WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування - Реферат

Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування - Реферат

Розглядаючи відносини, що виникають у сфері охорони здоров'я та медичної допомоги, не можна не торкнутись питань медичної етики і лікарської деонтології. Етичні норми виступають нормами-принципами, які забезпечують, зокрема, безоплатність для пацієнта гарантованого державою мінімуму медичної допомоги, неможливість відмови лікаря від пацієнта, безоплатності донорства, заборони евтаназії, забезпечення лікарської таємниці [5, с. 5].

Відносини між лікарем і хворим породили етичні основи і правила поведінки – медичну етику і лікарську деонтологію. У теорії розрізняють два поняття: лікарську етику і медичну етику. Друге поняття є ширшим, оскільки вміщує принципи і норми поведінки не лише лікарів, а й медсестер, лаборантів, молодшого медичного персоналу та інших медичних працівників. Але центральне місце посідає лікарська етика, оскільки саме лікар є тою особою, що спрямовує весь процес лікування у потрібне русло і керує діяльністю інших медичних працівників. Лікарська етика розглядає питання моральності лікаря, тобто його моральні якості, почуття професійного обов'язку, совісті, честі, гідності, інтелекту. Питання лікарської етики – це дуже складне поняття, оскільки у певних випадках потрібно відходити від загальноприйнятих канонів етики. Для прикладу, вона допускає насилля над хворою людиною, що трапляється у практиці психіатрів, венерологів, інфекціоністів.

У практичній діяльності інколи порушується основний деонтологічний принцип – "не нашкодь", що буває під час видалення у донора здорового органу, тому що у будь-якому випадку для нього ця процедура не може бути зовсім нешкідливою. Лікар, на жаль, у певних випадках змушений говорити неправду. Слово лікар (лекарь)у російській мові деякі філологи виводять від слова "говорити неправду", що у давнину означало говорити, заговорювати. Тобто лікар – це людина, яка володіє словом так, що це має цілющу дію. В.М. Бєхтєрєв давав таке визначення слова лікар: "Якщо пацієнту після розмови з лікарем не стає краще, це не лікар" [6, с. 52]. Вимоги до професійних і особистих якостей медиків містились і у законодавчих актах Петра І: "Потрібно щоб лікар в лікарюванні добру основу і практику мав; тверезим, помірним і самозречено себе тримав і в потрібних випадках чин свій як ночно так і денно відправляти міг" [7, с. 6].

Кодексом моральних норм поведінки є клятва Гіппократа. У ній зазначено: "... Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво... В який би дім я не увійшов, я зайду туди для користі хворого, будучи далеким від будь-якого умисного, неправедного і пагубного... " [7, с. 15]. У тому випадку, коли б усі медики для своєї діяльності і професійного життя взяли на озброєння положення цієї клятви, то за права пацієнтів, життя і здоров'я людей та якість медичної допомоги можна було б не хвилюватись. Але, на жаль, у реальному житті факти невтішні і є безліч порушень різного характеру.

Складовою медичної етики є лікарська деонтологія. Основи медичної деонтології були створені видатним вченим М. Петровим. М. Петров писав, що під медичною деонтологією треба розуміти вчення про принципи поведінки медичного персоналу не для досягнення індивідуального благополуччя і загальновизнаної шани окремих лікарів і їхніх працівників, але для максимального підвищення суми суспільної користі і максимального усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи [8, с. 6]. Жодна з професій не несе такого морального навантаження, як професія медика – недбале, безвідповідальне ставлення медиком до своїх професійних обов'язків може призвести і до фатальних наслідків. Недаремно знаменитий угорський лікар Земмельвейс на запитання викладача юридичного факультету, чому у нього такі високі вимоги до студентів-медиків і чи не може він їх пом'якшити, лікар відповів, що у жодному разі, оскільки при поганому адвокаті клієнт ризикує втратити гроші чи свободу. Але якщо буде поганим лікар, пацієнт може втратити життя [9, с. 111-112].

Дуже влучно сказав академік А.Ф. Білібін про те, що лікарська діяльність – це сфера служіння, а не обслуговування. Служіння – це мобілізація сил і волі лікаря, натхнення на подвиг. Обслуговування (навіть відмінне) – виконання обов'язків без величезної моральної, а інколи і фізичної напруги, яка потрібна для рятування людського життя [9, с. 113]. Отже, резюмуючи, наголошуємо, що ті хто вирішив присвятити своє життя медицині, служінню народу повинні пам'ятати про свою високу місію і відповідальність перед Богом і людьми.

На жаль, в Україні законодавство про біоетику не розвинуте, норми стосовно деонтології лише опосередковано втілені у положеннях деяких нормативно-правових актів. Документи з питань медичної етики прийняла Всесвітня медична асоціація. Серед них Міжнародний кодекс медичної етики, прийнятий у жовтні 1949 р., де зазначено загальні обов'язки лікаря, обов'язки лікаря щодо хворих, щодо своїх колег та закріплено, які види діяльності визнаються неетичними. Також прийнято Заяву про "телемедицину" і медичну етику (1992), Заяву про питання медичної етики у період катастроф (1994), Заяву про свободу контактів між лікарами (1984), Декларацію про незалежність і професійну роботу лікаря (1986) та інші акти.

Враховуючи міжнародні акти у сфері медичної етики, беручи до уваги позитивний досвід, зокрема російський – "Етичний кодекс російського лікаря", прийнятий у листопаді 1994 р. – необхідно розробити і прийняти "Етичний кодекс лікаря" і в Україні. Основою для створення такого кодексу може бути клятва Гіппократа, що становить ядро етичних норм поведінки лікарів.

Більшість беззаперечних положень моралі взагалі, у тому числі і в сфері медицини, спирається на релігію. Церква визнавала і благословляла розвиток медичних знань і діяльності лікаря. У Біблії сказано: "Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи і від Всевишнього здатність лікаря" [10, с. 798].

У наш час спостерігається дегуманізація медицини, деперсоналізація хворих, зниження авторитету і поваги до лікаря. Науковці визначають якості, якими повинні бути наділені лікарі та розвивати й удосконалювати які є їх обов'язком. Це, зокрема, професійність, милосердя, вміння володіти словом, відважність, рішучість, уміння приймати рішення, від яких залежить здоров'я і життя хворих, оптимізм, любов до життя, до людей [6, с. 172]. Ці якості доцільно відобразити в Етичному кодексі лікаря України.

Подальша інтеграція України в Європейську спільноту демократичних держав, відкриває нові можливості для поліпшення не лише декларативного закріплення цих прав у законодавчих актах, а й для вдосконалення їх реалізації, згідно з найважливішими міжнародними принципами права і моралі.

Усе це дасть змогу впорядкувати відносини у сфері охорони здоров'я і створити сучасну правову базу для забезпечення права людини і громадянина на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування.

Література

  1. Kristan I. Constitutional Aspects of the Right to Health Care.// European Journal of Health Law – 1995. – №2.

  2. Донна Гомьен, Девид Харрис, Лео Зваак. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: Право и практика. / Пер. с англ. – М.,1998.

  3. Johannes W. Pichler. Patients' Rights in Austria: Still Under Construction //European Journal of Health Law. – 1995. – №2.

  4. L.F. Markenstein. The Codification in the Netherlands of the Principal Rights of Patients: A Critical Review.// European Journal of Health Law. – 1995. – №2.

  5. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів / Упор. і наук.ред. Н.Б. Болотіна. – К.: Видав. Дім Ін Юре, 2001.

  6. Акопов В.И. Медицинское право в вопросах и ответах. – М.: Изд-во ПРИОР, 2001.

  7. Попов В.Л., Попова Н.П. Правовые основы медицинской деятельности: Справочно-информационное пособие. 2-е изд., дораб. и доп.. – СПб.: Деан, 1999.

  8. Петров Н.Н. Вопроси хирургической деонтологии. – М., 1956.

  9. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: юридические основи. – К., 1988.

  10. 10.Святе письмо. Книги поетичні: Сирах 38.

Loading...

 
 

Цікаве