WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Шовіністична політика крайової шкільної ради в Галичині (1867-1918рр.) - Реферат

Шовіністична політика крайової шкільної ради в Галичині (1867-1918рр.) - Реферат

Навіть у формально українських школах навчання часто вели польською мовою. Траплялися випадки, коли вчителі – поляки забороняли українським учням розмовляти рідною мовою навіть між собою. "Досить сказати, – писав І.Герасимович, – що учителі (льки) поляки по так званих українських школах на Гуцульщині, де в селі буквально немає ні одного поляка, забороняють дітям між собою розмовляти по-українськи і силують як в школі, так і на вулиці говорити лише по-польськи, співати тільки польські патріотичні пісні" [11, с. 13]. Наведемо кілька прикладів. У галицькому сеймі в 1903 р. була подана інтерпеляція, в якій наводився такий факт, виявлений в Болехівській (нині Івано-Франківської обл.) школі. Під час перерви учениця Панчак заговорила по-українськи до учениці Вовків. Почувши це, учителька Гойська в грубій формі погрозила дівчаткам виключенням зі школи, якщо вони посміють і далі розмовляти в школі хлопською мовою [12, с. 1998]. Викладач Заліщинської учительської семінарії Гіртлер обурився з приводу того, що учень заговорив по-українськи і учнів-українців систематично називав голотою. В селі Жулині Стрийського повіту (нині Львівської обл.) вчитель Б. Грейс разом з своєю дружиною не тільки всіляко обзивав українських дітей, але в 1910 р. вбив кастетом учня М. Коханчика за відмову молитися по-польськи, а сестра його Розалія за таку ж відмову в результатів побоїв, завданих Грейсом, осліпла на праве око [10, с. 27]. Однак прокуратура не знайшла доказів його вини і справу закрили.

У 1906 р. крайова шкільна рада з метою закрити доступ українській молоді до середніх шкіл видала наказ не приймати сільських дітей до міських шкіл. Цей наказ не був офіційно опублікований і не поширювався на міські школи західної, тобто польської частини Галичини.

Щоправда, в навчальних планах для східногалицьких гімназій, крім німецької і польської, передбачалося вивчення також української мови. Але на практиці її вивченню приділяли дуже мало уваги. Нерідко навіть навчання релігії для українських учнів вели польською мовою. На загальних зборах товариства "Руська рада", що відбулися наприкінці квітня 1873 р. у Львові, один з промовців, характеризуючи скрутне становище освіти у Галичині, розповів, що у Львівській гімназії ім. Франца-Йосифа греко-католицький священик примушений був навчати українських учнів релігії польською мовою.

Відкриття середньої школи в Галичині залежало від рішення галицького сейму, який намагався всілякими заходами полонізувати західноукраїнські землі і не дбав про збільшення українських шкіл. У результаті до 1887 р. діяла лише одна українська гімназія (у Львові). Згодом на території Східної Галичини відкрили ще чотири українські гімназії (у Перемишлі, Коломиї, Тернополі і Станіславі). Отже, до Першої світової війни в Галичині з 67 державних гімназій всього п'ять були з українською мовою навчання. Одна українська гімназія припадала на 655 889 українців, тоді як одна польська – на 33 506 поляків [9, с. 1265].

До учнів-українців у середніх школах ставились погано, про що свідчить, наприклад, інтерпеляція групи депутатів австрійського парламенту від 18 липня 1907 р. про переслідування українських учнів директором і деякими вчителями Станіславської гімназії. "Найрізноманітніші протизаконні способи, –зазначалося в ній, – придумує галицька шкільна рада для того, щоби сини українського народу не мали доступу до середніх шкіл ... Крайова шкільна рада має різні протизаконні способи, щоб українському учневі не дати закінчити середню школу, щоб державні установи Східної Галичини заповнити винятково польськими службовцями та щоби школи, утримувані податками українських селян, спольщили установи і міста української частини краю. Щоб українцеві, який якимось чудом дістався до середньої школи, "скрутити" голову поки дійде до випускного іспиту, звичайно ще в нижчих класах крайова шкільна рада використовує шовінізм польських вчителів і податливість безхарактерних учителів-українців на довірочні розпорядження шкільних інспекторів. Знання українських учнів у середніх класах оцінюють упереджено, так що вони втрачають роки і остаточно залишають школу. Бідніших українських учнів десяткують шкільними оплатами, а як не допоможуть ті та інші засоби, то виганяють зі школи за будь-яку дрібничку, звичайно за "політику" [13, с. 1225].

Так, крайова шкільна рада своїм наказом від 19 листопада 1902 р. "за активну участь в політичній агітації" виключила учня сьомого класу Бережанської гімназії Т.Зарицького, а наказом від 13 липня 1912 р. – учня четвертого класу Самбірської гімназії К.Мішкевича за "надто деморалізуючу поведінку".

Отже, крайова шкільна рада була однією з важливих складових австрійського державного апарату, який здійснював спочатку політику германізації, а відтак – полонізації на західноукраїнських землях. Як і багато інших установ, вона функціонувала і після розпаду Австро-Угорської монархії в жовтні 1918 р. Дещо змінена в організаційному відношенні крайова шкільна рада служила до 1921 р. польській державі, соціальна природа якої нічим не відрізнялася від Австро-Угорщини. У 1921 р. в результаті адміністративно-територіальної реформи в Галичині вона була перетворена в кураторство Львівського шкільного округу, до складу якого входили Львівське, Станіславське і Тернопільське воєводства Польщі, тобто територія колишньої Східної Галичини.

Література

  1. Streintz O. Gedanken uber eine Verfassungsreform in Osterreich. – Graz, 1905.

  2. Batowski H. Rozpad Austro-Wegier 1914-1918. – Wroclaw;Warszawa;Krakow, 1965.

  3. Daniszewski T. Zarys historii polskiego ruchu robotniczego. – Warszawa, 1956.

  4. Zbior ustaw i rozporzadzen administracyjnych. – Lwow, 1885. – T. IV.

  5. Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych. – Lwow, 1890. – T.IX.

  6. Житє і слово. – Львів, 1895. – Т. 5.

  7. Stenograficzne sprawozdania Sejmu Krajowego z roku 1872.

  8. Іван Франко. Документи і матеріали. – К., 1966.

  9. Stenograficzne sprawozdania Sejmu Krajowego z roku1913-1914.

  10. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.). – Львів, 1966.

  11. Герасимович І. Збройна і культурна війна. – Львів, 1925.

  12. Stenograficzne sprawozdania Sejmu Krajowego z roku 1902/03.

  13. Stenographische Protokolle uber die Sitzungen des Hauses der Abgeordneten des osterreichischen Reichsrates im Jahre 1907.

Loading...

 
 

Цікаве