WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вірменський статут 1519 р. :зміст, структура та джерела - Реферат

Вірменський статут 1519 р. :зміст, структура та джерела - Реферат

Реферат на тему:

Вірменський статут 1519 р. :зміст, структура та джерела

Вірменське право привертало увагу низки науковців. Першим, хто досліджував пам'ятки вірменського права був К. Войціцкий, який опублікував у "Бібліотеці стародавніх польських письменників" (Варшава, 1843 р.) текст Статуту львівських вірмен, затвердженого Сигізмундом І у 1519 р. Згодом професор Львівського університету Фердинанд Бішоф у 1857 році видав трактат, який містив нарис про правовий устрій вірмен у Польщі "Das alte Recht der Armenier in Lemberg". Визначне місце у дослідженні вірменського права посідають праці професорів Кутшеби, який у Львові у 1909 році видав трактат "Судебник Мхитара Гоша і Вірменський Статут 1519 р." та Освальда Бальцера, праця якого "Вірменський Статут у затвердженні Сигизмунта І 1519 р." була опублікована у Львові у 1910 р. [1, с. 3].

Поява перших вірменських поселенців на території України датується XI століттям. У місті Львові вірмени поселились за часів володарювання князя Данила Галицького [5, c. 84].

З наданням місту Львову магдебурзького права у 1356 р. вірмени поряд з іншими народами отримали право судитись у власному суді під головуванням міського війта. Привілей Казимира Великого 1356 року став правовою основою для функціонування вірменського суду [3, с. 119].

У процесі здійснення судочинства на практиці часто виникали проблеми з правильним трактуванням норм вірменського права, які були написані маловідомою для органів влади вірменською та вірмено-кипчацькою мовами [4, с. 87]. Для усунення цих суперечностей львівські вірмени підготували кодифікований проект вірменських законів, який з часом дістав назву "Статут львівських вірмен" або "Вірменський Статут" ("Statuta Iuris Armenici") [1, с. 4].

Правовий кодекс, який подали вірмени на погодження королю Сигізмунду I був затверджений 5 березня 1519 р. і дістав назву "Вірменського Статуту 1519 р.". Статут складався з двох частин, до першої з яких входило 10 артикулів (статей), до другої – 124 статті, більшість яких ґрунтувалася на вірменському середньовічному "Судебнику Мхитара Гоша" XII-XIII ст., "Книзі правній сирійсько-римській", Старому та Новому Завіті, канонічному праві, магдебурзькому праві, Саксонському Зерцалі, судовій міській практиці та Статуті Казимира Великого. У Статуті широко регулювалися правові відносини церковного, шлюбного, кримінального, фінансово-економічного, цивільного характеру. Невелика частина статей була перероблена з урахуванням нових правових відносин, що склалися у Львові. У випадку, коли статті значно відрізнялися від звичних у польському праві аналогів, у Статуті 1519 р. часто наводили уточнююче зауваження: "Про вірменів цю постанову слід так розуміти". Вірменський статут 1519 р. як повноцінний та багатофункціональний правовий кодекс, що передбачав розв'язання різноманітних правових ситуацій, здавалося мав би покласти край суперечкам у Львові між вірменами та міською владою [7, с. 20].

Розпочинався Вірменський статут з першої титульної, розповідальної частини, а друга, затверджувальна, розміщувалась у кінці документа. Оповідальна частина вірменського Статуту містила правові норми, що описували історичні передумови, причини, короткий зміст та мету прийняття Статуту. Наголошувалося на необхідності прийняття документа, оскільки точилисязначні суперечки між вірменами та міською владою. Передбачалося, що вірмени мають судитися львівським війтом з 6 старшими свого обряду, за винятком 4 статей, описаних в інших наших грамотах, за якими мають судитися за німецьким магдебурзьким правом, щоб (права) міському війтові та іншим людям, які з ним мали би справу, були відомі та оголошені, і не залишалося місця для двозначностей та викрутасів, наказали тим вірменам свої права на латинську мову перекласти і нам подати, який (переклад) з нашими радниками досконало обговоривши і в деяких статтях трохи змінивши та виправивши, вважати до даної нашої грамоти записати і знову підтвердити... Отже, з метою усунення суперечностей, король Сигізмунд І доручив перекласти запропонований на розгляд статут на латинську мову, після чого, незначно змінивши деякі статті, затвердив його [1, с. 17].

Перша частина Статуту, укладена у 1434 р., значно коротша за другу і містить десять в оригінальному тексті не пронумерованих статей з відповідними заголовками, які є витягом з первинного зводу права, тобто із Судебника Мхитара Гоша (І і ІІ книги Судебника), а також із Книги правної сирійсько-римської, неодноразово доповненої приписами (постановами) польських статутів. У заголовках до двох перших статей наголошувалось, що статті є виданими вірменськими королями Йоаном (ст. І) і Теотом та іншими вірменськими володарями (ст. ІІ). У ст. ІІІ зазначається, що норми наступних статей походять також від вірменських королів.

Частина друга Вірменського статуту в оригінальному тексті містить у собі 124 пронумерованих статті. На думку о. Бальцера, вона була укладена упродовж 1462-1464 рр. Складається вона з двох підчастин: Головний Розділ (статті 1–107), що ґрунтується на нормах Судебника Мхитара Гоша (частина ІІ, ст. 2-130) та група Додаткових статей (ст. 108-124), які є витягом з інших приписів первинного вірменського права, а також з пам'яток польського і німецького права. Відповідні норми Судебника Мхитара Гоша (його вступна частина), що відображені у ст. 119-121, 123 і 124 Вірменського статуту, розділені ст. 122, яка спирається на норми Статуту польського короля Казимира і Саксонського Зерцала. Як уже згадувалося, значна частина норм Вірменського статуту репрезентована Книгою правною сирійсько-римською: вони містяться у ст. 108-111, 113, 114 і 116, а також ст. 112. Статті розмежовані статтею 115, яка ґрунтується на нормах польського і німецького права. Зазначимо також, що у частині другій Вірменського статуту не згадується про авторство вірменських королів щодо створення відповідних правил та законів, проте у статтях є часті посилання на Св'яте Письмо, Старий або Новий Завіт, правила чи закони [1, с. 229].

Обидві частини Вірменського статуту, та кожна з них зокрема побудовані так, що норми одних і тих же галузей права, які регулюють однакове коло правовідносин, повторюються як в першій так і в другій частинах. Порядок розміщення норм, особливо у другій частині, має тенденцію до їх згрупування у певний тематичний порядок, однак повної систематизації не спостерігається. Одні і ті ж норми можуть повторюватися у різних місцях, а деколи, як виняток, трапляються такі правові норми, які суперечать одна одній.

Окремо від основного тексту Статуту виділені примітки короля, додані до деяких статей (до 34 статтей). У них зазначені зміни і поправки, про які король Сигізмунд І згадує в описі затверджуваного документа. Ці поправки найчастіше містять у собі застереження, що дія певного правила стосується тільки відносин між вірменами, а також містять певні доповнення або зміни статутних правил. У декількох випадках у королівських додатках наголошувалось про вилученняз тексту Статуту деяких статей. Після врахування всіх зауважень, зазначених у королівських примітках, основний (чистий) текст Вірменського статуту був перекладений на латинську мову в 1519 році і затверджений королем Сигізмундом І [1, с. 22].

Щоб простежити, як вірменське право стало частиною польського права, необхідно звернутися до XII століття. Саме у цей період, точніше, близько 1184 року, у Вірменії з'явився приватний збірник вірменських прав, укладений Мхитарем Гошем – вардапетом (заступником єпископа з питань здійснення судочинства). Цей збірник мав назву Судебника Мхитара Гоша і, незважаючи на свій приватний характер, справляв значний вплив на правове життя у Вірменії [6, с. 671]. Вірмени, емігруючи зі своєї батьківщини, судилися за правом, що головно ґрунтувалося на цьому Судебнику.

Поряд із Судебником Мхитара Гоша, як уже зазначалося, також застосовувалася Книга правна сирійсько-римська, яка була перекладена спочатку з грецької мови на сирійську, а згодом на арабську та вірменську, і зазнала значних змін під час постійних переселень вірмен залежно від географічного простору і часу. Під час перебування вірмен в Астрахані вони судилися за власним правом, упорядкувавши його норми в єдину цілісність, що ґрунтувалося на приписах Судебника Мхитара Гоша та Книги правній сирійсько-римській. Припускають, що ці два документи були об'єднані письмово в єдине ціле.

Переселившись у Галичину, вірмени вже мали складений звід свого власного права, який став підставою для наступної кодифікації, якою виявився Вірменський статут 1519 року [1, с. 138].

Вірменське право характеризується значною сакральністю (церковністю, обрядовістю), яка була характерною і для інших середньовічних систем права, проте на відміну від них, вірменське право відзначалося м'якістю, а також своєрідністю виникнення. З часом вірменське право у Галичині підпадає під вплив польського і німецького права. Загалом вірменське право також складалося з норм звичаєвого права, кодексів і судової практики. Немає сумніву що вірмени застосовували приписи свого звичаєвого права, принесені у Галичину з далекої Вірменії, однак зміст тих норм, які, зокрема, очевидно і містилися в якихось пам'ятках чи записках, невідомий. Великий вплив на зміст норм Вірменського права мала також міська практика у Львові, яка поставала з міських потреб і умов життя львівських вірмен. Неабияке значення серед джерел вірменського права мають кодекси.

Отже, вірменському праву XV ст. відома кодифікація, яка складалася з двох частин: перша – короткий витяг з усього вірменського права, що містив 10 статей, укладений у 1434 році; друга – більш повний звід, який разом з попереднім витягом міг замінити стародавній кодекс, який був укладений приблизно у період з 1462 – 1469 рік [1, с. 255-257].

На підставі Вірменського Статуту у 1567 р було прийняте. королівське утвердження для вірмен, які проживали у Кам'янці, а також проведена атестація вірменської львівської старшини для вірмен у Замост'ю у 1694 р. О. Бальцер стверджує, що ще до того часу кам'янецькі і замосьцькі вірмени користувалися Вірменським статутом [2, с. 141].

Loading...

 
 

Цікаве