WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль указів Петра і у становленні законодавства про охорону культурної спадщини в Україні - Реферат

Роль указів Петра і у становленні законодавства про охорону культурної спадщини в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Роль указів Петра і у становленні законодавства про охорону культурної спадщини в Україні

Національне та культурне відродження Української держави неможливе без всебічного вивчення її історико-культурної спадщини. Встановлення демократії та проголошення незалежності дали змогу дослідникам історичного минулого України переосмислити та переоцінити історичні події, прояснити та по-новому висвітлити численні "білі плями" української історії.

Кожній історичній добі притаманне лише їй властиве ставлення до культурних надбань. З плином часу оцінка тих чи інших складових історико-культурної спадщини змінювалася. І тепер заповідними стають не тільки окремі цінні пам'ятки – церкви, палаци, меморіальні будинки, архітектурні ансамблі, місця історичних подій, – а й усе, що їх оточує: вулиці, квартали, райони міста, нарешті – цілі міста [1].

Неоціненні є культурні багатства України. З її територією пов'язано відкриття всесвітньо відомих культур і давніх цивілізацій – трипільської культури, античних міст, пам'яток слов'ян, спадщини Київської Русі. Саме в пам'ятках архітектури і видатних ансамблях минулого втілювались специфічні смаки українського народу, його ставлення до формування середовища міст і сіл. Відтак правовій охороні підлягають як пам'ятки минулого, так і сучасності – залежно від історичної, наукової та культурної цінностей.

У прагненні відсунути початки охорони пам'яток старовини до якомога дальших історичних, а то й доісторичних епох пам'яткознавці не бачать самоочевидних численних і загальновідомих історичних свідчень не тільки того, що впродовж тривалих часів людей зовсім не хвилювала саморуйнація того чи іншого функціонально непотрібного їм об'єкта, а й того, що за найменшої господарської чи й навіть ідейної потреби вони самі, не задумуючись, знищували такі об'єкти.

В вітчизняній історії найдавніший точно фіксований факт, який має певне відношення до пам'яткознавства, також свідчить не про "розуміння шанобливого ставлення" до старовини, а якраз про протилежне. Йдеться про хрестоматійно відоме повалення Володимиром у 988 році скульптурних зображень язичницьких богів.

З прийняттям християнства Володимир дощенту зруйнував і спалив капище на Перуновому пагорбі, кумирів (ідолів) скинув у Дніпро. "И поставе церковь Святого Василья на холме, иде же стояше кумиръ Перунъ и прочии, иде же творяху потребы князь и людье" [2].

Читачеві видається дивним, пише київський соціолог С Матяш, що охорона пам'яток старовини явище досить нове. Середньовічні будівельники безжалісно зносили старі будівлі, хоча їх було значно менше, ніж тепер. Близько1500 року в Західній Європі з'являється ідея збереження старовинних споруд. У ХVІІІ ст. виникає загальне захоплення старовиною і тільки в ХІХ ст. у США, а згодом і в Європі виникають організовані рухи на захист пам'яток історії і архітектури" [3, с. 184-185].

Стаття "Охорона пам'яток історії та культури" в останньому виданні "Большой Советской Энциклопедии" дотримується такого ж судження.

Ідеї охорони пам'яток історії та культури набули поширення в епоху Відродження разом з зростанням інтересу до античного мистецтва і з розвитком колекціонування. В період Великої французької революції декретами Конвенту пам'ятки історії та культури вперше оголошені всенародним надбанням, було націоналізовано приватні зібрання (декрет про створення Лувра, 1791 р.). У 1795 р. виникла державна служба охорони пам'яток [4, с. 38].

Близька за змістом і відповідна стаття в польській Wielkiej Encyklopedii Powszchnej. Упродовж віків простежуються різноманітні форми охорони пам'яток як вияв турботи про збереження культурного доробку. В старовину охоронялися сакральні об'єкти і твори, нагромаджені в священних скарбах. Вже в епоху середньовіччя певною мірою охоронялися предмети, що торкаються релігійного культу. У період Відродження нове ставлення до мистецтва, жвава зацікавленість античністю, захоплення колекціонуванням і бібліофільство, сприяли розвитку ідеї охорони пам'яток [5, с. 118].

Початки правової охорони пам'яток старовини в Україні і перші значні етапи становлення цілісної системи такої охорони припадають на перебування України в складі Російської імперії. Попри всю суперечливість цього періоду саме тоді було вироблено певні засади охорони культурної спадщини.

Важливо і те, що участь у загальноросійській пам'яткознавчій і пам'яткоохоронній діяльності національно свідомої громадськості з українських земель, місцевих наукових, культурно-мистецьких, освітянських, релігійних діячів вела до нагромадження потужного ідейного, кадрового, організаційного і економічного потенціалу українського пам'яткознавства і пам'яткоохоронництва.

Чимало дослідників цієї проблеми, зокрема, В.І. Акуленко, Ю.Н. Жуков, слушно відзначають, що зародження початків вітчизняного пам'яткознавства пов'язано з указами Петра І – 1718 та 1722 років.

Зокрема в Указі від 18 лютого 1718 р. Петро І оголошував: "Якщо хтось знайде в землі чи в воді "какие старые вещи," старі "надписи на каменьях, железе или меди, или какое старое или необыкновенное ружье, посуду или прочее все, что зело старо и необыкновенно", то їх треба передавати комендантам фортець. В Указі від 16 лютого 1722 р. наказано збирати в єпархіях і по монастирях "древние жалованные грамоты и другие куриозные письма оригинальные также исторические рукописные и печатные", "рукописные на хартиях и на бумаге церковные и гражданские летописи, степенные, хронографы и прочие сим подобные", а знахідки у сибірських могильниках – "не переплавливая присылать в Берг и Мануфактур Коллегию, а во оной потому же не переплавливая, об оных докладывать Его Величеству" [6].

Безпосередньо з Україною пов'язаний Указ 1702 р. про вилучення з арсеналів Києва і Батурина гармат, захоплених "у султанов турецких и у королей польского и шведского на боях, чтоб в Москве в новостроеном Цехаузе для памяти и на вечную славу поставить".

З Україною, до речі, пов'язаний і Указ Петра І від 11 – 13 липня 1709 р. "О построении близ города Полтавы, в память одержанной там над шведами победы, мужского Петропавловского монастыря с приделом Сампсона странноприимца и о сооружении перед церковью памятника" [6].

Укази Петра І, правові за своєю природою, що самоочевидно, містять зародки цілої правової системи охорони пам'яток, принаймні багатьох її суттєвих елементів. З цього погляду вони у вітчизняній пам'яткознавчій літературі не аналізувалися.

Найсуттєвіше це, мабуть, те, що досліджувані петровські укази створюють чи, принаймні, кладуть початок самого предмета правового регулювання або, іншими словами, започатковують новий вид суспільних відносин, а саме – відносин щодо охорони історичних пам'яток. В юридичній літературі породження певних суспільних відносин правовими засобами визнається. Так П.М. Рабинович, говорячи про "функції, які здатні виконувати лише або найбільш ефективно саме право", відзначає, що до них належить: ініціювання, "породження", формування таких суспільних відносин, яких взагалі не існувало до видання відповідного закону.

В указах Петра І немає єдиного узагальнюючого терміна на означення поняття пам'ятка – ні в юридичному, ні в загальнонауковому плані. Хоч і є певний "натяк" – "для памяти и на вечную славу поставить". Проте, формально не дефіноване це поняття тут не тільки наявне, а й має досить багатий структурований зміст. У певному розумінні родовою ознакою в цьому понятті можна вважати слово "куриозный". Тоді воно мало значення не чогось кумедного, а просто цікавого, вартого уваги. Ця родова ознака конкретизувалася в указах такими видовими ознаками, як "старые надписи на каменьях", "старое и необыкновенное ружье, посуда", "древние жалованные грамоты", "книги исторические рукописные и печатные". Виразно бачимо, що в народжуване поняття пам'ятки відразу закладалася зацікавленість минулим не тільки матеріальної (посуд, зброя), а й духовної (написи, книги) культури.

Започаткувавши новий вид суспільних відносин, укази Петра І, з достатньою, як на той час, виразністю визначили і об'єкт таких відносин у формі "куріозної", тобто дуже вартої уваги речі.

На думку автора, є достатньо підстав для висновку про те, що розглянуті петровські укази створили саму систему правових актів щодо виявлення, збирання, охорони і використання "куріозних речей", "достопримечательностей", тобто об'єктів, які ми тепер називаємо об'єктами культурної спадщини, зокрема й вимоги до новостворених пам'ятників. Цю систему творили акти вищої за тих умов юридичної сили – царські укази. Юридична сила мала своє ядро – сформоване відповідно до рівня тодішньої легаслаційної (законотворчої) техніки, проте досить виразне за змістом і розвинене поняття основного об'єкта зароджуючих суспільних відносин – визначної, "куриозной вещи". Закладалися правила поводження з такими об'єктами. Конституювалися суб'єкти цієї діяльності переважно шляхом покладання додаткових функцій на вже існуючі інституції. Окреслювалася сфера функціонування системи, причому вона охоплювала і пасивних у певному значенні суб'єктів ("всякий кто найдет в земле и в воде"), а серед активних – не лише світські, а й релігійні заклади.

Однак, якщо абстрагуватися від конкретної класової, національної сутності політики Петра І і бачити лише інструментальні, "технологічні" ознаки – чітку визначеність, послідовність, наполегливість, динамізм, то стосовно створеної ним системи правового забезпечення збору, зберігання і використання пам'яток можна дійти одного важливого висновку: життєдіяльність цієї системи визначальною мірою випливала з її цілковитої узгодженості, навіть підпорядкованості загальнодержавній політиці. Тобто створювана система із маргінального явища перетворювалася на внутрішній елемент, підсистему системи більш високого рівня, саме цим забезпечуючи собі стабілізацію і подальший розвиток. На нашу думку, постулат (вимога) узгодженості, навіть підпорядкованості пам'яткоохоронної діяльності загальнодержавній політиці актуальний і сьогодні.

Про конкретну, історично-часову тривалість створеної Петром І правової системи, яку ми розглянули, свідчить, зокрема, те, що більше ніж через 100 років по тому, а саме 20 липня 1832 р. "Правительствующий сенат" (найвищий орган у справах законодавства і державного управління в Росії до 1917 р., утворений, до речі, тим же Петром І у 1711 р.) поставив вимогу "возобновить губернским начальством состоявшиеся в царствование императора Петра Великого и государыни императрицы Екатерины ІІ указы, предписывающие все достопримечательные произведения природы и искусства, обретаемые в губерниях внутри империи, присылать в академию" [6].

Звичайно ж, значення петровської пам'яткоохоронної системи не варто перебільшувати. Багато її елементів формувалось під впливом суто зовнішніх, часто випадкових обставин, не всім їм була притаманна достатня визначеність. Власне, з правового погляду, системі бракувало головного стрижня – кодифікаційного акта, яким міг би стати якийсь "узагальнюючий" царський указ у цій галузі. Однак історичних діячів (а отже, і наслідки їхньої діяльності) судять, як справедливо зауважують, не по тому, чого вони не зробили порівняно з наступною епохою, а по тому, що вони зробили, порівнюючи із своїми попередниками.

Література

  1. Попик В.І. Історично-культурне середовище, роздуми над проблемою //Праці центру пам'яткознавства. – Вип. 1. – К., 1992. – С. 78.

  2. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К., 1989.

  3. Матяш С. Людина в місті: соціологічні нариси.– К., 1992.

  4. Большая Советская Энциклопедия.– М., 1975 – Т. 19.

  5. Wielka Encyklopedja Powszchna.. – Warszawa, 1966 – T. 8.

  6. Полное собрание русских летописей. – М., 1962 – Т. 1.

Loading...

 
 

Цікаве