WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Співвідношення загальнолюдських принципів права та принципів правотворчості - Реферат

Співвідношення загальнолюдських принципів права та принципів правотворчості - Реферат

Видається слушним зауважити, що для загальних принципів національної системи права, через які вони впроваджуються, загальнолюдські принципи права виступають як універсальні правові стандарти. Саме на них повинна орієнтуватися сучасна правова демократична держава, і саме завдяки таким принципам права національне законодавство збагачується загальнолюдськими цінностями. Враховуючи значення загальнолюдських принципів права, зазначимо, що якість законів і ефективність правового регулювання багато в чому залежать від того, як у внутрішньодержавну систему права впроваджено ці принципи та як у національному законодавстві сформульовано та розкрито зміст загальних принципів національного права, що й відбувається на стадії правотворчості.

Правотворчість, на думку М.Н. Марченка, можна охарактеризувати як процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування та прийняття правових актів уповноваженими суб'єктами в рамках відповідних процедур [7, с. 160]. Соціальне призначення правотворчості, за словами П.М. Рабіновиа, полягає у встановленні стандартів, еталонів, взірців дій, поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделюванні суспільних відносин, які з позицій держави є припустимі, бажані або необхідні [8, с. 85]. Принагідно зауважимо, що правотворчість, як певна організаційно оформлена діяльність держави, відбувається на підставі сукупності принципів. Водночас важливо розрізняти принципи права і принципи правотворчості: перші є принципами позитивного права, тоді як другі – це принципи діяльності, відповідно до яких відбувається нормативна регламентація суспільних відносин. В.М. Горшеньов правомірно стверджує, що принципи, які лежать в основі процесуальної діяльності, є особливою сукупністю об'єктивних і суб'єктивних засад, керівних ідей та пізнаних закономірностей, скерованих на досягнення оптимальних варіантів будь якої процесуальної діяльності [9, с. 153-154].

Зауважимо, що принципи позитивного права для будь-якої процесуальної діяльності, в тому числі і правотворчої, виступають як фундаментальні засади і вихідні нормативні вимоги, тому принципи правотворчості обов'язково повинні на них спиратися, їх враховувати. Крім того, принципи права в результаті правотворчої діяльності одержують нормативну фіксацію та набувають значення імперативних вимог, конкретних правил і зобов'язують суб'єкта застосування права до певної поведінки або встановлюють певні заборони [10, с. 92].

В юридичній літературі є кілька думок щодо принципів правотворчості. Так П.М. Рабінович виділяє такі принципи соціально-демократично орієнтованої правотворчості: гуманізм, демократизм, збереження національної самобутності та інтернаціоналізм, науковість, законність, техніко-юридична досконалість [8, с. 88]. М.Н. Марченко відносить до принципів правотворчості принципи науковості, законності, демократизму та системності [7, с. 162]. В.К. Бабаєв виділяє такі принципи, як демократизм, законність, науковість, своєчасність, професіоналізм, виконуваність, планування, диференціацію правотворчої компетенції [11, с. 69]; А.Б. Венгеров – демократизм, законність, науковість, виконуваність [12, с. 413], Р.Т. Мухаєв – законність, професіоналізм, гласність, демократизм, науковість, планування та принцип суворої диференціації правотворчої компетенції [13, с. 319-320]. Навіть в одній і тій самій праці можна помітити неузгодженість щодо принципів правотворчості, зокрема, С.А. Комаров та А.В. Малько, зазначаючи, що правотворчості властиві принципи науковості, професіоналізму, законності, демократизму, гласності, оперативності [14, с. 319-320], поряд з цим у схемах подають такі принципи правотворчості: планування, законності, гласності, демократизму, професіоналізму, суворої диференціації правотворчих повноважень [14, с. 419].

Цікавим видається перелік принципів, запропонованих В.С. Нерсесянцем, який зазначає, що розвинута (в правовому і загальносоціальному смислі) діяльність держави з встановлення норм позитивного права повинна відповідати таким принципам: 1) правовий прогрес – правоустановлювальна діяльність держави має бути якомога максимально направлена на подальший розвиток і вдосконалення позитивного права в руслі загальноцивілізаційних досягнень; 2) правова легітимність – сама правоустановча діяльність повинна відбуватись в належних правових формах і процедурах; 3) загальносоціальна легітимність – опора на широку базу соціального очікування 4) наукова обґрунтованість; 5) системність; 6) професіоналізм [15, с. 419-421].

Мають рацію ті науковці, які вказують на необхідність виділення принципів правотворчості, що сформульовані юридичною наукою, та принципів, вироблених юридичною практикою. Ці принципи виступають або у вигляді фундаментальних теоретичних ідей і ідеалів, або вимог практично-прикладного характеру.

Принципи правотворчості можна класифікувати за кількома критеріями. Передусім серед них виділяють принципи законотворчості і підзаконної нормотворчості [16, с. 39]. Крім того, за елементами правотворчої діяльності (суб'єктом, об'єктом, результатом) усі принципи правотворчості поділяють на: 1) принципи діяльності суб'єкта правотворчості (наприклад, принцип оперативності, економічності, професіоналізму правотворчості та 2) принципи – вимоги до змісту діяльності та актів – результатів правотворчості, до яких відносять: принцип науковості, що означає використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень науки і сувору відповідність об'єктивним критеріям оцінки; принцип законності, що означає суворе врахування ієрархії правових принципів і норм, компетенції суб'єктів прав і дотримання процедурних правил; принцип демократизму, що означає вивчення соціальних інтересів і можливості їх вираження в сфері правотворчості, врахування суспільної підтримки проектів правових актів; принцип системності, що означає суворе врахування системи права, законодавства, побудови галузі та деякі інші.

Отже, суб'єкти правотворчості керуються у своїй діяльності певними принципами – принципами правотворчості, які слід відмежовувати від принципів позитивного права, а також принципів правосвідомості. Зазначимо, що правотворча діяльність стосовно впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство характеризується певними особливостями, які зумовлені, зокрема, такими властивостями загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів.

По-перше, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, а отже, його універсальними нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.

По-друге, ці принципи одержали фіксацію в міжнародних нормативно-правових актах. Крім того, загальнолюдські правові принципи знайшли закріплення також у міжнародних судових прецедентах. Наприклад, у ході застосування Європейської конвенції з прав людини Європейським судом з прав людини, а також європейського права – Судом ЄС уже склалася відповідна прецедентна практика. Як зазначає П.М. Рабінович, "знання й урахування прецедентних рішень Суду, засвоєння специфіки його професійного мислення, його "правового менталітету" – одне з найактуальніших завдань, що постають нині перед суддями та будь-якими іншими суб'єктами ... в Україні" [17, с. 358]. Видається, що прецедентна практика зазначених судів надає певні імплементаційні можливості для правотворчих органів держав, в яких загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права слугують наразі орієнтирами правового регулювання: такі рішення у багатьох випадках можуть спонукати державу, попри те, що вона не була стороною у певній справі, удосконалити своє законодавство.

По-третє, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, виступають для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання.

По-четверте, важливим є особливість процедури впровадження загально людських принципів права, оскільки мова йде про принципи права, а не норми права.

Крім того, на механізм впровадження загальнолюдських принципів права впливає сутність цих принципів. Тому видається, що, окрім загального механізму впровадження загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права, впровадження кожного конкретного принципу права може мати свою специфіку з огляду на юридичну природу цього принципу.

Закріплення загальнолюдських принципів права в національному законодавстві, на наш погляд, видається надійнішим засобом реального впровадження таких принципів у національну юридичну практику, оскільки, як свідчить багаторічний досвід інших держав, безпосереднє застосування міжнародних угод у внутрішньому праві має надзвичайно низьку ефективність. Тому формулювання та розкриття змісту загальнолюдських принципів права в національному законодавстві є вкрай важливим.

Література

  1. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. Сущность и принципы. – М., Юрид. лит-ра, 1978.

  2. Мережко А.А. Lex mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. – К.: Таксон, 1999.

  3. Байтин М.И. О принципах и функциях права: Новые моменты //Правоведение. – 2000. – №3.

  4. Саидов А.Х. Концепция "европейского правового пространства": Проблемы и перспективы //МЖМП. – 1992. – №3.

  5. Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова.– М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1999. – Том 1.

  6. Мартиненко П. Конституція України і міжнародне право: аспекти взаємодії //Вісник Конституційного Суду України, – 2000. – №3. – С. 56-80.

  7. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. /Под ред. проф. М.Н. Марченко – М.: Зерцало, 1998. – Том 2. Теория права.

  8. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.

  9. Горшенев В.К. Теория юридического процесса. /Под общ. ред. проф. В.М. Горшенева. – Харьков: ИО "Вища шк." при Харьк. ун-те", 1985.

  10. Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве Российской Федерации // Государство и право, – 1996. – №11. – С. 92-98.

  11. Бабаев В.К., Барашов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определения: Учеб. пособие. – М., Юристъ, 1999.

  12. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000.

  13. Мухаев Р.Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Изд-тво ПРИОР, 2001.

  14. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Учеб.-метод. пособие. Краткий учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2001.

  15. Нерсесянц В.С.Общая теория права и государства: Учебник для юрид. вузов и фак-тов. – М.: НОРМА, 2001.

  16. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

  17. Рабинович П. Рішення Європейського Суду з прав людини: до характеристики концептуально-методологічних засад їх обґрунтування //Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. – 1999. – №1.

Loading...

 
 

Цікаве