WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Українська центральна рада в період зламу монархічної державно-правової традиції Росії - Реферат

Українська центральна рада в період зламу монархічної державно-правової традиції Росії - Реферат

Зауважимо, що Тимчасовий уряд підійшов до вирішення питання з формально-юридичної точки зору. Домагання Центральної Ради були передані на розгляд Правничої наради, яка головно дійшла до такого висновку: Тимчасовий уряд не є правоздатним у наданні автономних прав частині Російської держави, оскільки розв'язання таких питань належить до компетенції Установчих зборів. Відтак Нарада не знайшла підстав для того, щоб Тимчасовий уряд виконав виявлене Центральною Радою побажання [15, c. 54].

Проект Наради, остаточно оформлений після того як делегація Центральної Ради, не дочекавшись відповіді від Тимчасового уряду, повернулась в Україну, засуджує прагнення українців. Проте такий крок уряду має уже не правовий, а політичний характер. На думку укладачів документів, дії Центральної Ради "ставлять під небезпеку державну єдність Росії й завдають удару російській демократії в момент напруженої боротьби її за зміцнення великих здобутків революції"[16, c. 55].

Висвітлюючи поїздку представників Центральної Ради до Петрограда, газета "Нова Рада" зазначала: "...у делегатів було таке враження, що і преса, і уряд ставляться до українського питання неприхильно" [17, c. 536]. Отже суперечності у розвитку революції в Росії спричинили розбіжності між Тимчасовим урядом і Центральною Радою щодо вирішення державно-правового статусу України.

Разом з тим об'єктивний розвиток революційних подій в Україні спонукав лідерів Української революції прийняти документ, в якому виражено суть домагань української демократії на шляху автономії України. Відтак поява І Універсалу стала етапною подією в становленні української державності.

Спостерігаючи за тим, як Україна просувається шляхом досягнення власної державності, Тимчасовий уряд почав виявляти деяке розуміння українських проблем і шукати шляхи до порозуміння з Центральною Радою. Так у Зверненні Тимчасового уряду до українського народу від 16 червня проголошувалось прагнення до ліквідації наслідків політики, яку проводив царський уряд щодо українського народу. Уряд закликав українців залишитися в складі єдиного державного організму, оскільки в умовах світової війни, що тривала, доля України тісно перепліталася з долею Росії. У Зверненні декларувалось прагнення центральної влади прийти до згоди з демократичними організаціями [18]. Так чи інакше, але поява цього документа свідчила про формування нового підходу у правлячих кіл Росії до українського питання. Наслідком зміни курсу Тимчасового уряду щодо України стали переговори між лідерами Центральної Ради і Міністрами Тимчасового уряду наприкінці червня – початку липня 1917 р.

У результаті переговорів було досягнуто рішення про те, що Генеральний Секретаріат, доповнений представниками національних меншостей, є органом крайового управління України, відповідальним перед Центральною Радою. Отже Центральна Рада залишалась вищим революційним органом України і зобов'язувалася не чинити будь-яких протидій щодо здійснення автономного устрою без участі Генерального Секретаріату, затвердженого урядом. Тим часом санкціонувалося право Ради на розробку проекту статуту автономії України за умови, що його подадуть на остаточне затвердження Всеросійськими Установчими зборами. Домовилися, що негайно буде внесений на затвердження Центральної Ради обговорений за участю міністрів текст Універсалу, який опублікують одночасно з декларацією Тимчасового уряду [19, c. 49-50].

Тому, спираючись на досягнуті домовленості, Центральна Рада 3 липня 1917 р. оприлюднила текст ІІ Універсалу. В Універсалі, зокрема, зазначалося, що Центральна Рада, будучи супротивником відокремлення від Росії, виступає проти самочинного "здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів" [20, c. 164-165].

Отже на середину 1917 року представники української і російської демократії змогли знайти спільні підходи щодо перспектив подальшого розвитку революції. Основним критерієм істини, визначальним рушієм суспільного прогресу став принцип народного суверенітету, право спільноти України самій визначити форму і зміст державотворчих процесів. Саме від того, чи зможе вона виробити і розвинути в собі політичні і правові критерії розвитку, залежало майбутнє української і російської державності.

Дослідник рубежу ХХ – ХХІ ст. має переваги перед своїми попередниками – він знає наслідки сучасних йому подій, тому здатний із значною долею об'єктивності оцінити явище минулого. Ми повинні усвідомлювати той факт, що в Росії не було достатнього теоретичного і правового досвіду розв'язання державно-правових проблем. Звичайно, йшов пошук шляхів, спрямованих на розв'язання нових суперечностей. Одним із таких шляхів були Установчі збори. Однак цей, як видається, реальний прорив до громадянського суспільства і правової держави так і не відбувся. Заколисані перемогою демократії, лідери Тимчасового уряду і Центральної Ради зовсім забули про народ, з яким вони мали справу. За політичними і правовими ідеалами російських і українських демократів постали вимоги селян про ліквідацію поміщицької власності, робітників – про докорінну зміну їхнього становища, армії і змученого матеріальними негараздами населення – про припинення війни. Цивілізаційною вимогою цих мас стали не рафіновані статті нових конституційних проектів, не очікування благодіянь майбутніх Установчих зборів, а прості і невибагливі вимоги які відповідали насильницьким, общинно-зрівняльним ідеалам більшості населення. Тому більшовики, за браком правового досвіду, вирішують суперечності розвитку революційним шляхом. Тому їхні дії грунтувались на принципах революційної доцільності ("революційної законності"), а не на праві. В решті-решт саме такий підхід зумовив перемогу в ході революції 1917 року.

Література

  1. Писарькова Л.Ф. Развитие местного самоуправления в России до великих реформ: обычай, повинность, право // Отечественная история. – 2001. – №2. – С. 23.

  2. Там само. – №3. – С. 26.

  3. Сахаров А.Н. Конституционные проекты и цивилизационные судьбы Росси // Отечественная история. – 2000. – №5.

  4. Витте С.Ю. Воспоминания. – М., 1960. – Т.3.

  5. Кистяковский Б.О. Философия и социология права. – С.-Пб. – 1998.

  6. Вестник Временного правительства. – 1917. – 5(18) марта.

  7. Гайда Ф.А. Механизм власти Временного правительства (март – апрель 1917г.) // Отечественная история. – 2001. – №2.

  8. Там само.

  9. Там само.

  10. Мироненко О.М. Світоч української державності: Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. – К., 1995.

  11. Гайда Ф.А. Цит. праця.

  12. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть.- К., 1991.

  13. Мироненко О.М. Цит. праця.

  14. Доповідна записка делегації Української Центральної Ради Тимчасовому уряду та Виконавчому комітетові Петроградської Ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України. 30 травня 1917року // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2-т. – К., 1996. – Т.1. (4 березня – 9 грудня 1917р.).

  15. Из истории национальной политики Временного правительства. С предисловием П. Галузо // Красный архив. – Исторический журнал.. – М.- Л., 1928. – Т.5 (30).

  16. Там само.

  17. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – К., 1996. – Т.1.

  18. Вестник Временного правительства. – 1917. – 17(30) июня.

  19. Кудлай О.Б. Переговори Центральної Ради і представників Тимчасового уряду (28 – 30 червня 1917р.) // Український історичний журнал. – 1999. – №6.

  20. Другий Універсал Центральної Ради. 3 липня 1917 року // Українська Центральна Рада. – Т.1.

Loading...

 
 

Цікаве