WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Самоврядування у місті самборі за магдебурзьким правом - Реферат

Самоврядування у місті самборі за магдебурзьким правом - Реферат

Міська рада виконувала не лише адміністративні, а й деякі судові функції. Доходи радників були визначені вищезгаданим королівським привілеєм 1630 р. Контроль за діяльністю міської ради здійснювали лонгери, колегія "24 мужів" та керівники цехів. Для підтримки життєдіяльності міста та загальнодержавних потреб сплачувались різноманітні податки і збори, а саме: 1) податок з осіб, що отримували міське право; 2) орендна плата з міської землі та будинків; 3) дохід від міської лазні та цегельні; 3) податок на утримання водопроводу; 4) дохід від міської ваги; 5) податок з продажу вин та лікерів; 6) податок від варіння вина та пива; 7) податок з купців, що привозили продукцію та ін. Кількість податків, зборів та інших платежів у різні роки доходила до 21 [5, с. 237-238]. Крім того, жителі міста сплачували загальнодержавні податки: лановий, чоповий, подимний та ін. Усі міські доходи контролювались міською радою, війтом, лавою, лонгерами та міською громадою. У випадку зловживання службовим станом та хабарництва службовців незалежно від їхнього статусу притягували до юридичної відповідальності. Так у 1659 р. за неправильний звіт про отримані доходи та своє майно був усунутий з посади лонгер А. Яскевич. Лонгер Ф. Бальцерович за присвоєння коштів, зібраних для потреб армії, був звільнений від усіх посад та засуджений до позбавлення волі у найсуворішій міській в'язниці [5, с. 239].

Судові функції виконували війт та лавники. Як уже згадувалось, першим війтом у Самборі був Генрик з м. Лянчута. Після надання місту магдебурзького права війт у своїх руках зосереджував як судові, так і адміністративні функції. Поступово війтівство стало спадковим і ним заволоділа родина Одровазів. Унаслідок із зловживанням ними посадою король Сигізмунд І викупив війтівство у 1545 р. [4, с. 207], і війта обирали жителі міста, війт став міським службовцем, який на свої потреби використовував доходи від судових справ. Окрім війта, судочинство здійснював його заступник ленд-війт та лавники, яких обирали радники. До 1630 р. лавників було шість, а згодом дев'ять. До середини XVI ст. усі незначні кримінальні та цивільні справи війт розглядав одноособово або в присутності двох лавників і писаря. Більш важливі справи розглядав війт з лавою, і цей суд мав назву "гайонний" потрібний суд [7, с. 19-21].

"Гайонний" потрібний суд тривав два дні. Найважливішим судом був "гайонний виложений" суд (Judicium bannitum Еxpositum), який тривав до повного розгляду справи. Наприкінці XVI ст. у Самборі діяв суд у важливих кримінальних справах за участю війта, радників, лавників та бургомистра.

Крім того, діяв "гайонний" гостинний суд за участю війта та трьох лавників. Гостинний суд здійснював судочинство відносно гостей міста (осіб, які не могли прибути до свого місця проживання протягом дня). Існував і так званий "гайонний" гарячий суд, тобто коли злочинець був затриманий на місці вчинення злочину. Цей суд мав завершатися протягом 24 годин.

Злочини, вчинені на території міста і входили до компетенції самбірського гродського суду, розглядав спільний суд. До складу цього суду входили судді гродського суду та міські лавники або радники. Головою суду був королівський староста або його заступник. Злочини, вчинені військовими проти міщан, розглядав спільний суд за участю військових суддів та міських лавників.

У незначних справах апеляція йшла до міської ради, у більш важливих – до львівського апеляційного суду, після чого апеляцію надсилали до Найвищого суду німецького права краківського замку. У господарських справах, що стосувались купців, апеляція надходила до суду королівського підскарбія [4, с. 233].

Діяло цехове судочинство, до юрисдикції якого належали справи, що стосувались спорів між членами цеху з приводу найму робочої сили, майстрами та клієнтами. Сюди також відносили дрібні кримінальні справи, спори щодо якості продукції, ціни товару та ін. Рішення цехового суду можна було оскаржити у міському суді. Судові рішення виконувались старостинськими та міськими пахолками. У випадку винесення смертного вироку його виконував кат у спеціально призначеному місці над Дністром. Зокрема, у 1674 р. було публічно страчено злодія і розбійника В. Хорхота шляхом відрубування голови. Аналогічно у 1675 р. страчено грабіжника і вбивцю передміщанина А. Пзендоха [5, с. 318].

Самбірський війтівсько–лавничий суд, на думку багатьох дослідників, характеризувався високопрофесійним розглядом справ. У архівах зберігається багато кримінальних справ, які розглядав міський війтівсько-лавничий суд, хоча вони входили до компетенцій самбірського замкового або перемиського земського судів. Особливо це торкалося кримінальних справ, які передбачали покарання у вигляді смертної кари. Усі ці справи війтівсько–лавничий суд розглядав за проханням відповідних органів влади та інших судів. Війтівсько–лавничий суд у своїй діяльності використовував працю відомого правознавця Б. Гроцького "Порядок судів і справ міських права магдебурзького", у якій, зокрема, зазначалось: "Суддя повинен мати боязнь Бога, правду, мудрість, знання права і волю. Повинен бути без злості, ненависті, милосердя, приязні та дарів. Вирок або сказання мав видавати, виходячи з матеріалів справи, доказів сторін, а не з власного сумління та видимості" [10, с. 65].

До війта, як голови суду, ставились також високі вимоги: "Війт повинен знати що на стільці божому сидить. Повинен бути однаковим для обох сторін" [13, с. 128].

Під час судового розгляду брали до уваги особу засудженого та обставини злочину. Так М. Оришківна з м. Яворова була затримана за крадіжку у коморі самбірського міщанина 128 злотих. Самбірський війтівсько–лавничий суд прийняв рішення повернути вкрадені кошти і, врахувавши, що це була перша крадіжка "побити її до крові та вигнати з міста" [11]. У 1665 р. суд розглянув справу про крадіжку продуктів. Враховуючи, що обвинувачений "вкрав продукти для прохарчування сім'ї і інші злочини він не вчиняв, його засудили до 20 ударів палками" [12].

До XIV ст. судові книги та інші записи вели на воскових таблицях, а з кінця XIV ст. судові справи записували на папері і це стало початком ведення судових книг. З XVI ст. вели окремі міські книги: 1) судових справ, які розглядали війт та лава; 2) спірні і неспірні справи, адміністративні, фінансові, цехові, які розглядала міська рада; 3) книги міських привілеїв, декретів якими володіли окремі особи; 4) книги міських рахунків; 5) привілеї міста, "що знаходились у скрині за трьома замками" [5, с. 44].

Магдебурзьким правом у повному обсязі володіли лише католики. Українці протягом тривалого часу обстоювали свої національні, політичні та економічні права. Представники української громади неодноразово звертались до польських королів про зрівняння їхніх прав з католиками. Привілеями королів В. Варенчика у 1443 р. та Сигізмунда І у 1504 р. українцям було надано певні права. Українці могли бути членами ремісницьких цехів, проте їм заборонялось займати керівні посади у місті. Українці проживали в окремій частині міста і лише після впертих домагань у 1564 р. здобули право на будівництво церкви у межах міста. Під час національно–визвольної війни 1648–1654 рр. українські міщани активно допомагали армії Б. Хмельницького, за що зазнали репресій з боку польської влади. Лише у 1699 р. українці домоглися права мати чотирьох представників у міській раді [12, с. 64].

Значну частину населення міста становили євреї. Вони проживали у передмісті під назвою "Бліх". Як і українці, євреї зазнавали утисків з боку міської влади. Керував єврейською громадою кагал у кількості 3-5 осіб. Кагал обирався щорічно громадою, а з XVI ст. затверджувався Руським воєводою, який перебував у Львові. Після свого обрання кагал складав присягу на вірність королю. Найвищою посадовою особою єврейської громади був рабин. Він підписував документи, був головою суду, виконував інші адміністративні справи. Рабина до 1541 р. призначав король, а згодом його обирала єврейська громада та затверджував Руський воєвода. Єврейський суд розглядав дрібні правові спори. Спори між євреями та християнами розглядали міські суди. Євреї сплачували спеціальний податок, який встановлювали лише для євреїв.

У Самборі діяло одинадцять ремісницьких цехів, що об'єднували близько 30 спеціальностей. Цехи функціонували на підставі статутів, які затверджували польські королі, і відповідали за окремі ділянки на міських мурах. Перевіряли озброєння цехів органи влади міста та королівські комісари. Керували цехами цехмістри, які володіли широкими повноваженнями в управлінні містом [6, с. 146-149]. Окрім цехів діяли братства, до складу яких входили представники української громади. Статут братства був затверджений у 1640 р. [15, с. 112].

Незважаючи на постійні війни, епідемії, анархію міська влада на високому професійному рівні виконувала свої повноваження та забезпечувала діяльність міста у різних галузях його життя.

Самоврядування міста Самбора на основі магдебурзького права зберігалось до 1784 р. Тобто до того часу, коли Австрія провела реформу місцевого самоврядування та ліквідувала магдебурзьке право.

Література

  1. Jakowliw A. Das Deutshe Recht in der Ukraine. – Leipzig, 1942.

  2. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і Литві. – Львів, 1903.

  3. Akta Grodzskie i Ziemskie. – 1876 – T VI.

  4. Budzinowskie I. Kronika miasta Sambora. – Sambor, 1912.

  5. Kutschera A. Samborczyzna. – Sambor, 1935.

  6. Drflerowna A. Materialy do historyi miasta Sambora. – Lwow, 1936.

  7. Ploszanskiy B. Sambor w Haliczyni. – Lwow, 1885.

  8. Rybanski R. Kredyt i lichwa w ekonomii Samborskiey w XVIII w. – Lwow 1936.

  9. Kraushar A. Pierwsza Ksiazka Prawnicza Polska z wieku XVI. – Warszawa, 1905.

  10. Croicki B. Porzader sadow i spraw mieyskich. prawa magdeburskiego. – Warszawa, 1954.

  11. Центральний державний історичний архів у м. Львові – Ф. 43, – Оп. 1. –– Арк. 359.

  12. Там же. – Арк. 489.

  13. Sochaniewicz S. Wojtowstwa i soltystwa pod wzgledem prawnym i ekonomicznym w ziemi Lwowskiej. – Lwow 1921,.

  14. Рабій Ю. Княжий город Самбір. – Львів, 1999.

  15. Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI – XVIII ст. – Львів, 1974.

Loading...

 
 

Цікаве