WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вірменський статут 1519 р. :зміст, структура та джерела - Реферат

Вірменський статут 1519 р. :зміст, структура та джерела - Реферат

Дослідимо докладніше відповідність норм Вірменського статуту нормам інших джерел права. Зокрема, статтям вступної частини Судебника Мхитара Гоша відповідають 10 статей Вірменського Статуту, а саме: ст. 3 – 6, 57, 119 – 121; 123, 124; з названих статей чітко відповідають вступній частині Судебника статті 4 – 6, а решта статей ґрунтується тією чи іншою мірою на нормах книги ІІ Судебника або взяті з інших джерел права, які були використані редактором під час створення Вірменського статуту.

Статтям книги І Судебника відповідає 5 ст. Статуту, а саме: статті: 9, 10; 55, 76 і 103, які ґрунтуються на 6 ст. Судебника, з них ст. 9 і 103 – не зовсім відповідають книзі І Судебника; також ст. 9 ґрунтуються на правових нормах, що містяться у книзі ІІ Судебника та інших стародавніх джерелах права. На ст. 10 також, очевидно, вплинули принципи, що застосовувалися в тогочасній місцевій практиці.

Статтям книги ІІ Судебника відповідає 106 статей Вірменського статуту: 7 – 9; 1 - 54, 56 - 60, 63 - 75, 77 - 102, 104 - 107 і 117; з них 35 ст. (7 – 9; 3 - 6, 8, 20, 22, 23, 32, 34, 35, 37, 42, 44, 46, 48, 49, 57, 58, 60, 63, 75, 83, 88 - 91, 95, 98, 102, 105, 108) спираються на правові норми, що містяться і в інших статтях Судебника та в інших стародавніх джерелах права, які використовувалися під час укладення Статуту. На підставі місцевої судової практики зроблено доповнення до ст. 80, 87, 107 Вірменського статуту, що базувалися на нормах Судебника [1, с. 50 - 51].

Книзі правній сирійсько-римській відповідають 11 статей Вірменського статуту: 1, 2, 61, 62, 108 - 111, 113, 114, 116; з них ст. 116 частково базується також на інших джерелах права.

Правові норми, що містяться в магдебурському праві (Ius Municipale), були використані у 10 статтях Вірменського статуту: 46, 48, 49, 60, 88, 115, 120 - 122 і 124.

Значна частина норм вірменського Статуту ґрунтується на приписах Саксонського Зерцала, перейнявши з книги І Зерцала норми, що відповідали 8 ст. Статуту, а саме статтям: 48, 49, 88, 89, 115, 122 – 124. З книги ІІ Зерцала - 20 статтям: 3 - 6, 8, 34, 35, 37, 60, 63, 75, 90, 91, 95, 98, 102, 104, 118, 122 і 123, а з книги ІІІ Зерцала - 8 статтям: 44, 48, 49, 57, 83, 105, 115, 119 [1, с. 51 - 52].

Серед джерел Вірменського права важливе місце посідають пам'ятки польського законодавства, передусім Статут Казимира Великого: які відображені у таких статтях: 3, 8, 9, 20, 23, 42, 44, 46, 58, 88, 108, 115, 116, 122, 123. Норми варського Статуту відображені у 6 статтях Вірменського статуту: 7, 48, 49, 108, 115, 116 [6, с. 673].

Вплв місцевої судової практики, особливо відобразився у ст. 9, 80, 87, 103 і 107 [1, с. 52].

Щодо змісту Вірменського статуту, то у першій його частині містяться норми церковного права, в яких наголошується на важливості вищої Господньої сили у забезпеченні правопорядку. Окремо передбачаються права і обов'язки суддів щодо дотримання принципу їх незалежності та неупередженості. Містяться в ньому також норми про примирення сторін "приведення їх до згоди" судом, про обов'язкову участь свідків, про право вірменських заповітів (передбачено спадкування за законом і спадкування за заповітом), норми шлюбно-сімейного права та ін.

У другій частині Статуту міститься велика кількість норм кримінального, цивільного та фінансового права. У ст. 1 частини другої Статуту передбачається відповідальність за "злочин проти права короля або пана, проти права маєстату або свого пана". Винний у вчиненні такого злочину підлягає покаранню у вигляді смертної кари.

Визначаючи відповідальність за вчинення окремих злочинів або правопорушень, враховується вина (а саме – вид умислу) винного. Зокрема, ст. 76 Статуту ("Про того, хто б випадково і ненавмисно вбив") передбачає, коли випадково на мирну особу накинулися б розбійники і ця особа когось з розбійників убила б, захищаючи своє життя, то, за правом, такий вчинок не вважається вбивством, яке сталося навмисно і з волі. Тобто тут також йдеться про стан необхідної оборони в сучасному розумінні [7, с. 238].

Цікавим є положення ст. 8 Вірменського статуту ("Про п'яних чи п'яниць"), де передбачена відповідальність за "поранення" (нанесення тілесного ушкодження), вчинене у стані сп'яніння. Виходячи з положень цієї статті, злочин учинений у стані сп'яніння є обтяжуючою відповідальність обставиною, оскільки "пияцтво є першим початком усього злого". Якщо ж внаслідок такого злочину сталася смерть потерпілого, то "слід уважно дослідити та розпізнати, а саме, якщо таке вбивство було вчинене зі злим та навмисним наміром чи з якоїсь іншої причини,...у цьому випадку відповідно до обставин і причин, (суд) повинен буде вивчати і відповідно до вчиненого злочинець має бути покараний" [7, с. 223].

У ст. 20 Вірменського статуту "Кожен повинен нести відповідальність та вину за свій вчинок". У цій статті закріплений такий важливий принцип, як індивідуалізація покарання, якщо це стосується вчинення злочину. В ній зазначено: "...якщо батько або син буде винним у будь-яких вчинках, смертельних або кримінальних, тоді батько за вчинок сина не має терпіти. Так само син за вчинок батька жодною карою не має зв'язуватися, але кожен відповідно до своїх вчинених дій має терпіти, і таким чином право виконується, віддаючи повністю справедливість будь-якій особі та кожному, що він (заслужив)" [7, с. 226].

У Статуті також закріплений такий надзвичайно важливий принцип як презумпція невинності (ст. 61 "Про покарання злодіїв"). У цій статті міститься така цікава норма: "Наше право не допускає вбивати злодія або немилосердного вбивцю, і нікого іншого, гідного смерті, якщо спочатку не був би (злочинець) не викритим за правом та при достатніх свідченнях. Якщо ж хтось звинувачував би когось, що він є немилосердним вбивцею людей і того би не довів, тоді звинувач при недоведені (злочину) сам у тому діянні залишиться, і велике покарання має право накладатися на таку людину, що звинувачує когось недоведеним звинуваченням" [7, с. 236].

У ст. 62 статуту ("Про насильника жінки, дружини або служниці") передбачено відповідальність у вигляді смертної кари за зґвалтування дівчини і за замах на такий злочин.

У вірменському Статуті до норм цивільного права відносяться: норми про перешкоджання в користуванні земельною ділянкою (ст. 36), про передачу майна на зберігання (ст. 37), про позику, заставу майна та інші правові норми зобов'язального характеру.

Загалом вірменський Статут, відобразивши головно положення Судебника Мхитара Гоша, встановлював деякі нові правові норми, викликані умовами життя галицьких вірмен. Обидві ці історичні пам'ятки однаково, на тих самих прикладах, трактують випадки умисного і невмисного вбивства, проголошують безкарним вбивство нічних злодіїв, про покарання тих, хто під час суперечки висмикує бороду, про відповідальність лікарів за смерть хворого, передбачають смертну кару за пограбування покійників, встановлюють порядок складення присяги та ін.

Однак, у Вірменському статуті містяться статті, які невідомі "Судебнику" Мхитара Гоша. Зокрема, ст. 118 передбачає право незадоволених рішенням вірменського суду апелювати до польського короля, а ст. 120 визначає склад вірменського суду [5, с. 117].

Якщо взяти до уваги структуру Вірменського статуту, то можна дійти висновку, що в обох його частинах правові норми, взяті з основних джерел, переплітаються між собою і не визначають якогось системного зв'язку; в обох частинах повторяються норми, які відносяться до одних і тих самих галузей права, дублюють їх і ґрунтуються на тих самих висновках.

З огляду на, викладене бачимо що Вірменський статут вартий уваги не лише як правова пам'ятка та історичний документ, але і як фактично діючий у свій час нормативний акт. Ця політика є також свідченням розпочатого тоді асиміляційного процесу, якому під впливом оточуючого середовища підпали вірменські поселенці.

Відтак Вірменський статут являє собою велике поле для наукових досліджень, зокрема, стосовно визначення впливу на нього різних норм та джерел права, які лягли в основу створення цього документа, визначення сили їхнього впливу, способу та змісту їхньої дії, а також з'ясування впливу польських та західних правових чинників, які діяли в період створення Статуту.

Загалом Вірменський статут 1519 р. можна визнати повноцінним та багатофункціональним правовим кодексом, що передбачав розв'язання різноманітних правових ситуацій між вірменами та міською владою, і ставив за мету покласти край суперечкам не тільки у місті Львові, але й у всій Галичині.

Вірменський статут діяв до 1790 року – в цьому році на території Галичини австрійським урядом було скасоване вірменське судочинство [5, с. 118].

Література

  1. Balzer O. Statut ormianski w zatwierdzeniu Zygmunta I z. r. 1519. – Lww, 1910.

  2. Bischoff Das alte Recht der Armenier in Lemberg. – Wien, 1857.

  3. Кобилецький М. Судочинство вірменської громади у м. Львові (XIV - XVIII ст.) // Юридический вестник. – 2002. – №1.

  4. Кобилецький М. Самоврядування вірменської громади у місті Львові (ХІV - XVIII ст.) // Вісник Львів. ін-ту внутрішніх справ. – 2001. – №2.

  5. Кульчицкий В. Правосудие в армянских поселениях на территории Галиции (XIV – XVIII вв.) // Правоведение. – 1974. – №2.

  6. Kutsheba S. Datastangirk Mechitara Gosza i Statut ormianski z r. 1519 // Kwartalnik. Historyczny. – 1908. – №2.

  7. Привілеї національних громад міста Львова (XIV – XVIII) / Упор. М. Капраль; наук. ред. Я Дашкевич, Р. Шуст. – Львів, 2000.

Loading...

 
 

Цікаве