WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського - Реферат

Реферат на тему:

Волосна громада в період входження українських земель до великого князівства литовського

Татаро-монгольське нашестя, князівські міжусобиці, свавілля великого боярства послабили, а згодом призвели до повного розпаду могутньої колись Київської Русі. У ХІV ст. історичні події не сприяли розвитку України. Це був період глибокого політичного, економічного і культурного занепаду на українських землях.

Володарем усієї території колишньої Київської Русі впродовж майже 80 років вважався монголо-татарський хан.

Саме в цей трагічний і складний для України час почали зміцнюватися сусідні держави – Литва, Польща, Московія.

Міцна Литовська держава остаточно сформувалася у ХІІІ ст. в процесі боротьби з німецькими рицарськими орденами і Галицько-Волинським князівством. Литовські племена нападали на білоруські й українські землі, відтак білоруські та галицько-волинські князі постійно з ними воювали. Зрештою, ці племена сприйняли державну організацію на зразок сусідніх князівств, засади християнства, україно-білоруську мову як мову знаті, наблизилися до побуту і культурного життя України та Білорусії 1, с. 41-42.

Об'єднання литовських земель в єдину державу відбулося у другій половині ХІІІ – на початку ХІV ст. при князях Міндовгу і Гедиміні

Після перемоги над татарами на Синій Воді 1363 р, Князь Ольгерд витіснив татар із Поділля, а його племінники Коріатовичі встановили тісні контакти з місцевим населенням, подбали про зміцнення його оборони, будуючи фортеці у Кам'янці, Смотричі, Бокаті 2, с. 85.

Захопивши значну частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав у Європі Литовські князі здобули ці землі майже без зусиль, сутички відбувалися тільки з татарами Литовці здобули прихильність місцевого населення передусім тому, що, воюючи з татарами, виганяли їх з України Окрім того, Литовські князі майже не відрізнялися від місцевих князів і бояр – розмовляли тією ж мовою, майже всі були православної віри (Любарт, Ольгерд, його сини), добре знали місцеву культуру, звичаї, дотримувались і шанували їх "Ми старини не рухаємо, а новини не вводимо", – писали вони у своїх розпорядженнях, законах, залишаючи без змін місцеве самоврядування, господарські установи, правові форми, місцеві звичаї 3.

Процес централізації Великого князівства Литовського не був одноразовим актом Паралельно з новими адміністративно-територіальними утвореннями існували деякі дрібні удільні князівства Чернігово-Сіверщини, а також відроджувалися великі, зокрема Київське і Волинське, які були важливими осередками збереження місцевих традицій самоврядування. Це визнавала і великокнязівська влада та зафіксувала у відповідних уставних грамотах (Волинській та Київській землі) Дослідниками вже відзначено, що вказані грамоти, як і привілеї іншим землям Великого князівства Литовського, в своїй давній частині сягають грамот Вітовта кінця ХІV ст., а окремі статті – ще давніших угод боярства українських земель з правителями Великого князівства 4, с. 47,68; 5, с. 81.

Еволюцію Великого князівства Литовського характеризує певною мірою його правова система Д Дорошенко у "Нарисі історії України," розглядаючи вплив Руської правди на формування Литовського Статуту, звернув увагу на те, що українські дослідники М Максимейко і С Борисенок довели, "що за змістом Литовський Статут поділяється на ті самі рубрики, що й Руська Правда, і навіть відхилення від прийнятої системи в обох пам'ятках ті ж самісінькі; вони думають, одначе що цим ще не установлюється неодмінно факт рецепції запозичення Литовського Статуту з Руської Правди; ця подібність, на їх думку, пояснюється тим, що упорядники обох пам'яток наслідували одні й ті ж зразки й перебували під впливом однакових понять про правові відносини"6, с. 130

Проте ще на початку ХІV ст Велике князівство Литовське не мало кодифікованого законодавства Вирішуючи конфліктні і спадкові справи, користувалися актами краєвих установ і привілеїв та звичаєвим правом

1514 р в Литовському сеймі представники шляхти "подали Великому князеві прохання, щоб дав писані права і закони На сеймі 1522 р справу порушено знову, проект Статуту був зложений юристами великокняжої канцелярії, який обговорювався на кількох сеймах і був ухвалений восени 1529 р 6, с. 130 Статут не був надрукований, а переписувався для практичного вжитку, тому у списках, які збереглися до нині, трапляються різні зміни, виправлення, додатки Перший Литовський Статут мав 13 розділів, кожен з яких поділявся на кілька артикулів Усіх артикулів було 264

У середині ХІV ст. шляхетські права і привілеї дедалі розширялися, що зумовило потребу знаті закріпити їх у законодавчому акті. В результаті був виданий в новій редакції так званий Другий Литовський Статут 1566 р Цю редакцію здійснювала спеціально обрана в 1551 р сеймом комісія Як і першу редакцію, її обговорювали кілька разів на сеймі, після чого вона була затверджена Другий Литовський Статут також не був надрукований Він складався з 14 розділів і 366 артикулів Система і розподіл були ті ж самі, однак значно розширено розділ про шляхетські права та про карні злочини

Проте не встигли другу редакцію Статуту впровадити в життя, як сталася важлива зміна у житті Великого князівства Литовського, особливо його українських земель – Люблінська унія Люблінський сейм ухвалив виправлення Литовського Статуту, обрав комісію й доручив їй відредагувати Статут, погодивши його з польськими законами, зокрема так, щоб по всій Речі Посполитій суд відбувався одним і тим самим способом Однак комісія, що складалася з самих лише литовців, не була зацікавлена виконувати цю директиву і зредагувала Статут так, що в ньому навіть не згадувалась Люблінська унія, а наполегливо підкреслювалось значення Великого князівства Литовського як самостійної й повноправної держави, як і в Статуті 1566 р До Статуту внесено артикули, які закріплювали суверенітет Великого князівства Литовського, зокрема Великий князь під присягою, складеною за себе й за своїх нащадків, зобов'язувався не порушувати території князівства й знову прилучити до нього землі, від нього відрізані До Статуту внесено низку артикулів, які йшли врозріз з нормами Люблінської унії Сам проект, розроблений комісією, був обговорений і доповнений литовсько-руськими сеймиками і спеціальним з'їздом литовсько-руської шляхти.

Проте і цей проект через його суперечливість з духом і нормами Люблінського сейму не міг бути прийнятий польськими членами спільного тепер сейму. Тоді литовські пани й шляхта, використовуючи обставини війни з Москвою, домоглись від короля Стефана Баторія у 1584 р. обіцянки, щодо проведення нової редакції Статуту, проте цього не сталося через смерть короля. У період безкоролів'я мало не трапився розрив між Польщею й Литвою, і новий король Жигимонт ІІІ затвердив Третій Литовський Статут 1588 р, хоча й без ухвали сейму Статут 1588 р був надрукований у Вільні і став діючим правом не тільки на землях обкраяного Великого Князівства Литовського, але й в українських провінціях, які відійшли до Польщі Як справедливо зазначає Д Дорошенко, "Статут мав значення не тільки права шляхетського, права пануючої привілейованої верстви, але й права "посполитого", всенародного, і яко такий, служив нормою й для чисто народного, так званого копного суду. Цей кодекс на цілі століття пережив Велике князівство Литовське (ще 1819 р він друкувався як збірник діючих законів), він зробився національним правом Лівобережної України й був чинний на значній частині української території мало не до половини ХІХ ст." 6, с. 129-130.

Для селян, селянських дворогосподарств волосної і сільської громади велике значення мав інший правовий акт: "Устава на волоки господаря его милости во всем великом княжении литовском" 1557 р Цим актом була проведена важлива земельна реформа з метою обмеження селянської займанщини, піднесення доходів земель, в першу чергу земель Великого князя, переведення на одностайне оподаткування відповідно до доходу ґрунту Було перевірено кількість землі в "селянських руках" і зафіксовано розмір селянського господарства; введена так звана "волока", що рівнялась 19,5 десятини Кожне селянське господарство одержало 1 волоку, боярське – 2 Примусово вводилася трипільна система Всі селяни, "осаджені" на волоках, мали платити певний чинш натурою й грішми, а крім того, відробляли панщину

Loading...

 
 

Цікаве