WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Важливо зауважити, що волочна реформа ще не прикріпляла остаточно селянина до землі: він міг піти геть, "посадивши" на своє місце іншу особу, але фактично зробити це було складно Селяни підпадали під догляд дрібної адміністрації, втрачалося певною мірою значення давньої сільської громади, обривався зв'язок, між усіма її членами в одній спільноті

Волочна реформа була проведена на Берестейщині, Пінщині й Волині На Наддніпрянщині до кінця ХVІ ст. зберігалися старі порядки, аж поки там не запанували нові, зумовлені з переходом українських земель до Польщі

Своєрідністю централізації Великого князівства Литовського було те, що вона здійснювалася відносно слабкою великокнязівською владою і в ХІV ст. мала досить обмежений характер Соціально-економічні ж передумови для остаточної ліквідації удільного ладу в Україні визріли лише в другій половині ХV ст., коли замість князівств створювалися воєводства

Воєводський устрій українських земель Великого князівства Литовського сформувався поступово і проник в Україну через Литву із Польщі Однією з перших (в 1471) статус воєводства набула Київська земля Приводом до цього стала смерть київського удільного князя Семена Омельковича (1455-1470), хоча справжньою причиною цього явища була централізаторська політика великокнязівської влади, спрямована на обмеження самостійності українських земель7, с. 75; 8, с. 3, 112-114.

На Волині і Брацлавщині воєводства були утворені в 1566 р З середини ХV до 60-х років ХVІ ст. у Волинській землі найвищою посадовою особою був луцький староста, який інколи паралельно виконував обов'язки маршалка Волинської землі

У рамках вказаних територіальних структур на Волині, Київщині, Брацлавщині існував поділ земель (згодом – воєводств) на повіти

Повітовий устрій у цих регіонах зароджується у другій половині ХІV ст. Протягом ХІV – ХV ст. кількість і територія повітів не були стабільними До середини 60-х років ХVІ ст. повіти являли собою старостинські округи, тобто верховна адміністративно-судова влада зосереджувалась у них в руках старост У Київському повіті функції старости виконував воєвода київський Особливістю устрою Брацлавської землі було те, що Вінницьким та Брацлавським повітами управляли волинські старости (луцький або володимирський) 3, с. 295-300.

У межах воєводсько-повітових територіальних структур України формувалися володіння великих магнатів ("держави") як особливі адміністративно-територіальні одиниці, а також зберігалися комплекси великокнязівських (господарських) і приватних волостей Волості постають не тільки як адміністративний підрозділ сільської місцевості українських земель Великого князівства Литовського, але і як форма територіальної громади, що еволюціонувала з часів Київської Русі Тому дослідження цих територіальних структур дає можливість простежити становлення традиційних органів місцевого самоврядування України, які, хоча й зазнали певного зовнішнього впливу в період татаро-монгольської навали та перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського й королівства Польського, але не були привнесені ззовні (як воєводський та повітовий поділ), а еволюціонували з давньоруської доби Це підтверджується й сучасними дослідниками 9, с. 14

Термін волость, як свідчить аналіз документальних джерел, використовувався в двох значеннях (як і в період Київської Русі) – у вузькому і широкому Волостю, за традицією, документи називали цілий повіт і навіть землю чи князівство Хоча траплялося і навпаки, коли повітом іменували невеликі територіальні одиниці, зокрема на Волині Так у 1502 р, коли Великий князь Олександр (1492-1506) "пожалував" Микиті Чапличу село Радохівку, повідомлялося, що воно розташоване "в Жуковском повете", а в підтверджувальному листі 1505 р – "у Луцком повете в Жуковской волости"10, с. 465-471

Проте переважно термін волость використовувався для найменування менших територіальних одиниць – складових частин повіту

У деяких випадках українські волості співвідносились із сотенно-десятковою системою устрою українських земель Зокрема, на чолі путивльських волостей ХV ст документи фіксують сотників 11, с. 6-19

Волосний устрій українських земель, що перебували у Великому князівстві Литовському, з одного боку, був результатом трансформації давньоруських волостей, які на думку ВФ Інкіна, вже в період "Галицько-Волинського князівства являли собою окняжену волосну громаду" 12, 11, а з іншого – були результатом утворення нових територіальних одиниць

На українських землях волості продовжували існувати як територіальні структури, що, підпорядковуючись представникам великокнязівської влади чи окремим феодалам, залишались водночас осередками місцевого самоврядування з відповідними виборними представниками, більшою чи меншою мірою залежними від свого сюзерена

Територія волостей, як і територія повітів на українських землях, не була сталою, на неї впливали різні чинники Вона могла змінюватися в результаті захоплення її земель окремими феодалами, великокнязівських пожалувань волосних поселень або їх частин у приватне володіння, виділення міста або центрального села із складу волості, турецько-татарських нападів та ін Як свідчать джерела, центрами волостей були міста, містечка та села України, які давали назву волості Хоча інколи волость діставала назву від окремих топонімів (назв місцевостей, річок та ін)

Простежуючи генезу волосної громади, відзначимо певні її особливості у відповідних періодах і регіонах Так на Київщині до складу Мозирського повіту входили Мозирська, Бчицька та Брагинська волості, в яких волосна громада зберегла яскраво виражені функції і певну автономність у вирішенні своїх внутрішніх справ Зазначена характеристика стосується всього комплексу великокнязівських подніпровських волостей українсько-білоруського пограниччя Свислоцької, Любошанської, Бобруйської, Кричевської, Пропойської, Чечерської, Горвольської, Річицької, Брагинської, Мозирської і Бчицької) 10, с. 13-14; 7, с. 183-195 Останні три з них входили до складу Київської землі в межах Мозирського повіту Брагинська волость не підпорядковувалася мозирським старостам, а як окрема територіальна одиниця давалась для кормління феодальній знаті Розташована Рачинська "волостка" (як її іменують джерела, вірогідно через невелику територію порівняно з сусідніми Мозирською та Бчицькою волостями) по обох берегах окрім нижньої течії річки Брагинки – притоки Прип'яті 7, с. 183, 194

Одна з перших відомостей про "город Брягин" міститься в Іпатівському літописі під 1187 р 13, с. 443 Наприкінці ХV – початку ХVІ ст. волость перебувала у складі великокнязівського домену та "жалувалась" в умовне володіння васалом Великого князя В 1512 р Брагинська волостка остаточно переходить до князів збаразьких, а з середини ХVІ ст. – роду Вишневецьких У цей період вже було порушено цілісність волосної громади, і деякі села волості перебували в руках різних власників 14, с. 64

Еволюція названої волості була типовою для багатьох інших волостей українських земель Великого князівства Литовського Як і Брагинська волостка, вони у період Київської Русі входили до складу князівського домену чи перебували під управлінням князівського намісника

У ХІV-ХV ст. волості підпорядковувалися великокнязівському апарату влади проте поступово переходили спочатку в тимчасове, а згодом і довічне володіння окремих князів та шляхти Незважаючи на зміну державних утворень, до складу яких входили ці волості, і зміну вищих державних структур, волосні громади зберігали певну автономію у вирішенні своїх внутрішніх справ, а їхні управлінські органи являли собою владні структури місцевого самоврядування, правовою основою яких було переважно традиційне українське звичаєве право

Loading...

 
 

Цікаве