WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Українська центральна рада: воєнна політика та військове будівництво (1917-1918 рр.) - Реферат

Українська центральна рада: воєнна політика та військове будівництво (1917-1918 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Українська центральна рада: воєнна політика та військове будівництво (1917-1918 рр.)

Після Лютневої революції в Росії і повалення самодержавства війна з державами Центрального блоку тривала і далі. На території України розміщувались Київський і Одеський військові округи, що були тилом Південно-Західного фронту, який простягався від Пінська до Румунії на 615 км, та Румунського фронту, завдовжки 460 км. У складі обох фронтів налічувалось 4,5 млн військовослужбовців. Був ще Чорноморський флот, який налічував понад 40 тис. моряків. Отож майже вся територія України перебувала у фронтовій або прифронтовій зоні.

Внаслідок з революції у Росії в ході демократизації армії у військових частинах, на флоті на весну 1917 р. було створено близько 20 тис. солдатських, офіцерських та суднових комітетів і рад (4, с. 241-242).

У складі російських армій, які воювали з державами Центрального блоку, налічувалось близько 3 млн українців, більшість з яких покладала великі надії на революційні події, сподіваючись, що вони відкриють шлях до самовизначення пригнічених націй. Вони покидали царську армію, яка розвалювалась, і, приїжджаючи на Україну, приносили звістки про революційні події в Росії, ставали ініціаторами революційних виступів робітників та селян. Народ розганяв стражників та урядників, приставів, земських начальників, скликались сільські сходи, міські збори, створювалися комітети та ради. Активну участь у розгортанні руху брала інтелігенція, яка вимагала досягнення національно-територіальної та культурної автономії, відродження української мови, українізації школи, державних та громадських установ і організацій.

4 березня 1917 р. у Києві, як відомо, виникла і розгорнула активну діяльність Українська Центральна Рада, яку очолив М. Грушевський. 7 березня було створено Президію у складі 10 чол. Але ні УЦ Рада, ні її Президія військовими проблемами тоді не цікавились, готуючись, головно, до скликання 6-8 квітня загальноукраїнського з'їзду (конгресу).

Військовики, яких у Києві було чимало, діяли самочинно. Отож, 9 березня тут відбулись перші збори українських офіцерів і солдатів, які проголосили себе Установчою військовою радою і висунули до Тимчасового уряду вимогу повернути Україні її автономію, як це було зроблено 7 березня стосовно Фінляндії. 11 березня на Військовому вічі, що зібрало понад тисячу осіб, це рішення затвердили, ухвалили створити першу українську військову частину – "охочекомонний полк" [1, с. 82].

У другій декаді березня було створено Товариство українського військового клубу ім. Гетьмана Павла Полуботка, прийнято статут клубу, та обрано Раду у складі 24 членів і 12 кандидатів. Тоді ж заснували Український організаційний військовий комітет на чолі з полковником Глинським. Заступником – полковник П. Волошин, члени президії – капітан Гоц, підпоручик – М. Міхновський, прапорщик – В. Павелко). Цей клуб та комітет у подальшому відіграли велику роль у справі українізації війська.

У ці дні у багатьох містах України відбувалися військові віча, ухвалювали рішення про необхідність створення українських збройних сил.

Вагомим результатом діяльності військового комітету стало утворення у квітні першого українського полку ім. Б. Хмельницького, у який записалось 3574 вояків. Командиром було спочатку обрано штабс-капітана Д. Плутника-Гребенюка, а через кілька тижнів полк очолив підполковник Ю. Капкан.

Виникли український військовий клуб у Москві, Українська фронтова рада у Менську, Українська військова рада в Одесі та інших містах. Відтак дедалі гостріше відчувалася потреба у єдиному центрі, який взяв би на себе створення української армії. Мова про необхідність створення Генерального військового комітету при Центральній Раді йшла на Першому Всеукраїнському з'їзді у Києві (6-8 квітня 1917 р.). На ньому, до речі, обрано склад УЦ Ради з 115 членів, яка стала офіційним представницьким органом усього українського народу, його національно-політичним центром [4, с. 25].

5-8 травня у Києві відбувся Перший Український військовий з'їзд. На нього прибуло понад 700 делегатів, які представляли близько мільйона українського вояцтва. Багато було й гостей з'їзду (без відповідних мандатів-уповноважень). Саме з цього з'їзду розпочалась стрімка військово-політична кар'єра Симона Петлюри, який до того працював у земствах, а з квітня очолював Українську фронтову раду Західного фронту. С. Петлюру разом з В. Винниченком, М. Міхновським і С. Письменним було обрано до президії з'їзду, на якому він неодноразово виступав.

З'їзд визнав УЦ Раду єдиним повноважним органом влади всієї України, зажадав від Тимчасового уряду введення представників України до делегації Росії на майбутній мирній конференції, домагався дозволу в уряду на створення українських частин, вести боротьбу з дезертирством. З'їзд обрав тимчасовий Генеральний військовий комітет при УЦ Раді, який мав відати військовими справами в Україні і працювати у тісному контакті з російським Генеральним штабом [4, с. 245]. До складу комітету увійшло 18 осіб (у тому числі С. Петлюра, В. Винниченко, М. Міхновський, В. Павленко, Ю. Капкан і ін.).

Комітет енергійно приступив до організації українського війська, спираючись на дозвіл Головнокомандуючого та помічника військового міністра О.Гучкова створити декілька українських бригад. Характерно, що інша влада у Петрограді – Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів – дозволу на це не дала, і звернулася до УЦ Ради з закликом "воздержаться от самовольных явочных начинаний".

Зауважимо, що діяльність комітету не мала підтримки у більшості керівництва УЦ Ради. М. Грушевський, В. Винниченко та інші вважали, що постійна, регулярна армія Україні не потрібна, бо вона є "засобом панування буржуазних класів", які "в своїх інтересах втягують народи у криваву братовбивчу сварку" [3, с. 49-50]. Ось чому українізовані військові частини передбачалось відразу після закінчення війни перетворити в народну міліцію, суттєво їх скоротивши, єдиною метою якої стала б "охорона інтересів і прав народу, а не пануючих класів, до якої б нації ці класи не належали". Особливо завзято цю позицію обстоював В. Винниченко, який повсякчас у публічних виступах, статтях підкреслював, що регулярної армії Україні не потрібно, бо ось-ось всюди пройдуть революції, прийдуть до влади демократичні сили – соціалісти, настане ера загального миру і братерства – то й для чого Україні війська [5, с. 50-51].

Проте, всупереч Винниченкові та іншим пацифістам, Генеральний військовий комітет діяв, хоч і не мав з боку УЦ Ради ні належної підтримки, ані коштів (що правда, 13 травня вона виділила комітетові аж 500 крб!). Формувались ще декілька українських частин зокрема: полк ім. І. Гонти в Умані, полк ім. П. Сагайдачного у Житомирі, полк кінних гайдамаків ім. К. Корнієнка на Західному фронті.

3 червня 1917 р., незважаючи на заборону О. Керенського, у Києві розпочав свою роботу Другий Всеукраїнський військовий з'їзд. На з'їзд кожна військова частина посилала одного делегата, якщо українців у ній налічувалось менше як 500 чол., або двох – якщо понад 500. Делегатів з'їзду налічувалось 2300 осіб, з них прибуло 1976, які представляли вже 1732444 військовослужбовців – українців [1, с. 109]. З'їзд розглянув питання про роботу Генерального військового комітету, про українізацію тилових частин, про сучасне політичне життя. Після бурхливих дискусій порядок денний був доповнений питаннями про землю і освіту.

На з'їзді на постійній основі обрано Генеральний військовий комітет, затверджено положення про його склад, права й обов'язки. Склад комітету збільшився до 27 осіб. З попереднього складу виведено лише М. Міхновського, до якого ставилися неприязно керівники УЦ Ради за надто велику його активність у творені українського війська і явно сепаратистські настрої щодо Росії. Незабаром М. Міхновського направили з Києва на Румунський фронт.

Комітет складався з 8 відділів: агітаційно-просвітний, організаційний, інспекторський, мобілізаційний, стройовий, спеціальних служб, правничо-консультаційний та канцелярія.

На з'їзді з ґрунтовною доповіддю про сучасний політичний стан виступив В. Винниченко, заявивши, що Тимчасовий уряд не підтримує прагнення України до національно-територіальної та культурної автономії, піддав гострій критиці його діяльність, зокрема економічну, та воєнну, закликав український народ до плідної мирної будівничої праці.

Loading...

 
 

Цікаве