліктів, що зміцнило б довіру широких мас до органів судочинства. Однак упродовж 30-х років це питання не було вирішено [13, c. 273; 12, c. 191,192].

Loading...

 
 

Цікаве