WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Українська центральна рада: воєнна політика та військове будівництво (1917-1918 рр.) - Реферат

Українська центральна рада: воєнна політика та військове будівництво (1917-1918 рр.) - Реферат

17 грудня 1917 р. генеральний секретар військових справ С. Петлюра затвердив Статут Української народної армії. Статут відкидав ідею постійного війська, однак поки що обов'язком кожного громадянина вважався захист рідного краю від ворогів. Для всіх вояків встановлювалася єдина назва – козак. Офіцерські звання скасовували, а вводили старшинські – ройовий, чотар, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, отаман, головний отаман [4, с. 261]. Зберігались виборні військові ради, які навіть мали право відводу осіб командного складу, військові суди. Статутом встановлювалась армійська форма, старшинські відзнаки.

19 грудня УЦ Рада, хоч на неї насувалися численні загрози як зсередини, так і ззовні, створила Комітет з демобілізації армії, якому підлягали усі демобілізаційні справи, причому не лише по війську, а й по різних організаціях та установах, що обслуговували армію. Була утворена й місцева мережа таких же комітетів – при арміях, губернських комісарах тощо.

3 січня 1918 р. був прийнятий закон про утворення Українського народного війська (народної міліції) – для оборони краю від зовнішнього нападу. Закон мав загальний характер, а його конкретизація й реалізація мали визначатись в окремому законі про народну міліцію. Наразі ставилось завдання створення кадрів інструкторів, які мали пройти відповідну підготовку. Планували створити три військових округи – Київський (3 губернії), Харківський (3 губернії) і Одеський (3 губернії). У кожному військовому окрузі треба було створити один кадровий корпус інструкторів, який поділявся на дивізії, курені і сотні за територіальним принципом – по волостях, повітах і губерніях.

На впровадження закону у життя генеральне секретарство військових справ отримало від УЦ Ради 400 млн крб. [4, с. 264].

12 січня 1918 р. Центральна Рада, як відомо, прийняла історичний ІV Універсал, який проголошував Україну незалежною державою. П'ять днів по тому УЦ Рада проголосила Чорноморський флот флотом Української Народної Республіки і поклала на нього обов'язок охороняти побережжя та торгівлю на Чорному та Азовському морях. Утримання флоту та портів брала на себе УНР. З 14 січня усі кораблі мали підняти жовто-блакитний прапор. Однак водночас був виданий наказ про демобілізацію військових моряків і набір у флот добровольців за вільним наймом. У результаті багато моряків-українців залишили флот.

На початку січня 1918 р. більшовицькі війська під загальним командуванням В. Антонова-Овсієнка почали наступ на Україну, маючи на меті повалити владу Центральної Ради, ліквідувати незалежну українську державність. Київську групу військ очолив колишній царський жандармський підполковник М. Муравйов. До того ж у Києві спалахнула антиукраїнське повстання на заводі "Арсенал", організоване більшовиками. Повстання придушили [2, с. 71-72], проте захищати Київ від більшовицьких військ фактично було нікому. Недалекоглядна політика українських властей у військовому питанні призвела до того, що в їхньому розпорядженні у критичний момент залишилося лише близько 3 тис. вояків: курінь січових стрільців, Гайдамацький кіш, полк кінних гайдамаків і ще деякі невеликі частини, дві гарматні батареї та 5 бронемашин.

Інші частини були розпропаговані більшовицькими агітаторами і заявили про свій нейтралітет. Населення Києва, як і всієї України, розчарувавшись у спроможності Центральної Ради створити міцну, незалежну, організовану українську державу, вичікувало. Як акт відчаю можна вважати кинутого у бій під Крутами молодіжного куреня, що складався з добровольців-студентів та учнів старших класів Київських гімназій. Більшовиків вони не змогли зупинити, хоч і билися героїчно. Пам'ять про цих юнаків-героїв донині вшановує вся Україна.

У Києві червоні вояки вчинили численні акти насильства і вандалізму. Українців-патріотів, особливо старшин, розстрілювали на вулицях сотнями [1, с. 241-243].

Отож Центральна Рада, уряд, решта військ залишили Київ, відступивши у Житомир.

Уже поза межами Києва військовий міністр Жуковський на початку лютого видав наказ про негайну демобілізацію (з 10 лютого) усіх військових частин на Південно-Західному та Румунському фронтах. Це стосувалося й усіх посадових осіб у оборонних галузях. Розпустили усі штаби, управи та військові установи. 13 березня проголошувались демобілізованими всі неукраїнські національні військові формування, яким гарантувався вільний виїзд за межі України (без зброї).

Видано наказ про увільнення з війська і всіх студентів з метою повернення їх до навчання, учнів старших класів шкіл і гімназій.

1 березня більшовики були вигнані з Києва німецькими військами, які йшли на Україну на заклик Центральної Ради. В загальному безладді і хаосі військове міністерство пробує налагодити працю по створенню української армії. Всі військові частини, установи тощо поділено на дві категорії – ті, що продовжували своє існування, тобто не були розформовані, та ті, що створюються заново. Вони повинні були подати про себе відомості до Генерального штабу для затвердження їх наказом. Усі старшинські найменування мало здійснювати винятково військове міністерство (Головний штаб).

Було створено кадрове з'єднання – Запорізьку бригаду під командування генерала З. Натієва. До складу бригади входили полки ім. П. Дорошенка (полковник О. Загродський), ім. С. Наливайка (полковник П. Болбочан), ім. Б. Хмельницького (полковник О. Шаповал), кавалерійський полк ім. К.Гордієнка (полковник В. Петрів), гарматний полк (полковник М. Парфенів), повітряна ескадра, Гайдамацький кіш (полковник В. Сікевич) та ін. Ображений керівництвом УЦ Ради, С. Петлюра відійшов від військових справ, зайнявшись земствами. Окремим полком стали січові стрільці під командуванням Є. Коновальця.

Всього армія УНР налічувала на весну 1918 р. 15 тис. вояків, 60 гармат, 250 кулеметів, 12 броневиків і 5 літаків [4, с. 268]. Розроблені були норми споживання харчів військовослужбовцями, невелика грошова платня. Самочинна реквізиція продовольства категорично заборонялася, за це передбачались суворі покарання.

Власне тоді чимало діячів УЦ Ради, соціалістів за переконаннями, які раніше ратували за "всесвітнє братерство і мир," прозріло і вже не так легковажно ставилось до створення власних збройних сил. У військовому міністерстві у квітні розробляли план організації регулярної армії, яка мала складатися з декількох піхотних корпусів, чотирьох кавалерійських дивізій та інших частин. Територію України передбачалось поділити на 8 військових округів, а з осені розпочати призов новобранців [4, с. 268].

Проте час було безповоротно втрачено. В Україні зміцнились більшовики, розгорнулась так звана отаманщина. Більшість отаманів – "великих" і "малих" – не визнавали жодної влади, жодних законів, воювали з ким і коли заманеться, зокрема нерідко й з військами Центральної Ради. А славнозвісний Н. Махно з своєю численною селянською армією взагалі перейшов на бік більшовиків. Втратили й Чорноморський флот, який, за наказом Москви було перебазовано до Новоросійська, і згодом там затоплено.

Отож, недалекоглядність керівництва і соціалістичної більшості Центральної Ради у справі військового будівництва в Україні, безвідповідальне ставлення до гострих проблем захисту країни від зовнішніх і внутрішніх ворогів, поруч з іншими причинами, призвели до її падіння, а українську державність згодом до загибелі. Сама ж Центральна Рада, як відомо, 29 квітня 1918 р. була розігнана німцями. До влади прийшов гетьман П. Скоропадський.

Література

  1. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр, – Львів, 1998. – Т.1.

  2. Історія січових стрільців. – К.: Україна, 1992.

  3. Мироненко О.М. Світоч української державності. – К., 1995.

  4. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А., Лешкович Н.О. Становлення державності в Україні (1917-1922 рр.). – Коломия: Вік, 2000.

  5. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917-1920 рр. – К.: Либідь, 1997.

  6. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т – К.: Наук. думка, 1996. – Т.1.

Loading...

 
 

Цікаве