WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права - Реферат

Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права - Реферат

Реферат на тему:

Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права

Будь-яке праворозуміння спирається на відповідну концепцію природи або сутності людини. Найяскравіше цей зв'язок виражався в класичній філософії права XVII – XVIII століть. У ній вчення про людину завжди мало безпосереднє нормативно-презумпційне значення, висновок про природу людини – добрі люди, злі або морально нейтральні (себелюбці) – був тим постулатом, на якому повинна засновуватися вся культура поводження суспільства з людиною [1, с. 159]. Уявлення про природу людини виступали як граничні засади для суджень про загальну правомірність владних рішень, антропологія завжди містила в собі загальний критерій правомірності.

У середині ХХ ст. на тісний зв'язок феномена права з людиною, його сутністю, сенсом людського буття особливу увагу звертали представники правового екзистенціалізму. "Відповіді на всі філософські питання права, – писав Еріх Фехнер, – визначаються відповіддю на питання про сенс людського буття" [2, с. 278]. Інший представник правового екзистенціалізму (екзистенціальної феноменології), Вернер Майхофер, підкреслював, що право існує тому, що існують люди, тому, що є людина як соціальна особистість, яка потребує права. "Основою і метою всякого права, – писав він, – є... безпосередність способів буття людини, в яких виражена самобутність її буття з іншими" [3, с. 125]. Співвідносячи право з власне людським в людині, з його екзистенцією як справжнім, внутрішньоособистісним буттям, екзистенціалізм підійшов до права з позицій людського погляду на нього, відкривши, таким чином, нові антропологічні горизонти в його дослідженні.

Тут немає нічого дивного, бо право є продуктом творчості людини, вираження його сутнісних сил, його "образ і подоба". В праві втілюються сутнісні сили людини, тому в ньому можуть бути виокремлені моменти, без яких людина як певним чином влаштована істота жити не може. У цьому полягає суть антропологічної позиції щодо права і можливість правової антропології – показати право як таке, без чого людина не може бути, з одного боку, і виявити в структурі людського буття такі моменти, які в зовнішньому вираженні дають правові відносини (право) – з іншого.

Як відомо, філософською антропологією називається частина філософії, яка вивчає людину як особливий рід сущого, висвітлює проблеми людської природи і людського буття, аналізуює модуси людського існування, виявляє потенціал антропологічної картини світу. Вирізняють три значення філософської антропології: перше – як галузь філософського знання, для якої людина найголовніший предмет філософського пізнання, бо він сам для себе є останньою метою (І. Кант); друге – певний філософський напрям, заснований Максом Шелером, Арнольдом Геленом, Гельмутом Плесснером, який прагне дати цілісну картину людини в єдності філософських інтуїцій і наукових даних про людину; третє – особливий метод мислення, що наголошує на аналізі людини в конкретній ситуації. Не пов'язуючи себе з певним філософським напрямом, ми акцентуємо увагу на особливому антропологічному вимірі традиційних феноменів філософської рефлексії, трактуючи філософську антропологію в досить широкому сенсі: як галузь філософського знання про людину, що відзначається особливим методом осягнення світу і основних об'єктів філософського пізнання крізь призму суто людського буття.

Філософська антропологія є фундаментом сучасної моральної і правової філософії [4, с. 28]. Саме апеляція до сутності людини дає змогу обґрунтувати ідею права, критерій справедливості, вирішити фундаментальне питання філософії права. Ця обставина дає підставу вирізнити в межах філософії права такий розділ, як правова антропологія.

Одним з фундаторів правової антропології, побудованої на раціональних началах, був Гуго Гроцій (1583–1645). Він помітив у природі людини схильність, потяг до співжиття, що не залежить від ідеї користі. Ідея права, за Г. Гроцієм, випливає з уяви на призначення людини. З його погляду, те, що відповідає сутності людини, – моральне, а те, що підтримує мирне і злагоджене співжиття, – правомірне. Оскільки ж таке прагнення до співжиття є схильність, закладена в людській природі, то й ідея права – ідея моральна, бо виявляє сутність людини.

Про правову (юридичну) антропологію, науку, що вивчає людину всебічно як істоту соціальну – складову частину філософії права, – згадує в своїх лекціях з історії філософії права Памфіл Юркевич (1827–1874) [5, с. 57]. В основі ідеї права, на його думку, покладені такі "факти про сутність людини та її здатність діяти": "...1) людина може визначатися не лише зовнішніми, емпіричними причинами, але й усвідомленням ідей, 2) людина має певні правила, звичаї, підкорятися яким є справою доброю... 3) підкоряючись цим правилам і звичаям, вона має здатність міркувати про їхню гідність" [5, с. 58]. Завдяки здатності людини міркувати, філософствувати про те, що є право і що – ні, стає можливою філософія права, яка "методично досліджує ті сталі і суттєві підвалини, з яких виходять з необхідністю форми права позитивного" [5, с. 58].

У правовій антропології питання правової онтології – чому взагалі існує право (як воно можливе?), стає передусім питанням про те, в чому полягає специфічна позиція людини стосовно права. Тому дослідження природи людини в правовій антропології є не самоціллю, а має прикладний характер, його мета – розкрити основний закон буття права, обґрунтувати правову онтологію. На це звертав увагу німецький філософ права Артур Кауфман, який підкреслював, що структура і спосіб буття права, його закономірності можуть бути описані за аналогією до способу і структури буття людини [6, с. 120]. Отже, правову антропологію можна назвати вченням про спосіб і структуру буття людини як суб'єкта права, або – вченням про право як спосіб людського буття.

Правова антропологія – нове для нашої культурно-історичної ситуації бачення права – є альтернативою сцієнтистського, функціонально-інструментального підходу до права. Якщо з точки зору структурно-функціонального підходу норми – це продукт тільки суспільного ладу і ніяких інших джерел, що їх утворюють, бути не може, то правова антропологія вирішує проблему альтернативного джерела норм як основи критичної здатності судження стосовно земної влади, обмежуючи її монополію в ціннісній сфері. Саме такий підхід закладений в основних міжнародних документах, що фіксують права людини.

Якщо погодитися з функціонально-соціологічною думкою про те, що сутність людини є квінтесенцією суспільства на певному етапі свого розвитку, то треба буде визнати, що й прав у людини стільки, скільки це суспільство на певному історичному етапі свого розвитку може і готове йому дати. Адже право не може бути вищим за економічний лад суспільства і закладених в ньому можливостей. Відтак, на шляху визнання Загальної декларації прав людини й ідеї правової держави ставилися бар'єри не суто ідеологічного, а й філософсько-методологічного характеру. Людина ж залишалася без точки опори для протистояння тому, що робить або намагається з нею робити "її" суспільство.

У зв'язку з цим як соціальна, так і правова реформа передусім повинна розглядатися як антропологічний рух, як відновлення нормативних умов для реалізації здібностей, закладених у природі людини. Нині потрібна справжня духовна революція, перегляд світоглядно-методологічних основ, нова картина світу для того, щоб подолати марксистський сцієнтизм, який свого часу розвінчав самоцінність і автономію духовного середовища і поставив його під знак економічного інтересу і класової користі. Правознавство повинно рішуче боротися за гуманізацію права під знаком альтернативного соціологічному детермінізму антропологічного бачення права.

Однією з центральних проблем правової антропології є дослідження питання про антропологічні передумови правової теорії. Дослідження цього питання стає можливим, тому, що існує закономірність кореляції образу людини і образу права. Суть цієї закономірності полягає в тому, що той чи інший образ права (або "картина права", праворозуміння), а також правова система, що визначається ним, орієнтуються на певний образ людини (або концепцію сутності, природи людини) як на точку відліку.

Розглянемо, як вирішували питання про антропологічні основи правової теорії видатні представники новоєвропейської філософії права Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Іммануїл Кант і які практичні наслідки мали ці рішення.

Згідно з Гоббсом, людина – це абстрактний індивід, подібний до таких, як і він, абстрактних індивідів. Він прагне задовольнити свої потреби і бажання, керуючись винятково своїми інтересами. Здавалося б, позиція досить реалістична. Справді, а чим же ще може керуватися і керується у своєму практичному житті людина, як не своїми корисливими інтересами? Проте чи здатний такий "розумний егоїст" зробити право способом свого буття, тобто постійно відтворювати і обстоювати у своїх діях те, без чого він сам не може обійтись? Напевне, ні.

Loading...

 
 

Цікаве