WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи законодавства України щодо свободи віровизнання - Реферат

Принципи законодавства України щодо свободи віровизнання - Реферат

Безперечно, зазначені підзаконні нормативно-правові акти суперечать законодавчим актам України, які не передбачають наявність традиційних чи нетрадиційних релігійних організацій, як уже зазначалося, а тим більше – деструктивних тоталітарних культів.

Однак зауважимо, що згадка якоїсь релігії чи релігійної організації у нормативно-правових актах держав та поділ їхньої на певні види ще не свідчать про порушення принципу їхньої рівності. Порушення цього принципу може трапитися тоді, коли правовий статус різних релігійних організацій буде не однаковий. Зокрема, у Кодексі законів про працю України передбачений перелік православних релігійних урочистостей, які є святковими та неробочими днями (7 січня – Різдво Христове, однин день (неділя) – Пасха (Великдень), один день (неділя) – Трійця (ч. 1, 2 ст. 73). Проте, за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку упродовж року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні. Отже, у цьому випадку не порушується принцип рівноправності релігій та релігійних організацій, оскільки їм надається однакова можливість відзначати свої релігійні свята.

А проте здебільшого вищезазначений поділ релігій та релігійних організацій на певні види і зумовлює неоднакове правове становище релігійних громад.

У законодавстві деяких держав закріплюється принцип рівності релігій, але водночас надається перевага, привілеї одному віровченню чи декільком. Наприклад, у Російській Федерації проголошено, що релігійні об'єднання є рівні перед законом. Релігійні об'єднання ж у цій державі створюються у формі релігійних груп і релігійних організацій, однак правовий статус перших набагато вужчий від правового статусу других (ч. 2 ст. 6; ст. 27 Федерального Закону Росії "Про свободу совісті і про релігійні об'єднання").

Законодавство Бельгії також визнає теоретичну рівність між усіма релігіями, однак низка релігійних організацій у цій державі користується офіційним визнанням, а відповідно – певними привілеями. На сьогодні такий статус мають 6 деномінацій: католицизм, протестантизм, іудаїзм, англіканство, іслам, Грецька і Руська православні церкви. Ці деномінації, крім заробітної плати для священнослужителів із державного бюджету, мають також і деякі інші привілеї (наприклад, отримують державні субсидії для будівництва і реставрації церков, мають право на радіо- і телевізійний час, право призначати військових і тюремних капеланів, діяльність яких оплачується державою). Інші ж релігійні організації, наприклад Свідки Єгови, Мормони, такого статусу не мають а інколи навіть не вважаються релігійними організаціями [11, с. 20]. Однак зауважимо, що, згідно з Конституцією Бельгії (1831), обов'язком держави є виплата заробітної плати і пенсій не лише священнослужителям, але й представникам визнаних законом організацій нерелігійного характеру, які надають благочинну допомогу (ст. 181). Безперечно, розглянуте конституційне положення Бельгії є демократичним, оскільки оцінює однаково благочинну діяльність організацій як релігійного, так і нерелігійного спрямування.

4. Відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (ч. 3 ст. 35 Конституції України; ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Зауважимо, що законодавство України не відокремлює такого виду релігійних організацій, як церква, тому формулювання вказаного принципу необхідно уточнити. Суть цього принципу в Україні полягає в тому, що держава:

  • захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їхніми релігійними організаціями;

  • бере до уваги і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству;

  • не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій;

  • не фінансує діяльності будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії;

Крім того:

  • релігійні організації не виконують державних функцій;

  • релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації;

  • релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Однак священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами;

  • релігійні організації зобов'язані додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку (ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Як бачимо, релігійні організації не "відокремлені" в буквальному розумінні цього слова від держави. Хоч вони взаємодіють між собою, впливають одні на одних, однак залишають за собою "автономні" сфери свого панування.

До речі, на Заході звичайно говорять не про відокремлення Церкви від держави, а про відокремлення Церкви і держави, наголошуючи на рівноправності суб'єктів цих відносин [12, с. 86]. Однак не можна погодитися із принципом рівноправності держави і релігійних організацій, оскільки держава володіє, як відомо, цілою низкою прав, яких не мають інші організації, в тому числі й релігійні. Але ж у буквальному розумінні ні церква (релігійні організації), ні держава не відокремлені одні від одних, тому доцільно закріпити принцип, що Україна є світською державою. Це означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри – як релігійних, так і нерелігійних. Проте держава повинна чітко окреслити межі свого втручання у сповідування будь-якої віри, у діяльність релігійних та інших організацій, виходячи із загальнолюдських цінностей і прав людини.

Державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути обмежена:

  • обліково-реєстраційною діяльністю на підставі принципу повідомлення;

  • нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних суперечок чи конфліктів – за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього визнання обов'язковості рішень останніх;

  • встановленням меж фізичної поведінки, поза які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;

  • здійсненням контролю за дотриманням цих меж і в разі їх порушення – притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;

  • співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сферах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, надання допомоги дітям-сиротам, людям похилого віку, засудженим та іншим категоріям осіб, яким фактично на практиці приділяється належна увага (матеріальна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Враховуючи це, держава повинна, надавати певні пільги і дотації таким релігійним та іншим організаціям. Однак ця співпраця повинна ґрунтуватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних організацій, діяльність яких не заборонена законом.

Література

  1. Закон України "Про освіту" (в редакції Закону від 23.03.1996 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №21. – Ст. 84; Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" (в редакції від 18.02.1999 р.) // Урядовий кур'єр. – 1999. – 18 берез.; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 10.11.1999 р. №2066 // Урядовий кур'єр. – 1999. – 8 груд.

  2. Конституции Японии //Современные зарубежные конституции. – М.,1992.

  3. Ustawa z dnia 17 maja 1989 r. О gwarancjach wolnosci sumlienia i wyznania // Dziennik ustaw z 1989 r. – Nr.29. – Р. 155.

  4. Конституция Российской Федерации с комментариями для изучения и понимания / Л.Ш. Лозовский, Б.А. Райзберг. – М.: Изд. Дом ИНФРА-М, 2001.

  5. Конституции государств Европейского Союза. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА. – М., 1999.

  6. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: / Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993.

  7. Мартинез-Торрон Хавьер, Наварро-Валлс Рафаэль. Религиозная свобода в проекции Европейской Конвенции по правам человека // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. О. Колодного і О. Сагана. – К., 2000.

  8. Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: Положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К., 1996. – С. 45.

  9. Папастасис Хараламбос. Государственно-церковные отношения в Греции //Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США: Сб. науч. трудов / Под общ. ред. А. Колодного. – К., 1996.

  10. Біжучий архів Відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.

  11. Торфс Рик. Церковь и государство в Бельгии // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США: Сб. науч. трудов. / Под общ. Ред. А. Колодного. – К., 1996.

  12. Єленський В. Перспективи розвитку української системи церковно-державних відносин // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. О. Колодного і О. Сагана. – К., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве