WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія держави і права правова система ради Європи: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти - Реферат

Загальна теорія держави і права правова система ради Європи: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти - Реферат

Реферат на тему:

Загальна теорія держави і права правова система ради Європи: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти

Початок ХХІ ст. – це період переходу до якісно нової інфраструктури світопорядку (світового устрою). Процес змін на сучасному етапі охопив усі сфери суспільного життя. Найбільш очевидним проявом цих процесів є глобалізація та регіоналізація, особлива роль у здійсненні яких відводиться як універсальним, так і регіональним (зокрема, європейським) міждержавним організаціям.

Ідея об'єднання європейських держав започаткована у далекому минулому. Вже з ХІ ст. виникають уявлення про Європу як про щось єдине, та лише у ХУІ ст. утвердилися гуманістичний і пацифістичний напрями європеїзму. Намагання створити єдину Європу на початку ХІХ ст. шляхом війни зазнали невдачі, однак сприяли утворенню першого загальноєвропейського об'єднання – Священого союзу 1815р. ХІХ ст. характеризувалося не тільки всесвітньою могутністю Європи, а й чітко вираженим європоцентризмом. До 30-х років ХХ ст. європеїзм стає духовною традицією, яка не відповідає реальній історії Європи. Приреченість будь-яких проектів об'єднання Європи була визначена Другою світовою війною. У післявоєнній Європі утворилися дві протилежні системи з різним суспільним устроєм, які унеможливлювали формування єдиної Європи.

У західній системі ідея "єдиної Європи" трансформувалася у конкретні політичні ініціативи, європейські держави виявили спільний інтерес до економічної перебудови континенту. Одночасно з процесом економічної інтеграції розпочався процес політичного та військового співробітництва. З 1949р. розпочала роботу Рада Європи – регіональна міжурядова організація, яка мала на меті досягнення єдності її членів та сприяння економічному і соціальному прогресу, розвитку культури, науки і управління, а також підтримання та подальшу реалізацію прав людини та фундаментальних свобод [1, с. 9].

На момент підписання Cтатуту Ради Європи (5 травня 1949р.) до складу організації входили 10 держав, а на початок 2000р. вона вже об'єднувала 41 європейську державу, в тому числі більшість держав центральної і східної Європи. Рада Європи є однією з авторитетніших та найбільш представницьких європейських регіональних міждержавних організацій.

Створена вона була з метою досягнення єдності між державами – учасницями для захисту й здійснення ідеалів та принципів, які є спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному і соціальному прогресу [2, с. 708].Російський учений С. Глотов виділяє три головних її завдання: 1) політичне; 2) культурне; 3) соціальне [3, с. 395]. Зокрема, це захист та зміцнення плюралістичної демократії та прав людини; надання допомоги країнам Центральної та Східної Європи у проведенні та активізації політичних, законодавчих і конституційних реформ; широка політична та правова діяльність, уніфікація європейського законодавства, прийняття конвенцій, що мають обов'язковий характер для держав, що входять до Ради Європи; сприяння усвідомленню та розвитку європейської культурної самобутності; пошук спільних шляхів вирішення соціальних проблем (зокрема таких, як національні меншини, ксенофобія, релігійна, расова, етнічна нетерпимість, захист навколишнього середовища, біоетика, СНІД, наркоманія) [4, с. 9].

Інші вчені вважають, що головним у роботі Ради Європи є створення ефективної системи захисту у сфері прав людини, забезпечення правового регулювання поведінки держав у цій галузі [5, Х;6, с. 279]. Ці твердження ґрунтуються на тому, що держави – учасниці Ради Європи трансформували основні принципи Загальної декларації прав людини 1948 р. в юридичні зобов'язання шляхом створення ефективної системи міжнародних судових гарантій прав людини, а тому пріоритетом у роботі Ради Європи є захист прав та свобод людини.

Упродовж більш ніж 50-річного періоду функціонування Ради Європи сформувалася особлива правова система. В основу її формування покладені загальноєвропейські закономірності розвитку, інтеграційні процеси, зумовлені впровадженням у практику ідеї "єдиної стабільної Європи". Формування правової системи Ради Європи відбувалося під впливом як романо-германського, так і англо-американського типів правової системи, а також відповідно до принципів міжнародного універсального права.

Як відзначає І.С. Чиж, правова система Ради Європи охоплює:

  • право Ради Європи як сукупність юридичних норм, обов'язкового і рекомендаційного характеру та їхніх офіційних джерел (конвенцій та інших джерел), що є частиною сучасного міжнародного гуманітарного права;

  • юридичну практику – діяльність політико-правових інститутів Ради Європи у сфері захисту прав людини та вирішення інших статутних завдань, які формують прецедентне право;

  • основні інститути Ради Європи [7, с. 65].

Відтак, як і будь-яка інша правова система, Рада Європи складається з трьох головних частин: інституційної, нормативної, функційної.

До інституційної частини входять суб'єкти права, що є елементами будь-якої правової системи. Головним елементом правової системи Ради Європи є держава – учасниця, яка частину своїх повноважень передає міждержавній організації, внаслідок чого міждержавна організація набуває правосуб'єктності, відповідного правового статусу, виражає спільні інтереси держав – учасниць. Хоча, відповідно до принципів міжнародного права, вона є вторинним суб'єктом права – похідним від держави.

Оскільки предметом регулювання у праві Ради Європи є дотримання прав і свобод людини, суб'єктом міжнародного права, згідно з правовими актами Ради, є людина (громадянин певної держави, права якого порушені).

Забезпечення належної взаємодії між елементами (суб'єктами) правової системи з метою досягнення належного правопорядку у галузі забезпечення прав людини покладається на Раду Європи як міждержавну організацію. Статут Ради Європи закріплює відповідні її права та обов'язки, (тобто міжнародно-правовий статус), які реалізуються через утворювані нею органи, що виконують правотворчі, правозастосовні та правотлумачні функції.

Головними органами Ради Європи є Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея, Конгрес місцевих і регіональних органів влади Європи, Секретаріат. У складі Ради Європи функціонує Європейський суд з прав людини, Європейський центр молоді, Постійна конференція місцевих та регіональних органів влади Європи, та інші. Цей перелік може змінюватися внаслідок реформування системи, перегляду головних програм та ін. Так "внутрішню" реформу Ради Європи 1997-1998рр. проводили у зв'язку з географічним розширенням Ради Європи, наслідком якого було встановлення загальноєвропейської системи, що вплинуло на політичний, фінансовий, кадровий аспекти, функціонування організацій.

Внутрішня реформа мала на меті оптимізацію роботи структур Ради, створення нових програм, кадрові зміни, пошук додаткових засобів для її фінансування, налагодження взаємодії між її органами тощо. Однак необхідною є і "зовнішня" реформа, що сприяла б удосконаленню відносин з Євросоюзом ОБСЄ, НАТО та іншими європейськими міжнародними організаціями, визначенню місця Ради Європи у регіональній системі співробітництва, активізації взаємодії з парламентами держав – учасниць тощо.

Досить тісно з інституційною взаємодіє, пересікається функційна частина правової системи.

Аналізуючи напрями діяльності Ради Європи та функції, які виконують її органи, можна відзначити, що більшість завдань Ради Європи, передбачених у її Статуті, здійснюються через правотворчу та правозастосовну діяльність.

Так Вищий орган Ради Європи – Комітет Міністрів обговорює політичні аспекти співробітництва, виробляє програму діяльності Ради Європи, розглядає рекомендації Парламентської асамблеї тощо. Правотворчі функції полягають у прийнятті рекомендацій урядом держав – учасниць, які мають зобов'язувальну силу тільки стосовно держав, що їх ратифікували. Комітет Міністрів може робити запити до урядів держав – учасниць про хід виконання таких рекомендацій [8, с. 136].

У випадках важливих порушень Комітет Міністрів може призупинити право держави – учасниці на представництво у Раді Європи, просити вийти її з Ради або виключити таку державу.

Комітет здійснює нагляд за імплементацією державами – учасницями конвенцій та інших угод, наглядає за дотриманням державами рішень Європейського суду з прав людини.

Комітет Міністрів приймає декларації, та резолюції з актуальних, політичних питань. Часом його рішення є основою для європейських конвенцій та угод (які після ратифікації набирають юридичної сили). Ще одним із основних органів Ради Європи є Парламентська Асамблея, яка виконує консультативні функції. Згідно зі ст. 22 Статуту Ради Європи, "Асамблея є дорадчим органом, який обговорює питання, що належать до її компетенції та надсилає комітету Міністрів свої висновки у формі рекомендації" [2, с. 712]. ПАРЄ приймає резолюції, хартії, конвенції, які визначають головні напрями діяльності Комітету Міністрів, національних урядів, парламентів та політичних партій, розробляє різноманітні міжнародні договори; формує основи європейської нормативної системи. Документи Парламентської Асамблеї не мають обов'язкової сили, але ними керуються у своїй діяльності Комітет Міністрів, національні уряди, парламенти, партії, здійснюючи відповідні повноваження.

Забезпечення ж таких повноважень, як захист прав людини, покладається на Європейський суд з прав людини. Кількість справ, які розглядає цей судовий орган, з року в рік зростає [9, с. 8]. Він діє лише у межах своїх повноважень, наданих державами, і ухвалює рішення у разі порушення ними міжнародних зобов'язань у галузі прав людини (взятих на себе згідно з Європейською конвенцією про права та основні свободи людини (1950р.). Європейський суд з прав людини виносить рішення, обов'язкові для держав – учасниць (відповідачів по справі), проте і для інших держав вони виступають правовими стандартами у галузі захисту прав людини, встановлюючи відповідність національного законодавства праву Ради Європи.

Часто ці рішення стимулюють інші держави (навіть ті, що не є сторонами судового розгляду) до вдосконалення національного законодавства та користування правозастосувальної практики. Держави – учасниці на підставі рішень Європейського суду з прав людини здійснили і здійснюють низку реформ стосовно управлінських органів, судової системи, законодавчих актів, змінили підхід до вирішення багатьох важливих проблем. Це свідчить про наявність міжнародної системи ефективних засобів врегулювання тих відносин, які, як правило, підпадали під вплив національного законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве