WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування - Реферат

Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування - Реферат

Реферат на тему:

Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування

Кожна людина має невідчужуване і непорушне право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Це природне і невід'ємне право людини знайшло своє відображення в Основному Законі держави. Конституція України лише закріплює це право на найвищому, конституційному рівні, а зміст права людини на охорону здоров'я розтлумачується і визначається у законах. Відтак, творці Основного Закону поставили законодавцю в обов'язок встановлювати правові межі здійснення права на охорону здоров'я. Проте ця свобода зумовлює і більшу відповідальність законодавця, оскільки у своїй діяльності він не може посилатись на авторитетність творців Конституції [1, с. 86].

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (UNG, 34/58, 1979) і Програмою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) закріплено положення, що здоров'я населення загалом і кожної людини зокрема як члена суспільства має найважливіше значення для існування і розвитку держави. Згідно із Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, а також Європейською соціальною хартією, підписаною у Страсбурзі 3 травня 1996 року, обов'язком держави є піклування про здоров'я людини і забезпечення його охорони. Відповідно п. 1 ст. 11 Хартії, сторони, наскільки це можливо, зобов'язані усунути причини поганого здоров'я населення. Комітет незалежних експертів вважає, що держава дотримується цього досить широкого і загального зобов'язання, якщо вона подасть докази наявності в неї належної системи охорони здоров'я, яка вміщує такі елементи: належну і загальнодоступну державну систему охорони здоров'я, що дає змогу надавати необхідну медичну допомогу всьому населенню і забезпечує профілактику й діагностику хвороб; спеціальні засоби для захисту здоров'я матерів, дітей та осіб похилого віку; загальні засоби, спрямовані на попередження забруднення повітря і води, захист від радіації і шуму, контроль за якістю продуктів харчування та станом навколишнього середовища і боротьбу з алкоголізмом та наркоманією (причому всі ці елементи повинні фінансуватись головним чином державою) [2, с. 516-517]. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я у діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення надання медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Реальний стан охорони здоров'я в Україні незадовільний. Аналіз усіх показників у цій галузі приводить фахівців до висновку, що в Україні на сьогодні немає ефективної системи охорони здоров'я та якісного надання медичної допомоги. Українська медицина перебуває у стані перманентної кризи, що триває вже понад десять років. За роки незалежності зроблені спроби домогтися змін на краще в системі охорони здоров'я України, проте ці заходи були здебільшого спрямовані на зміну міністрів охорони здоров'я, структурні зміни у самому міністерстві, але оминалось найважливіше – здоров'я окремої людини і якість медичної допомоги. В результаті країна переживає демографічну кризу, падає рівень тривалості життя, переважає смертність над народжуваністю, у новонароджених спостерігаються фізичні та психічні вади та інші жахливі наслідки. Про необхідність змін у цій сфері дуже багато пишуть і говорять, проте рішучих та активних дій у напрямку реформування не спостерігається.

Правове забезпечення права на охорону здоров'я в Україні не повною мірою відповідає сучасним потребам і міжнародним стандартам. Незважаючи на нагальну потребу, роками не можуть прийняти низки важливих законодавчих актів. Передусім, це стосується Закону України "Про медичне страхування", який би реалізував норму ст. 49 Конституції України. Цей Закон має визначати систему фінансування лікувальних закладів, порядок оплати медичних послуг та інші важливі питання, що стосуються відносин між лікарем і пацієнтом. На шляху прийняття Закону України "Про медичне страхування" є багато дискусійних і складних проблем. Це, зокрема, такі питання: хто стане генеральним страховиком, хто гарантуватиме людям виплату на випадок захворювання; питання збільшення податкового тиску на фізичних осіб; залежність соціального захисту від рівня заробітної плати; питання кількості страховиків – одна дежавна страхова компанія чи ринок багатьох комерційних страхових компаній? Ці та інші невідкладні проблеми мають бути розв'язані з прийняттям Закону України "Про медичне страхування", що, сподіваємось, станеться у недалекому майбутньому. Неприпустимим є також регулювання відносин, що виникають у зв'язку з корекцією статі, штучним заплідненням, стерилізацією, біомедичними дослідами за участю людини на рівні відомчих підзаконних нормативно-правових актів, оскільки вони торкаються життєво важливих прав людини.

На сьогодні можна спостерігати певний поступ у створенні законодавчої бази у сфері охорони здоров'я в Україні. Зокрема, це прийняття законів: "Про транс плантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" від 16 липня 1999 р., "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р., "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р., "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р.

Недоліком правової системи у галузі медичної допомоги є те, що немає систематизованого законодавчого акта. Вважаємо доцільним, вибрати такий спосіб систематизації законодавства у сфері охорони здоров'я як кодифікація. Варто створити комісію з підготовки проекту Медичного кодексу, у яку б увійшли науковці і практики як із сфери медицини, так і юриспруденції, а також були залучені експерти із зарубіжних країн та представників духовенства. Аналізуючи акти, прийняті в Україні у галузі охорони здоров'я, судову практику з цих питань, а також беручи до уваги позитивний досвід зарубіжних країн, висновки експертів як медиків, так і правників, та спеціалістів інших галузей, важливо у майбутньому прийняти Медичний кодекс України – дороговказ для медичних працівників, пацієнтів і правників. Цей кодифікований акт регулюватиме відносини між медиками і пацієнтами, їхніми родичами, професійні відносини медиків між собою, з адміністрацією закладу охорони здоров'я і державними органами, а також і морально-етичні відносини у сфері охорони здоров'я.

Вітчизняне законодавство, перебуваючи на стадії становлення і розвитку, містить багато прогалин у правовому регулюванні важливих відносин у галузі охорони здоров'я. Відтак Україна повинна у стислі строки створити ефективну законодачу базу, яка б відповідала європейським стандартам та враховувала національні особливості й економічну ситуацію в країні.

Аналізуючи законодавство європейських країн у галузі охорони здоров'я, вважаємо доцільним, щоб законодавці брали до уваги прогресивні ідеї та зміни, що відбулись у цій важливій сфері з погляду правового забезпечення і намагались досягти ефекту максимального дотримання прав людини та створення правової держави.

Доречно закцентувати увагу на характеристиці зарубіжної нормативно-правової бази. Зокрема, особливо цікавими є законодавчі акти Австрії. Важливим нормативним актом є Закон "Про організацію лікувальних закладів", який передбачив створення спеціальної комісії, завданням якої буде обов'язкове для схвалення будь-яких нових видів лікарських засобів та лікувальних методів у медичних закладах до їхнього застосування. Цей Закон встановлює також спеціальні норми, які покликані забезпечити якість надання послуг у лікувальних закладах, зокрема якість і кількість медичного персоналу, якість технічного обладнання та організації інфраструктури лікувального закладу. В Австрії діє також Закон "Про медичні препарати", який зобов'язує спеціальну комісію дати експертний висновок перед першим застосуванням препарату. Спеціальні гарантії передбачено для психічно хворих пацієнтів, що закріплено у Законі Австрії "Про права пацієнтів, які є психічно хворі".Згідно з цим Законом психічно хворі повинні лікуватися, якщо це можливо, у звичайних лікувальних закладах без обмежень їхніх особистих прав у разі примусового лікування. Обмеження можуть бути застосовані лише з метою запобігання серйозній небезпеці і повинні належно оформлятися, згідно з чіткими правовими процедурами [3, c. 79,80].

Особливу увагу привертає законодавчий акт – Закон "Про медичний контракт", прийнятий у Нідерландах. У цьому нормативному акті викладено головні права пацієнтів з метою ефективного регулювання взаємовідносин між пацієнтом і лікарем. Метою Закону є зміцнення правового становища пацієнта шляхом чіткої регламентації його прав у відносинах з лікарем. Значна увага, яка приділяється утвердженню становища пацієнта, пояснюється тим, що він залежить від лікаря та якості медичної допомоги і тому має хитке становище у сфері охорони здоров'я, а відтак і постає проблема встановлення більш збалансованих відносин у цій сфері.Незважаючи на намір цього Закону вичерпно врегульовувати права пацієнтів, сам документ не може бути надто строгим і деталізованим, оскільки це не узгоджуватиметься з різноманітністю та динамічністю таких відносин. Завдання законодавця – забезпечити чітке врегулювання та правовоу охорону прав пацієнтів, з одночасним залишенням достатнього правового простору для врегулювання всіх цих питань на практиці, враховуючи кожну конкретну ситуацію [4, с. 41,42].

Loading...

 
 

Цікаве