WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Особливістю устрою Волинської землі в той період було те, що в її повітах переважали великі князівські і панські помістя а також приватні волості Натомість кількість господарських (великокнязівських) волостей була незначною

У документальних матеріалах Луцького повіту згадувалися Луцька, а також Козлинецька Жуковська, Мельницька, Перемишльська, Торговицька, Млинівська, Чернче-городська та Кілківська волості 10, с. 76, 213-218 Розміри території і кількість населення у волостях України були різними До складу великих волостей входило по кілька десятків сіл і по кілька сотень селянських господарств Так на початку останньої чверті ХV ст в Кременецькій волості було "человек полчетвертаста" (200) Наприкінці ХVІ ст. на Волині в складі Констянтинівської волості було приблизно 70, в Жеславській близько 50, Полянській – 40, Остро-польській – приблизно 30 поселень На Київщині в середині ХVІ ст. у складі Убортської волості Овруцького повіту було "у всех селах тое волости осем сот человика" 10, с. 1 Поряд з цими даними в документальних матеріалах містяться відомості про українські волості з невеликою кількістю сільських поселень Зокрема, у складі Шульженської, Острозької, Кузьминської волостей на Волині було 20 сіл у кожній (кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.) 15, с. 290-292, 381-382

Аналізуючи територіальний аспект проблеми зазначимо, що розміри українських волостей цього періоду коливалися від 40 до 400 км2

Волосні громади на українських землях Великого князівства Литовського пройшли тривалий еволюційний шлях Певна частина волостей еволюціонувала з часів Київської Русі, інші ж виникли у вищезгаданий період Як і в давньоруський період, волосні громади відрізнялися одна від одної за їхніми розмірами та значенням

Деякі волості розросталися і ставали основою повітового устрою, в інших цей процес зупинявся з різних причин

У волостях, які існували в рамках повітових структур України, незважаючи на зміну їхньої юрисдикції (великокнязівські – приватні), у деяких випадках вдається простежити риси територіальної громади з відповідною адміністрацією та автономією внутрішнього життя Вони формували органи місцевого самоврядування на своїй території.

Волосну громаду очолював волосний староста, якого джерела часто називають "старцем" Його обирали жителі волості ("волощани", "мужі", "люди") на загальних зборах щорічно весною з числа тих волощан, які б були "люди добрые а годные, кого волость усхочет, и которые б за людьми стояли, и правду чинили" Про це свідчать документальні джерела 9, с 24

Представники великокнязівських урядів на місцях брали з волості при виборах старости встановлену заздалегідь плату: "как межи себе по весне собравши ся з мужми поспол, котрого межи себе старца уставити хочем, – повідомляла громада, – от того наместник берет на нас п'ять коп грошей, а на воєводу другую п'ять коп грошей берет" 16, с 47-60 Причому така плата з'являється на початку ХVІ ст. і була "новиною" для волощан, а тому громада скаржилася на намісників великому князю Проте дедалі більш помітним стає прагнення господарських намісників обмежити права волості у виборах старост не тільки шляхом нав'язування своїх ставлеників, але й введенням податків за вибори і значним їх збільшенням Волосна устава 1560 р зберігала посаду старця (старости) як представника волосного самоврядування Відтоді старця (старосту) на посаду призначала місцева адміністрація із запропонованих волостю кандидатів 17, с. 292

Особливістю управління волостями було те, що в деяких регіонах їхнє керівництво очолювали сотники

Сотенна система територіального устрою українських земель має глибоке коріння Сотники поряд з десяцькими і тисяцькими відомі ще з часів Володимира Святославовича (980 – 1015) Причому тисяцькі були майже у всіх головних містах Київської Русі (Києві, Чернігові, Володимирі, Новгород-Сіверському та ін) 13, с 198, 211; 18, с 116-117 У ХІІІ ст. сотні згадувались у грамоті волинського князя Мстислава під 1294 р, який покарав жителів Берестейської землі, наклавши на них таку данину: "со ста по 2 лукне меду, по 2 овцы, по 15 десятков лну, а по 100 хлеба", а по толку со всякого ста, а на горожанях 4 гривни кун" 13, с 613

Сотня як форма сільського територіального устрою пройшла тривалий шлях еволюції з періоду Київської русі, зберігши і в ХVІ ст. головні свої риси Щоправда, в процесі еволюції сотенної системи вона об'єдналася з міською громадою Це було пов'язано частково із розростанням міської території, коли найближчі десятки і сотні потрапляли в межі міста, стаючи його передмістями і вулицями, а, можливо, із перенесенням сотенно-десяткової системи на міське населення 15, с 51-52

Аналіз джерел показує, сотники – керівники волосних громад були в досліджуваний період лише на північному сході Київщини, хоча залишки сотенної системи приміських територій збереглися в Київському, а також у Кременецькому та Володимирському повітах на Волині

Волосні старости (старці), сотники репрезентували свою волость у відносинах з іншими волостями, господарськими намісниками або окремими феодалами В разі потреби старости, сотники та інші авторитетні "мужи добрые" зверталися до представників влади і навіть до великого князя з проханнями, які стосувались інтересів їхньої волості Так у 1494 р староста Завшської волості Овруцького повіту та інші волощани звернулися до великого князя з проханням звільнити їх від виконання повинностей у зв'язку з татарським спустошенням19, с. 535

Великий князь з свого боку здійснював відповідний контроль за діяльністю волосних громад Коли у волості приїжджали князівські ревізори, старости давали їм необхідні відомості Так було під час ревізії українських замків у середині ХVІ ст. Зокрема, в 1552 р "про повинності и подачки" волостей Мозирського замку повідомляли: "З волости Мозырской старец волостный Гаврило Зрубович а з волости Бчицкое старец Микита Каленикович" 19, с. 615-616 У разі потреби волості старости скріпляли свої відомості, інші офіційні документи (свідчення, присягу) своїм підписом і печаткою 20, с. 202

Важливо відзначити, що представники вищих державних структур Великого князівства Литовського і сам великий князь визнавали обраних волощанами старост та їхні права в управлінні волостями Хоча намісники, тимчасові державці волостей, а також окремі феодали прагнули максимально контролювати всі сторони волосного життя

Про помітну роль старост, сотників свідчив і той факт, що саме їм адресували великокнязівські грамоти, які направляли у волость 10, с. 12-13 У приватних волостях посада старости також мала неабияке значення З переходом волості у приватне володіння старости залишалися на чолі волосної громади з ними, як правило, сюзерен вирішував всі важливі справи Так, виборний староста очолював Кам'янецьку волость (Овруцький повіт) і в середині ХVІ ст., хоча вона перебувала у володінні Віленського капітулу ще з початку ХV ст.

Церковні служителі свої послання щодо волосних справ направляли через "врадника" на ім'я місцевого старости Здебільшого вони починалися так: "От прелатов каноников всих костела головного Виленского святого Станислава мужем нашем волости Каменицкой, так теж и старцу нашому Каменицкому Проню "

Інколи сюзерен викликав до себе старосту і старших мужів волості для звіту про виконання певних доручень Так було у 1554 р, коли віленські священнослужителі, доручивши старості і всій волості Кам'янецькій "жеби есте замок робили", зобов'язали волощан "а скоро доробивши того города, абы ты, старче, взявши з собой мужов пять або шесть, до нас до Вильни приехал"

У разі непокори і "свовольств" з боку волощан власники волостей могли вчинити розправу як з "рядовими мужами", так і з волосною адміністрацією 21, с. 133

Loading...

 
 

Цікаве