WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Англійський колоніальний режим у Канаді та його особливості (друга пол. XVIII ст.) - Реферат

Англійський колоніальний режим у Канаді та його особливості (друга пол. XVIII ст.) - Реферат

Нова англійська адміністрація вирішила взяти собі в союзники католицьке духовенство і аристократію, уклавши своєрідну "aristocratic compact". З цього приводу дослідник А.Дубус зазначив, що "створення аристократичного альянсу в долині р. Св. Лаврентія закріпило співучасть трьох соціальних груп, зацікавлених у підтримці Старого режиму – офіцерів британської армії і вищої колоніальної адміністрації, франкоканадських дворян і, нарешті, католицької церкви" [25, c.27]. Щодо франкоканадського духовенства, то воно після завоювання зайняло ще стійкіші позиції в соціальному та політичному житті колонії, ніж ті, які вона мала перебуваючи під французьким керівництвом. Саме з моменту утвердження англійського колоніального панування розпочався домінуючий вплив католицької церкви, який зберігся упродовж усієї історії Квебека.

Разом з тим капітуляція призвела і до змін у правовому становищі населення колишнього французького володіння. На 1760 р. в соціальній структурі виділилася центральна світська еліта, яка складалася з офіцерів, чиновників і буржуазії. Її склад комплектувався переважно з французів, які селилися у всіх містах колонії.

Що сталося ж з цими соціальними прошарками після завоювання?

Деякі дослідники на це запитання дають досить таки спрощену відповідь: французи депортували, а франкоканадці залишилися. Насправді ж, лише 2 тис. чол. покинули Канаду заради Франції. Серед них – головно керівний склад адміністратори, великі сеньйори, новоприбулі в Канаду. Щодо франкоканадської буржуазії, то їй залишилася лише роздрібна торгівля, оскільки оптова повністю перейшла до рук англоканадців [19, c.27-29].

Щодо селянства, то воно сприйняло завоювання лише як зміну колоніального режиму однієї держави колоніальним режимом іншої. Збереження сеньйоріального землеволодіння англійською короною мало забезпечити одержання доходів у завойованій колонії [6, c. 142-147]. Отже, життя абітанів залишилося без змін. Вони і надалі жили у своїх сільських місцевостях з приходськими священиками – кюре та своїми звичаями і традиціями.

Багато істориків стверджують, що завоювання Канади Англією породило нову національну проблему у Північній Америці. Якщо раніше національне питання стояло як проблема відносин європейців з корінним населенням – індіанцями, то тепер мова йшла про панування одного європейського народу над іншим [1, c. 23-26; 13, c.85; 15, c.76; 23, c.13-27].

Однак є й інші, які вважають, що конфлікт між Англією і Францією не мав на меті підкорити французів чи встановити панування над іншою ідеологією. У 1760 р. мова йшла лише про політичне й економічне панування. Головна мета війни у Північній Америці полягала в тому, щоб захопити нові території і розширити межі колоніального впливу Англії. Лише через декілька десятиріч випливе конфлікт між англійцями та франкоканадцями і головною причиною його буде релігія [25, c.27-28; 30, c.3-4, 47].

Після підписання Паризького мирного договору 1763 р., який юридично оформив закінчення Семирічної війни і перехід Нової Франції під юрисдикцію Англії, англійський король Георг III (1738-1820) 7 жовтня 1763 р. обнародував Прокламацію – перший офіційний документ, який зафіксував основи нового колоніального режиму в Канаді. Старі англійські колонії, включаючи Нову Шотландію, вже володіли стандартною системою управління: призначувані губернатори, рада, виборна законодавча асамблея, дія норм англійського права і місцевих актів [5]. Тому цей акт мав на меті перенести управлінські форми до "нових" провінцій з метою розселення там англомовного населення.

Відтак було проголошено про утворення чотирьох нових колоніальних володінь: Квебека, Східної Флоріди, Західної Флоріди і Гренади. У Квебеці створено колоніальний уряд у складі губернатора і дванадцяти призначуваних ним радників. Губернатор був водночас і цивільним, і військовим главою провінції, тому він призначався з офіцерського складу. Першим губернатором Квебека став генерал Мюррей (1721-1794). Фактично він був наділений повноваженнями диктатора – змушував населення присягати на вірність, видавав будь-які законодавчі акти, чинив правосуддя, призначав суддів, єпископів, священиків, надавав землі в користування чи дарував їх, міг вести війну проти "ворогів, піратів і бунтівників". Губернатор зобов'язувався підтримувати протестантську церкву і сприяти представникам метрополії. При ньому діяла рада як дорадчий і допоміжний орган, до складу якого входили лейтенант-губернатори міст, судді та інші особи з англійського оточення. За їхньою згодою губернатор повинен був, якщо дозволяли обставини і становище в колонії, скликати виборну асамблею, і управляти колонією на такий кшталт і в такій формі, як в інших англійських колоніях та провінціях Америки.

Посилання на "обставини і становище в колонії" є досить таки невизначеним, і остання стаття цього документа дозволяла обирати в асамблею лише протестантів, тоді як 99% населення фактично були католиками, тому такі положення можна розцінювати як замасковану відмову англійських властей надати населенню будь-які виборні інститути.

На Квебек була поширена дія англійських законів і судової системи. Губернаторською прокламацією від вересня 1764 р. встановлювалися суди різних інстанцій. На посади мирових суддів призначалися лише протестанти, а оскільки їх кількість у колонії була ще незначною, довелося навіть ліквідувати округ Труа-Рів'єр, де майже зовсім не було протестантів, і поділити колонію на два округи – Монреаль і Квебек. Канадських адвокатів і прокурорів допускали у вищі суді, а також дозволялось обрання франкоканадців до складу присяжних Верховного суду колонії, оскільки в Канаді ще не було жодного адвоката або прокурора, який знав би французьку мову. Судочинство, як і усю адміністративну діяльність, чинили лише на англійській мові, що створювало значні труднощі для франкоканадців [2, c. 91].

Прокламація 1763 р. проголошувала для місцевого населення свободу віросповідання, дозволяла діяльність римо-католицької церкви у межах, допустимих законами Великобританії, а також не змінила і системи феодального землеволодіння.

Як уже зазначалось, одним з головних завдань Прокламації 1763 р. було розселення англомовного населення на нових територіях. При цьому вона встановила заборону поселятися на захід від Аппалацьких гір. Така політика була виправданою, оскільки незадовго до цього відбулися заворушення індіанських племен. Тепер відповідальність за виконання цих положень прокламації була покладена на Суперінтенданта у справах індіанців, який призначався з Лондону. Його робота головно полягала в тому, щоб укладати договори з корінними жителями і стабілізувати хутряну торгівлю.

Після прийняття Прокламації 1763 р. настає найскладніший період канадської історії. У ці роки британська імперія втратила свої північноамериканські володіння в результаті війни за незалежність (1775-1781) і була заснована сучасна Канада.

У 1765 р. був призначений новий квебекський губернатор Карлетон (1724-1808), який продовжував політику Мюррея, спрямовану на зміцнення зв'язків з франкомовними сеньйорами, буржуазією і католицьким духовенством. Невдовзі він переконався, що в авторитарній структурі квебекського суспільства саме ці категорії населення можуть стати головним осередком британської могутності у Північній Америці. Така думка була також підкріплена подіями, які відбувалися в сусідніх тринадцяти північноамериканських колоніях Англії. Тому він вирішує збільшити військовий захист Квебека і перетворити його в опорну базу англійської корони у Північній Америці. Для цього необхідно було заручитися підтримкою франкомовного населення шляхом відмови метрополії від політики швидкого "розфранцуження" Канади і проявити певну гнучкість та поступливість у канадських справах.

У зв'язку з цим 22 червня 1774 р. король Георг III підписав Квебекський акт, який набрав сили 1 травня 1775 р. [9, c. 142; 21; 26, 572-575; 30, c. 54-55]. Акт розширив межі провінції Квебек, до її складу ввійшли простори від Лабрадору до р. Міссісіпі, які охопили території нинішніх штатів Огайо, Мічіган, Вісконія, Іллінойс, Індіану. Таке рішення диктувалось намірами англійських властей не допустити заселення цієї території американськими колоністами і, крім того, долина р. Міссісіпі в період французького панування управлялась з Канади, а тому "Квебекський акт не встановив нового політичного поділу, а лише зберіг існуючі традиції" [10, c.79].

Квебекський акт проголосив свободу римо-католицького віросповідування. Католицькій церкві були повернені її права і привілеї, зокрема і право на збір церковної десятини з віруючих католиків.

Loading...

 
 

Цікаве