WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія держави і права правова система ради Європи: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти - Реферат

Загальна теорія держави і права правова система ради Європи: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти - Реферат

Постановляючи рішення, Європейський суд з прав людини здійснює правозастосовну, а у ряді випадків правотворчу та правотлумачувальну діяльність. Рішення суду можуть стати правовими прецедентами або судовою практикою, що містить роз'яснення змісту норми, тобто у цій частині є інтерпритаційним актом). Так, трактуючи положення Конвенції 1950р., Європейський суд з прав людини відзначав, що Конвенція є договором, який розвивається, а тому підлягає тлумаченню у світі сучасних умов. При цьому Європейський суд тлумачить не тільки міжнародні договори, але й свої рішення, надає консультативні поради з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції 1950р. та протоколів до неї.

Отже, прецеденти Європейського суду можна розділити на такі, що є джерелами права (тобто містять основну юридичну норму, якої раніше не було) та інтерпретаційні прецеденти, які можуть містити додаткову юридичну норму (субсидарну). Судова практика може і не створювати нових норм права, і тоді вона у частині роз'яснення змісту чинних норм є інтерпретаційною практикою.

Отже, на підставі викладеного відзначимо, що правова система Ради Європи має внутрішню структуру, що складається із стійкої єдності суб'єктів міжнародного права, а також зв'язків між ними, які об'єктивуються через поведінку, діяльність суб'єктів здебільшого у правові відносини. Ці відносини передусім є міждержавними, владними, хоча існує також незначна кількість неміждержавних (невладних). Проте, ця структура була б неповною, а система б не функціонувала б, якби у ній не було третьої її частини – нормативної, яка виконує головну роль у виникненні зв'язків між суб'єктами.

Найперше, це стосується права Ради Європи (сукупності юридичних норм) та зовнішніх форм його об'єктивізації, хоча деякі автори під правом Ради Європи розуміють сукупність принципів і норм, що містяться в європейських конвенціях і регулюють відповідно відносини між державами – учасницями цих конвенцій [10, с. 124].

Проте, хоч нормативна частина правової системи Ради Європи містить як систему права, так і форми об'єктивації норм права, що її складають, однак поряд з цим вона функціонує у правовому просторі, де "пересікаються" як норми міжнародного права (універсального та регіонального), так і внутрідержавного.

Предметом регулювання досить часто є відносини щодо забезпечення (регулювання, охорони та захисту) прав людини [11, с. 10], тому, створюючи відповідні юридичні (міжнародно-правові) норми, держави узгоджують свої інтереси, формулюють їх відповідно до основних принципів міжнародного права. Щоб відповідати інтересам більшості держав, норми уніфікуються, їм надається абстрактний характер, декларативність, а це у свою чергу визначає особливий характер застосування заходів примусу, наприклад призупинення членства у Раді Європі.

У літературі оспорюється позиція низки авторів стосовно внесення до права Ради Європи норм рекомендаційного характеру, оскільки вони фіксуються у політичних, а не юридичних джерелах, і крім того вони не підлягають ратифікації, а тому недотримання їхніх положень не викликає юридичних наслідків [10, с. 126].

Правові норми створені у правовій системі Ради Європи мають низку особливостей. Вони відповідають головним ознакам правової норми, тобто мають загальний характер і здатні регулювати відносини, що ж до їх обов'язковості, то ця ознака притаманна їм не завжди (наприклад, у випадку, коли держава не ратифікувала Конвенцію).

У сучасних умовах зростає роль загальних (загальновизнаних) норм, що містять загальнообов'язкове правило поведінки (відповідно зростає і кількість приписів прямого регулювання). Водночас саме абстрактний, універсальний характер, норм, що фіксуються у таких міжнародних договорах, як конвенції, дає можливість найбільш ефективно їх виразити саме у декларативних приписах.

Особливість виявляється і у способах, формах об'єктивізації норм назовні, як правило, це міжнародно-правові договори та судові прецеденти.

Радою Європи розробляються та приймаються загальноєвропейські конвенції з різних питань співробітництва, проте стосуються вони у першу чергу захисту прав людини. І хоча Конвенція є видом міжнародно-правового договору, вона, на відміну від двосторонніх договорів, охоплює більш широке коло відносин та суб'єктів, є ефективнішою та більш економічною. Водночас приписи мають абстрактний, декларативний характер, що не забезпечує однозначності у розумінні змісту, потребує його інтерпретації, в чому і залежить від судової діяльності.

І хоча конвенції та судові прецеденти як основні джерела права взаємодоповнюють один одного, оптимального їх поєднання не було досягнуто, що в свою чергу дещо знизило рівень нормативності правової системи.

Проте і міжнародно-правові договори, і судові прецеденти містять ті загальноєвропейські правові стандарти, що є необхідними для реформування національного законодавства. І хоча офіційні документи не дають визначення терміна "стандарти Ради Європи", у правовій практиці під ними розуміють сукупність обов'язкових вимог, що містяться в основних зовнішніх формах права Ради Європи, особливо у міжнародно-правових договорах, укладених державами – учасницями. Насамперед такі стандарти стосуються дотримання прав та свобод людини, хоча цим не обмежуються. Так у підсумковій Декларації другого Саміту Ради Європи 11 жовтня 1997р. підкреслювалася визначальна роль Ради Європи у встановленні стандартів у галузі прав людини, а також вклад Організації у розвиток міжнародного права через європейські конвенції.

Ускладнення відносин у правовій системі Ради Європи потребує збільшення приписів прямого регулювання, які б сприяли однозначності у поведінці держав. Але це можливо лише шляхом фіксації таких приписів у нормативно-правових актах, що створюються правотворчим органам. Проте створення такого органу Радою Європи видається недоцільним.

Аналізуючи генезис правової системи Ради Європи, необхідно згадати, що потреба у такій міждержавній організації виникла у той період розвитку регіону, коли існували так звані полярні системи – західна та східна. Рада Європи забезпечувала баланс інтересів на континенті за рахунок здійснення тих цілей та завдань, що згадувалися вище. Згодом потреба у виконанні багатьох завдань відпала і правова система виконувала лише завдання щодо захисту прав людини. Крім того, у регіоні почали з'являтися інші міждержавні організації економічного, військово-політичного характеру, які охопили різні сфери суспільного життя і сприяли його структуризації, інституалізації, реалізації, ідеї "єдиної Європи". Низка цих організацій припинила своє існування або трансформувалася у структурні частини інших організацій. На сучасному етапі найважливіша роль у структуруванні суспільного життя відводиться Європейському Союзу, напрямки діяльності якого охоплюють чим раз більше коло питань у регіоні і є підстави говорити про таку тенденцію його розвитку, як формування не тільки європейської регіональної економічної, але і політичної та правової систем.

Рада Європи, виконавши свої завдання (завершивши своє розширення, налагодження механізму захисту прав людини), відповідно до головних засад системного підходу, повинна трансформуватися. В іншому разі вона може стати не тільки неефективною, але й шкідливою в еволюційному розвитку регіональної соціальної системи, яка відповідатиме новому рівню розвитку Європи ХХІ ст. Проте у сучасних умовах такої загрози немає, оскільки правова система Ради Європи функціонує хоч і у вузькій галузі відносин, проте розвивається і на сучасному етапі є достатньо ефективною.

Викладене дає підстави для визначення особливостей правової системи Ради Європи. До них можна віднести: 1) функціонування її у межах, визначених установчим документом (Статутом), та відповідно до загальновизнаних міжнародних (універсальних та регіональних) норм та принципів; 2) наявність головних елементів – суб'єктів міжнародного права; 3) наявність універсальних, загальних міжнародно-правових норм, що утворюють систему права; 4) наявність таких головних джерел права, як міжнародно-правовий договір та судовий прецедент, перший з яких має домінуючу роль; 5)наявність у Європейського суду з прав людини правотворчих функцій; 6) наявність у правовій системі ефективних засобів нормативно-правової уніфікації.

Виходячи із головних засад системного аналізу, відзначимо, що правова система Ради Європи, володіючи низкою основних властивостей: наявністю головних елементів – суб'єктів права, здатністю до виконання головного призначення – встановлення зв'язків між суб'єктами, наявністю посередницької системи – норм права та зовнішніх форм їх виразу (джерел права) тощо, водночас не є підсистемою соціальної системи певного суспільства (а діє у соціальному просторі держав – учасниць), охоплює вузький соціальний зріз, як правило, захист прав людини та деякі інші відносини. Відтак вона не може забезпечувати досягнення такої мети як становлення європейського правопорядку в цілому, хоча це можливо у галузі прав людини.

Наступним кроком до формування єдиного європейського правового простору стало утворення Європейського Союзу.

Література

  1. Татам Алан. Право Эвропейського Союзу. – К.: Абрис, 1998.

  2. Действующее международное право: В 3 т – М.: Изд-во Моск. Независимого ин-та междунар. права, 1999. – Т.1.

  3. Глотов С.А. Россия и Совет Европы: политико-правовые проблемы взаимодействия. – Краснодар, 1998.

  4. Глотов С.А. Совет Европы как политико-правовой институт: Логические схемы и таблицы. – Краснодар, 1999.

  5. Дженис М., Кей Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии). – М.: Права человека, 1997.

  6. Международное право. – М.: Международные отношения, 2000.

  7. Чиж І.С. Україна в Раді європи. – К.: Парламентське вид-во, 2001.

  8. Право Совета Европы и Россия: Сборник документов и материалов. – 2-е изд., доп. – Краснодар, 1996.

  9. Энтин М.Л. Международные гарантии прав человека: Опыт Европы. – М., 1997.

  10. Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Рада Європи: політико-правовий механізм інтеграції. – К.: Видав. Дім "Юридична книга", 2000.

  11. Европейское право в области прав человека (практика и комментарии). – М.: Права человека, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве