WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Рецепція римського приватного права в Україні - Реферат

Рецепція римського приватного права в Україні - Реферат

Загалом у XVIII-XIX ст. простежується значний вплив правових ідей римського права на формування українського законодавства цього періоду. Безсумнівно, Кодекс 1743 року є свідченням використання його укладачами принципів, правових категорій та правових інститутів римського приватного права. Також досить багато запозичено з римського права нормами "Зібрання малоросійських прав" (1807).

Як відомо, після приєднання України до Росії (1654) на територію України дія довший час російського права не поширювалась. Тут і далі залишалися чинними так звані "попередні права". Саме через цю самобутність у характері норм Кодекс 1743 р. не був введений в дію.

Проаналізувавши норми Руської Правди, Литовських статутів, "Прав, за якими судиться малоросійський народ" з точки зору форм рецепції римського приватного права, запропонованих професором Є. Харитоновим [15, с. 119-120], можна підсумувати, що в Україні відбулося:

1) сприйняття та використання головних засад ідей та категорій, накопичених системами приватного права Римської держави;

2) використання норм позитивного приватного права як взірця під час створення нормативних актів;

3) безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного приватного права Римської держави.

Звернення до згаданих кодифікацій українського права як до безпосередніх нормативних джерел дає змогу простежити розвиток окремих правових інститутів та зробити висновок про те, що в різні періоди розвитку в Українській державі відбувалася часткова похідна (іноді пряма), рецепція римського права, зокрема норм римського приватного права.

У час інтеграції України у Європейську спільноту автори проекту нового цивільного кодексу України прагнули використати найцінніші здобутки цивілістики, в тому числі звичні ідеї, принципи, схеми, формулювання римського приватного права. Адже римське право стало систематизуючою основою європейського права. Традиція римського, зокрема приватного, права і сьогодні може стати тією універсальною засадою, на якій ґрунтуватиметься право майбутньої об'єднаної Європи. Більше того, Є. Харитонов називає римське приватне право "своєрідним еталоном правових рішень у галузі визначення становища та забезпечення захисту прав приватної особи"[13, с. 228-229]. Отже, саме римське приватне право покликане об'єднати більшість європейських правових систем.

Ще у передмові до проекту цивільного кодексу України зазначено, що в основу кодифікації покладено принципи свободи власності, свободи договору і підприємництва, недопустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, судовий захист будь-якого цивільного права [10, с. 7].

Як відомо, саме інститути приватної власності та договору були найбільш розвинені у римському праві. Крім того, така характерна для римського приватного права риса як індивідуалізм означає визначальність та недоторканність інтересів індивідуального власника – господаря. Самоочевидно, що саме у римському праві виникло багато позовів, які й мали на меті у судовому порядку захистити право особи.

Аналізуючи проект Цивільного Кодексу за станом на 07.02.2002 р., найперше треба відзначити вплив римського права на саму структуру Кодексу. Тут проглядається інституційна система, започаткована римським юристом Гаєм, підручник римського права якого поділявся на три частини: personae, res, actione c.

Зрозуміло, що значна увага приділена основному речевому праву* – праву власності, яке у проекті цивільного кодексу відображене як право абсолютного характеру, що обмежується лише законними правами та інтересами інших осіб, які охороняються законом. Як і в римському приватному праві, право власності визначається ставленням до речі як до своєї (у римському праві "animus possessionis"); визначено первинні і похідні способи набуття права власності. У статті 397 дано перелік прав на чужі речі: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Кодексом сприйнята римська класифікація речей. Зокрема, поділ на речі подільні та неподільні; родові і видові; споживні і неспоживні. Тут виділено головну річ і належність; визначено належність продукції, плодів, доходів. Книга 5, присвячена інститутам зобов'язального права, встановлює вимоги належного виконання зобов'язання (ст. 529-534), викладає загальні положення про договір як головну підставу виникнення зобов'язань (розділ ІІ).

Зміст норм спадкового права також засвідчує те, що одним з джерел проекту кодексу є ідеї та норми римського приватного права. Так цивільний кодекс України визначає коло необхідних спадкоємців, яким належала обов'язкова частка у спадковому майні, навіть якщо ці особи не були внесені у заповіт. У кодексі обумовлено виникнення права на спадкування настанням певної умови: здобуття освіти, одруження, народження дітей тощо (заповіт з умовою). Встановлена у римському праві, так звана "спадкова субституція" передбачається і в новому ЦК України як підпризначення спадкоємців. Як і в римському праві, тут розрізняється спадкова трасмісія і спадкове представництво. Згідно із нормами Кодексу передбачено можливість визнання спадщини відумерлою (римське право позначало це поняття терміном "виморочена спадщина").

Цей, навіть не надто детальний, аналіз норм проекту цивільного кодексу дає підставу погодитися з думкою дослідників, які стверджують, що в процесі сучасної кодифікації цивільного законодавства України також відбувається як пряма, так і непряма (опосередкована) рецепція римського приватного права [8, с. 23].

Отже, протягом історії свого розвитку українське право використовувало і сьогодні використовує римську правову конструкцію, зокрема в процесі кодифікації інститутів речового, зобов'язального і спадкового права (які за римською інституційною системою входять до складу "res"). Тобто сприймаються не лише традиції і принципи римського права, а й цілі конструкції цивільних правовідносин, рецепція відбувається на інституційному рівні. Суб'єктами сприйняття виступає як юридична наука, так і судова практика і освіта.

Оскільки не лише римським правом правові проблеми вирішувалися найоптимальнішим способом, відбуваються запозичення також з візантійського, німецького, литовського права, які, однак, в свою чергу реципіювали римське право. Відтак, в Українському праві простежуємо пряму і непряму рецепцію римського права.

Разом з тим, не відкидаючи твердження про рецепцію римського права в українському праві, беручи до уваги необхідну внутрішню логіку самої юридичної науки, можна поставити питання і про співвідношення елементів самобутності, зокрема, українського права і з елементами запозичення римського права.

Література

  1. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2000.

  2. Бойко І.Й. Договірне право Гетьманщини за "Правами, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року // Право України, – 1998, – №5.

  3. Бойко І.Й. Зобов'язальне право Гетьманщини за "Правами, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року. – Львів, 1998.

  4. Зайцев Ю. Методико-організаційні засади опрацювання термінології проекту Цивільного кодексу України // Українське право. – №2 (4), – 1996.

  5. Институции Юстиниана. / Пер. с лат. Д. Расснера; под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. (Серия "Памятник римского права"). – М.: Зерцало, 1998.

  6. Косарев А.И. Римское право. – М.: Юрид.лит., 1986.

  7. Лащенко Р. Лекції по історії Українського права. – К., 1998.

  8. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навч. посібник. – Львів, 2000.

  9. Памятники русского права. – М., 1952. – Вып. 1.

  10. Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право №2 (4). – 1996. – C. 7.

  11. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. – К., 1997.

  12. Статут Великого княжества Литовского 1588 года. – Минск, 1989.

  13. Харитонов Є.О. Джерела приватного (цивільного) права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. літ-ра., 2001. – Вип. 11.

  14. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса, 1997.

  15. Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). – Харків: Одісей, 2000.

  16. Чубатий М. Огляд історії українського права: Історія джерел та державного права. – Мюнхен; Київ: Ноосфера, 1994.

  17. Щапов Я.И. Византийское и южнословянское правовое наследие на Руси в ХІ-ХІІ вв. – М., 1978.

  18. Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. "Права, по которым судится малороссийский народ". Його історія, джерела та системний виклад змісту. – Мюнхен, 1949.

  19. Bardach J. Statuty litevskie a prawo rzymskie // Lacina w Polsce, Zeszyty Naukowe pod red. J. Axera. Zeszyt 7-9. – Warszawa, 1999. – S. 115.

  20. Zolnierczuk М. Zarys prawa rzymskiego, – Lublin: Morpol, 1998.

 Як зазначає український дослідник права Р. Лащенко, "номоканони" були відомі в Україні під назвою "кормчих книг". Детальніше див.: Р. Лащенко "Лекції по історії українського права". К., 1998.

* Авторами проекту запропоновано вживання терміна "речеве право", що має на меті усунути багатозначність терміна "речовий" та означувати катеогрії, які стосуються речі як об'єкта цивільних прав терміном "речевий". Детальніше див.:Зайцев Ю. Методико-організаційні засади опрацювання термінології проекту Цивільного кодексу України // Українське право. – №2 (4). – 1996. – С. 27-29.

Loading...

 
 

Цікаве