WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр. - Реферат

Права української мови у кримінальному судочинстві другої речі посполитої 1918-1939 рр. - Реферат

Польські закони не вимагали від суддів, прокурорів і слідчих знання мов національних меншин. Складалася дивна ситуація. Сторони, свідки української національності в судовому засіданні мали право говорити по-українськи. Але коли інша сторона, присяжний суддя не знали української, то головуючий перекладав основний, приблизний зміст сказаного на польську мову. Відтак, головуючий брав на себе невластиві для судді функції перекладача. Не варто й говорити про те, що рідко хто з польських суддів добре знав українську мову з її тонкощами та нюансами діалектів. Хоча з логічного тлумачення ст. 2 Закону можна дійти висновку, що кожен фаховий суддя повинен знати і вільно володіти українською мовою такою мірою, аби без труднощів перекладати сказане на польську мову для всіх учасників процесу, які не знали української.

Говорячи про права української мови в польському судочинстві, професор кримінального права й адвокат Володимир Старосольський з болем зазначає: "Стан фактичний страшний. Закони неясні... Зрештою, що помагає закон, коли приміром судді не вміють навіть читати по-українськи. З молодих суддів може, один процент знає (українську мову. – І.Г.)" [3, c. 55]. А відомий галицький адвокат Маріян Глушкевич наводить приклад, як суддя запротоколював зізнання свідка-українця, що його сусід "худобний чоловік" – "сонсяд єст богати чловєк, бо ма худобе, чилі бидло". В іншому випадку, заміжня жінка протестувала проти запису в протоколі судового засідання, що "вона вишла замонж", бо в її місцевості це означає піти з чоловіком на його ґрунт, а в її прикладі було навпаки [3, c. 54].

Польський уряд не приділяв уваги добору професійних судових працівників для земель Західної України. Переслідуючи головну мету полонізації й асиміляції українського населення, суддів підбирали для цих земель із Познанщини, Шльонська тощо, які практично не знали української мови [3, c. 53]. Це, безумовно, створювало сприятливий ґрунт, аби такі судді намагалися уражати мовні права українців, щоразу переконуючи залежно від ситуації, щоб підсудні чи свідки української національності давали показання польською мовою. Факти свідчать, що такі наміри суддів та прокурорів часто вдавалися. Навіть серед українських адвокатів траплялися такі особи, які спокушалися подібними пропозиціями, розраховуючи на певні полегшення чи пом'якшення присуду [3, c. 53-54]. Як відзначав адвокат Роман Домбчевський, "навіть наші націоналістичні екстремісти підписують в судах протоколи польською мовою. Треба визнати, що комуністи – не входжу в їх мотиви – обстоюють тут права української мови. Тим часом, трапляються випадки, що наші люди перед судом викликають українських адвокатів, щоб говорили по-польськи, бо хибно думають, що це поможе їм "виграти справу" [3, c. 54].

Разом з тим значна частина національно свідомих українських адвокатів, об'єднавшись у СУА (Союз Українських Адвокатів) [1, c. 228], проводила велику роботу у боротьбі за права української мови у кримінальному судочинстві.

"Факт, що національна адвокатура має по закону привілей бути речником прав національної мови, створює положення того суспільного стану серед нації й накладає на нього особливі обов'язки", –зазначає адвокат Р. Домбчевський.

Починаючи з 1918 р., галицькі адвокати цілком виправдовували слова француза Карре: "Адвокат – це голос нації". Особливо велику роль покладали на адвокатів у здійсненні функцій боротьби за "права нації, права мови" [12, c. 23].

Роль і значення українського речника прав нації зросла у політичних судових процесах, починаючи із судів над членами УГА, воїнами війська УНР, комсомольцями, комуністами і кінчаючи членами УВО та ОУН. Українські адвокати були безкомпромісними у політичних процесах, "де справа національної мови мусить бути обов'язковою складовою частиною процесової акції, а кожен, хто сповнює політичні вчинки, за які могли відповісти перед судом, мусить заздалегідь числитися з тим, що йому не вільно нехтувати права своєї мови" [1, c. 229]. Українські адвокати у боротьбі за права рідної мови бачили свій подвійний обов'язок: "Як звичайного громадянина і як експонента нації по закону в боротьбі зa її мовне право" [1, c 229].

Історія діяльності українських адвокатів Західної України свідчить, що питання рідної мови стояло постійно на порядку денному. Український правничий часопис "Життя і право" постійно публікував статті, інформації з проблем користування українськими адвокатами рідною мовою. Так у статті "За права мови" часопис за 1929 рік наголошував: ще "сьогодні трапляються часті випадки непошанування прав своєї рідної мови українськими адвокатами, які часто без найменшої потреби вносять судові письма в мові польській" [4, c. 18-23; 9. c. 59].

Наголошувалося, що прагнення самостійності і незалежності нерозривно пов'язане з питаннями національної мови, інакше кажучи, – годі вимагати самостійності, "якщо нація не цінить, не береже в щоденному життю свого найбільшого скарбу, своєї мови, тої першої одежі, в якій виступає перед людьми, та яка у великій мірі характеризує її саму" [4, c. 18].

Практично на всіх своїх зібраннях українські адвокати виявляли занепокоєння тим, що мало хто з українських адвокатів користується рідною мовою у наданні правової допомоги українським громадянам [9, c. 59; 8, c. 17; 10, c. 30; 7, c. 22; 6, c. 13].

Занепокоєний справою боротьби українських адвокатів за права рідної мови, незадовго до вересня 1939 року Кость Левицький прозорливо говорив: "Супроти великих подій, що перед нашими очима грядуть у боротьбі за життя народів, може декому здаватися, що боротьба за права мови нації – це справа менше важна і нею в сучасних відносинах ніхто не інтересується, а проте воно так не є, бо право рідної мови має у кожному часі велике значення – для життя і будучності нації. Право рідної мови нації: у школі, уряді і загалом у публічному житті, це перше право людини, народу і нації, що борються за свої права" [6, c. 12].

Попри все викладене, в цілому треба відзначити, що значна частина галицьких українських адвокатів зробили свій неоціненний внесок у боротьбу за права рідної української мови в умовах жорстоких переслідувань з боку польської влади.

Література

  1. Домбчевський Р. За право мови. – Львів, 1935.

  2. За права української мови // Життя і право. – 1932. – Ч. 2.

  3. За права мови // Життя і право. – 1929. – Ч. 3.

  4. З стрийської делєгатури // Життя і право. – 1929. – Ч. 3.

  5. Левицький К. В боротьбі за права рідної мови // Життя і право. – 1932. – Ч. 2.

  6. Левицький К. Наша станова організація і її завдання (1923 – 1933) // Життя і право. – 1934. – Ч. 4.

  7. Левицький К. За права української мови // Життя і право. – 1939. – Ч. 2.

  8. Сходини адвокатів делегатури С.У.А. в Коломиї в дні 4 квітня 1931 // Життя і право – 1931. – Ч. 2.

  9. Сходини делєгатури С.У.А. в Самборі // Життя і право. – 1932 – Ч. 1.

  10. Сходини Стрийської делєгатури // Життя і право. – 1934. – Ч. 2.

  11. Федір Б. Д-р Макс Зайнфельд // Життя і право. – 1932. – Ч. 1.

  12. Blumenfeld Bruno. Zadania adwokatury. – Lww, 1926.

  13. Dz. URP. – 1920. – Nr 110. – p. 728.

  14. Dz. URP. – 1921. – Nr 44. – p. 267.

  15. Dz. URP. – 1921. – Nr 49. – p. 300.

  16. Dz. URP. – 1924. – Nr 78. – p. 757.

  17. Dz. Urz. spr. – 1924. – p. 19.

  18. Dz. Urz. – 1928. – Nr 12. – p. 93.

  19. Kierski K. Ochrona praw mniejszości. – Poznań, 1933.

  20. Niedziałkowski M. Ustawy t.zw. kresowe // Palestra. – 1925. – Nr 2.

  21. Ustawodawstwo językowe. – W., 1930.

Loading...

 
 

Цікаве