WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Англійський колоніальний режим у Канаді та його особливості (друга пол. XVIII ст.) - Реферат

Англійський колоніальний режим у Канаді та його особливості (друга пол. XVIII ст.) - Реферат

Реферат на тему:

Англійський колоніальний режим у Канаді та його особливості (друга пол. XVIII ст.)

Після встановлення королівського управління у Новій Франції у 1663 р. французька Корона прагнула до панування не лише у цій провінції, а й на всьому північноамериканському континенті. Прибутки від хутряної торгівлі –головної галузі колоніальної економіки французької Канади – були величезними. Англія також мріяла про колоніальне завоювання всієї Америки і про гегемонію на хутряному ринку. У другій пол. XVII ст. колоніальна експансія Англії посилилась і вже в 1664 р., захопивши Нові Нідерланди, створилась безперервна лінія англійських колоній уздовж Атлантичного узбережжя від іспанської Флориди до Нової Франції. Крім того, в 1670 р. на підставі хартії короля Карла ІІ у Лондоні була створена "Компанія Гудзонової затоки", яка здобула право на освоєння величезних територій у Північній Америці, зокрема і тих, які Франція вважала своїм володінням, а також на торгівлю хутром, мінералами та іншими товарами з земель Принца Руперта [18, c.256]. Фактично компанія спромоглась створити на цих землях переселенську управлінську колонію, в якій випускала гроші, збирала податки, чинила правосуддя, вела війни [20, c.143-144; 30, c.133-134]. Відтак, Нова Франція була затиснута в лабети між англійськими володіннями.

Однак Нова Франція була занадто слабкою, щоб ліквідувати англійські поселення, а англійські колонії занадто індиферентними, щоб завоювати Нову Францію. Тому боротьба між ними зводилася лише до рейдів, скерованих на завоювання окремих поселень. Як правомірно зазначив С.Б.Райерсон, "у Північній Америці ні англійські, ні французькі колонії самі по собі не були достатньо сильними, щоб завдати іншій стороні нищівного удару. Лише безпосередня участь у війні колоніальних держав, які воювали між собою, могла привести до вирішального успіху"[11, c.203]. Упродовж 1689–1763 рр. між цими двома метрополіями вибухнуло чотири війни, які в кінцевому результаті привели до завоювання Нової Франції і переходу її під англійську юрисдикцію.

Перші три війни між Францією й Англією вибухнули в Європі ще до поширення у Північній Америці. Зокрема, це війни короля Вільяма 1689-1697 рр., королеви Анни 1702-1713 рр. і короля Георга або війна за австрійський спадок 1744-1748 рр. Характерно, що перша з них закінчилася Рісвікським мирним договором 1697 р., який не приніс перемоги жодній із сторін. Лише після другої війни кожна з воюючих сторін одержала певні території. Так війна, розпочата у 1701 р. династичною сваркою між Бурбонами і Габсбургами за іспанський престол, закінчилась перемогою Англії в Європі і позбавила Францію у Північній Америці Ньюфаундленда, Акадії та всієї Гудронової протоки. Ці результати були оформлені Утрехтським мирним договором, підписаним у 1713 р. При цьому, згідно з п. 12 цього мирного договору, Англія здобула "всю нову Шотландію або Акадію в її давніх кордонах, а також м. Пор-Руайаль"[30, c.9]. Це положення має досить таки абстрактний і невизначений характер, тому через деякий час воно викликало непорозуміння між сторонами, які уклали такий договір. Англія розширено тлумачила п. 12, вважаючи, що їй належить уся східна Канада, у тому числі Нью-Брансуїк, Кейп-Бретон і Мен. Франція, в свою чергу, заперечувала проти цього і заявляла, що під Акадією слід розуміти лише півострів Нова Шотландія і не більше.

У війні 1740-1748 рр. головною ареною боротьби знову стала Європа. У 1748 р. воюючі сторони підписали Ахенський мирний договір, за яким Англія повернула Франції Луїзбург в обмін на торговельний пост у Мадрасі, що в Індії. Однак, як вважає А.Ю. Зубков, "Ахенський мирний договір 1748 р. виявився, по суті, лише перемир'ям. Загальновизнаних кордонів володінь на північноамериканському континенті не було"[4, c. 170]. Призначена, за умовами Ахенського мирного договору, спільна англо-французька комісія, яка засідала у Парижі три роки, безуспішно намагалась вирішити проблему кордонів колоніальних володінь. Французи мали намір залишити Англії лише вузьку ділянку атлантичного узбережжя і район на північ від іспанських володінь у Східній Луїзіані, яка в свою чергу претендувала на землі ірокезів, що охоплювали район між Алеганами та Міссісіпі, оз.Гурон і р. Оттаву. Англія мотивувала свої вимоги наявністю колоніальних хартій, згідно з якими вони володіли "правами" на весь континент від Атлантичного до Тихого океанів [27, c.26]. Крім того, французька колоніальна адміністрація усвідомлювала, що володіючи долиною р. Огайо, англійці поставлять під загрозу лінії і комунікації між Канадою та Луїзіаною [22, c.285] і тоді "жодні ресурси Франції не врятують Канаду" [29, c.157]. Така невизначеність чітких кордонів між Новою Францією та англійськими колоніями стала однією з причин чергової війни у Північній Америці.

Щодо четвертої війни, то вона розпочалася безпосередньо у Північній Америці у 1754 р. між англійськими і французькими колонізаторами. Метрополії підтримали свої колонії в їхніх воєнних компаніях.Зокрема, інструкції з Лондону, отримані генерал-майором Бреддоком в кінці листопада 1754 р., вміщували настанови стратегічного плану: "...витіснити французів з районів, які були власністю британської корони, не посягаючи в той же час на "законні" володіння Франції"[4, c. 173]. Крім того, восени 1755 р. англійці учинили розправу над жителями Акадії, виселивши їх з обжитих земель [7, c. 212-215; 31, c. 175-177]. У 1756 р. воєнні дії охопили і європейський континент. З початком Семирічної війни у Європі у 1756 р. французам вдалося здобути декілька перемог над англійцями у Північній Америці.

Однак незабаром фінансова і промислова могутність Англії, а також господарські успіхи англійських північноамериканських колоній стали відчутними. Зокрема, вирішальну роль у перемозі відіграв англійський королівський флот, який повністю переорієнтував увесь хід військових дій у Північній Америці [3, c. 110-111]. Цим успіхам слабка Нова Франція могла протиставити хронічний голод серед населення, корупцію і ворожнечу у правлячій колоніальній верхівці, суперечності між місцевими жителями і представниками метрополії [17, c.66].

Весною 1758 р. Англія розпочала великі воєнні операції щодо захоплення Канади. 9 вересня 1759 р. капітулювало м. Квебек, з падінням якого пов'язують закінчення періоду французького колоніального панування у Канаді. У 1760 р. англійські війська захопили м. Монреаль і Нова Франція перетворилася в окуповану територію Англії. Її доля остаточно визначилася у 1763 р. умовами Паризького мирного договору [26, c.115-119; 30, c.3-4, 48-49], згідно з яким Франція відмовилася на користь Англії від усіх своїх колоніальних володінь на схід від Міссісіпі. Він також зафіксував такі головні результати війни: поразку Франції, створення англійської колоніальної імперії, проголошення Англії повновладною владичицею на морях, а також позбавив Францію можливості надалі проводити дослідження нових територій на північноамериканському континенті.

Політика Англії у новій колонії визначилася не відразу. Якщо війна між двома колоніальними державами у Північній Америці завершилась, то в Європі вона ще тривала. Тому початковий етап англійського пануванняу Канаді прийнято називати періодом воєнного режиму. Його хронологічні рамки визначаються з моменту капітуляції Нової Франції 9 вересня 1760 р. до 10 серпня 1764 р., коли закінчився 18-місячний строк після підписання Паризького мирного договору 1763 р. Саме тоді вступило в дію цивільне управління англійців, а канадців стали вже юридично вважати британськими підданими.

Упродовж цього періоду Канада перебувала під контролем англійської армії і її керівництво здійснювалось згідно з 55 пунктами капітуляції [26, c.71-80; 30, c.3-4, 46-47]. Умови капітуляції ззовні виглядали досить помірними. Жителям гарантувалось збереження їх власності, свобода віросповідання, право жителів і надалі проживати у своїх будинках (важливий пункт, якщо згадати про події в Акадії). Щодо сплати церковної десятини католиками і дії норм Паризького звичаєвого права, то це "залежатиме від королівської милості".

Капітуляція Нової Франції перед Англією означала також зміну колоніального управління. Відповідно до прокламації генерала Дж. Емхерста, який в цей період очолював колоніальну адміністрацію, Нова Франція була поділена на три округи: Квебек, Монреаль і Труа-Рів'єр на чолі з воєнними губернаторами, наділеними усією повнотою влади. Управляти територією повинні були капітани міліції, призначаючи яких перевагу надавали тим, хто займав ці посади до завоювання.

Loading...

 
 

Цікаве