WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Українська центральна рада в період зламу монархічної державно-правової традиції Росії - Реферат

Українська центральна рада в період зламу монархічної державно-правової традиції Росії - Реферат

Проаналізувавши формально-юридичний аспект документа, можна погодитись з думкою Б.О. Кістяківського про те, що він не складався із законодавчих норм. Маніфест проголошує: "На обов'язок уряду покладаємо Ми виконання беззаперечної Нашої волі" [5, c. 521]. Таке формулювання є свідченням того, що необхідно ще видати закони, шляхом яких здійснились би вказані в маніфесті принципи.

Відречення Миколи ІІ від престолу взагалі не передбачало зміни державного порядку і створення будь-якого іншого нового органу верховної влади. Лише після того, як великий князь Михайло Олександрович дав згоду посісти престол, якщо "на це буде воля всього народу російської держави" [6], постало питання, пов'язане з утворенням нового органу влади, політико-правовий статус якого обмежувався владою Установчих зборів. У результаті компромісу між Тимчасовим комітетом державної думи і Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів утворюється Тимчасовий уряд. Скасувавши Основні закони, уряд створює принципово нові правові основи для розвитку суспільства. Отже, перед урядом постала необхідність не тільки визначити свої права, але й реалізувати їх.

У березні при Тимчасовому уряді формується апарат управління. Принципи і організація його діяльності мало в чому відрізнялись від дореволюційних, хоча в нових умовах він діяв ефективніше.

20 березня Тимчасовий уряд ухвалив рішення про створення Правничої наради, до компетенції якої входили питання, що торкалися реалізації публічного права, яке виникло внаслідок встановлення нового державного порядку. До компетенції наради входила підготовка попередніх юридичних висновків щодо заходів Тимчасового уряду, які мали характер законодавчих актів. Юридична нарада являла собою вищу колегію, де було зосереджено вирішення всіх юридичних питань, що виникли під час виконання Тимчасовим урядом законодавчих функцій [7, c. 145]. Проте на практиці уряд направляв в нараду далеко не всі законопроекти деякі проходили експертизу в юридконсульстській частині міністерства юстиції. До квітня через цю інстанцію пройшли лише декілька незначних справ. За задумом, Правнича нарада повинна була розглядати зміни в законодавстві з метою ліквідації станової, національної і релігійної нерівності, притому чіткого розподілу функцій не існувало, справи часом надходили із Правничої наради до міністерства і, навпаки, іноді йшли паралельно. Все це було наслідком відсутності чіткої організації справи, а також політичної конкуренції: Міністерство юстиції стало "вотчиною " соціалістів, а в Правничій нараді всі важливі пости були у кадетів. Однак не можна стверджувати про те, що партійна належність мала суттєвий вплив на характер документів що приймалися [8, c. 145].

Весь централізований механізм управління Росії, який під час війни перебував у стані тяжкої кризи, в лютому – березні 1917 р. був повністю дезорієнтований. В той же час як владна вертикаль попереднього державного апарату була знищена революцією, нова система реально не склалась. Вона являла собою нагромадження законодавчих комісій і виконавчих комітетів. Нові органи влади діяли з надзвичайною поспішністю і хаотичністю. Як наслідок система прийняття рішень склалася тільки в зародковому вигляді, а механізм її виконання фактично не діяв. До того ж у суспільстві панувало переконання про тимчасовий, а отже такий, що не є обов'язковим, характер усіх рішень, що ухвалювали. Всі рішення, пов'язані з реформуванням органів влади, пов'язувались з Установчими зборами, скликання яких планувалося не пізніше літа 1917 р. Тому, наприклад, ініціатори реформи місцевого управління чіткої системи виконання рішень Тимчасового уряду не розробили, і здебільшого йшлося лише про загальні інструкції, які не мали характеру органічних законів. У цих умовах уряд не міг і не прагнув зробити свої закони і розпорядження такими, що підлягали виконанню [9, c. 147].

Дуже складною з позицій ефективності управління була ситуація на місцях. Під впливом революційних подій і на хвилі демократизації в Україні діяли такі органи місцевої влади: 1). місцеві державні органи колишньої Російської імперії; 2). місцеві громадські органи колишньої Російської імперії, що мали державні функції; 3). місцеві державні органи, створені Тимчасовим урядом після повалення самодержавства; 4).)місцеві громадські органи що мали державні функції, створені Тимчасовим урядом; 5). місцеві державні органи, створені Центральною Радою; 6). місцеві громадські органи, створені Центральною Радою; 7). місцеві громадські органи, що виникли стихійно як прояв революційної творчості мас [10, c. 97-98]. Величезна кількість владних структур привела до того, що не існувало чіткої системи управління. Ситуація ускладнювалась тим, що в Україні наростала анархія. Cвоєю чергою Тимчасовий уряд дуже довго, і без усяких на те підстав, сподівався, що революційний ентузіазм зможе замінити державний порядок. Тому цілком логічним видається такий висновок російських дослідників: "Відсутність не тільки реальної політичної опори, але і діяльність механізму влади, нездатність його створити, залишали нову владу наодинці з революційною стихією, не давали змоги сформувати новий державний і політичний устрій. Чимраз зростаюче безладдя відкривало дорогу для державного будівництва на принципово нових засадах [11, c. 151].

Відразу після звістки про події в Петрограді розпочався процес об'єднання національних українських сил. З ініціативи Товариства українських поступовців представники української демократичної інтелігенції соціалістичної спрямованості створили політично-координаційний центр революційних сил української спільноти – Центральну Раду.

Упродовж березня 1917 року розвиток революційних подій призвів до такого стану національно-визвольний рух в Україні, коли, на думку М.С. Грушевського, "Українське громадянство признає Раду тимчасовим українським національним урядом на цілу Україну"[12, c. 7] і вони відчули потребу в закріпленні свого політико – організаційного та формуванні правового статусу як органу національно-територіального представництва.

Важливою подією, зумовленою становленням Центральної Ради як національного представницького органу, стала робота Всеукраїнського національного конгресу. Резолюції конгресу стали свідченням того, що відбувся активний процес самоорганізації українських національних сил. Він йшов у напрямі оформлення в рамках російського державного організму України як окремого територіального-політичного чинника. Основна ідея такого процесу полягала в тому, що остаточна форма політико-правових стосунків із загальнодержавним організмом буде визначена Всеросійськими Установчими зборами.

Разом з тим, отримавши підтримку щодо своїх намірів з боку широкого загалу української спільноти, Центральна Рада постала перед необхідністю здійснення конкретних організаційно – правових заходів, спрямованих на співробітництво з Тимчасовим Урядом. З цією метою до Петрограда, в середині травня за рішенням Третіх загальних зборів Української Центральної Ради, була відряджена делегація на чолі з В. Винниченком. Делегатам Центральної Ради було наказано домагатись від Тимчасового уряду: 1) видання декларації про автономію України; 2) запровадження посади Крайового комісара, сформування Крайової ради України за погодженням з Центральною Радою; 3) допущення українських представників до участі у мирних переговорах з Четвертним союзом; 4) утворення українського міністерства чи статс-секретаріату при Тимчасовому урядові; 5) українізація шкіл, особливо в Одеській та Харківській шкільних округах та ін. [13, c. 120].

Крім того, депутація підготувала доповідну записку Тимчасовому урядові і виконкому Петроградської Ради робітничих та солдатських депутатів. Оцінюючи ситуацію в Україні як таку, що характеризується зростанням національної свідомості, делегація не лише пропонувала Тимчасовому урядові визнати автономію України, задовольнити інш вимоги, викладені в наказі Третіх загальних зборів, а й висувала низку нових вимог. Зокрема, внесено пропозицію щодо сприяння Українській Центральній Раді в організації українських військових частин, поширення вже визнаної Тимчасовим урядом українізації початкової школи на середню і вищу як стосовно мови, так і інших дисциплін [14, c. 93-95, 98].

Loading...

 
 

Цікаве