WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Ціннісне обґрунтування прав людини в офіційній антропології католицизму: людська гідність - Реферат

Ціннісне обґрунтування прав людини в офіційній антропології католицизму: людська гідність - Реферат

Реферат на тему:

Ціннісне обґрунтування прав людини в офіційній антропології католицизму: людська гідність

Розуміння людини як суб'єкта природних прав, передусім ґрунтується на аксіотичнихзасадах, на тій етичній цінності, якою є людина взагалі, а отже, і кожна людина зокрема, незалежно від своїх індивідуальних атропологічних чи психофізіологічних ознак. Видається, що саме з тієї причини в обгрунтуванні прав людини, поданому в Міжнародному Біллі про права людини, основоположне місце посідає категорія людської гідності. Це поняття є також одним із засадничих у сучасному католицькому вченні про природні права людини. Д. Голенбах слушно зазначає, що "у римо-католицькій традиції відповідь на запитання про основи прав людини зводиться до однієї єдиної фрази: гідність людської особистості"5, с. 192.Аналогічні думки висловлені М. Шупаком 25, с. 307, С. Ладивіровою 16, с. 13, Й. Мазуреком 27, с. 200.

Категорія людської гідності в контексті проблематики прав людини у соціальній доктрині католицизму вперше з'являється в енцикліці Лева ХІІI "Rerum novarum" ("Нові речі", 1981 р.). Тут вона постає як гідність людського "духу", який, в свою чергу, є "тим, що носить образ і подобу божу", і як спільна ознака всіх людей, що відображає їхню рівність в аспекті загального духовного покликання 9, с. 537. У соціальному вченні Пія ХІІ ідея людської гідності набуває статусу формалізованої доктринальної засади католицької теорії прав людини. Пій ХІІ зазначає, що гідність людської особистості полягає у сукупності її прав 18, с. 337. У документах Івана ХХІІІ, ІІ Ватиканського Собору, Павла VІ та Івана Павла ІІ концепція гідності набуває свого подальшого підтвердження і розвитку 12, с. 244. Так, в енцикліці "Pacem in terris" ("Мир на землі", 1963), Іван ХХІІІ далі утверджує богословську концепцію гідності людської особистості, що ґрунтується на біблійній ідеї спокутування . Глава перша Душпастирської конституції про церкву в сучасному світі "Gaudium et spes" ("Радість і надія", 1965) присвячена розкриттю католицького розуміння гідності людини, яке постає з християнсько-персоналістичного бачення людської особистості. Згідно з цим, бачення у соборовій конституції подані як богословські, так і філософсько-етичні засади людської гідності. Богословська аргументація ґрунтується на тому, що людина, створена за образом Божим (наділення людини гідністю), з самого початку історії зловжила своєю свободою (гріхопадіння людини, яке не дає можливості реалізуватися її гідності). Однак Ісус Христос став людиною і викупив гріх роду людського (відновлення і розкриття найвищої гідності людини через боговтілення і викуплення).У філософсько-етичному аспекті, який у "Gaudium et Spes" нерозривно поєднаний із богословським, гідність людини розкривається крізь призму гідності окремих складових людського буття: гідності розуму, морального сумління і свободи людини. Ці онтичні сутності також розглядаються Собором крізь призму християнського об'явлення. Отже, у пастирській конституції зроблено висновок, що найглибший смисл людської гідності міститься у божественному покликанні людини 20, с. 344. Папа Павло VІ у своєму зверненні з нагоди Соціальних тижнів в Італії 14 вересня 1968 р. заявляє, що з одвічного та історичного змісту гідності людської особистості можна вивести практичний зміст поняття спільного блага людських спільнот 21, с. 199. Іван Павло ІІ неодноразово повторює про притаманну людині "трансцендентну гідність", наголошує на необхідності пошани невід'ємної гідності людини як про один із головних стовпів людської цивілізації (промова перед діячами політики, культури, науки та підприємництва в Києві 23 червня 2001 р.) 23, с. 22. Характерним є те правове значення, якого понтифік надає поняттю гідності людини, визнаючи її "джерелом права".

Як відомо, поняття гідності людини в етиці виступає як аксіологічна категорія, яка відображає позитивне значення об'єкта оцінювання. Видається можливою диференціація значень терміна "гідність людини" залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта оцінної діяльності, і, відповідно, виділення основних інтерпретацій поняття гідності: "суб'єктивістської", "об'єктивістської" та "суб'єктивістсько-об'єктивістської". "Суб'єктивістське" розуміння гідності людини як її особистісної цінності виражає власну (особистісну) значущість (самоцінність) конкретної людини 22, с. 74; 26, с. 155. "Об'єктивістська" інтерпретація гідності людини абстрагується від особистісної значущості предмета оцінки і стверджує гідність людини як певну понадперсональну, об'єктивну цінність, яка є результатом суспільно-зумовленої або іншої об'єктивної щодо індивідуальної свідомості оцінки. В рамках об'єктивістської інтерпретації можна виділити соціально-об'єктивістську (М.Й. Коржанський) 15, с. 223 та трансцендентно-об'єктивістську (А. Ауер, Й. Меснер, Ж. Марітен, Дж.К. Мюррей, К. Войтила) інтерпретації. Істотна відмінність між ними полягає в тому, що гідність людини як соціально зумовлена цінність є певною мірою релятивною цінністю, оскільки суспільна свідомість не є незмінюваною; натомість, трансцендентна інтерпретація ґрунтується на визнанні існування абсолютних об'єктивних цінностей, однією з яких і виступає гідність людини. "Проміжною", такою, що так чи інакше відображає обидва із зазначених підходів до розглядуваного поняття, є позиція, відображена у працях С.Н. Братуся, О.А. Красавчикова, В.М. Капіцина, Ю.І. Скуратова, Н.С. Малеїна. На думку цих дослідників, гідність людини виражає (винятково або серед іншого) самооцінку особою її суспільної оцінки.

Окрім наведених тлумачень, можливо умовно виокремити три головні аспекти розгляду гідності людини, які відрізняються ступенем персоніфікації об'єкта оцінювання – індивідуальний, груповий та родовий, і які відповідають трьом антропологічним рівням інтерпретації людини. В індивідуальному аспекті термін "гідність" відображає цінність окремої конкретної людини (індивіда), зумовлену її особливими, індивідуальними якостями. Водночас гідність виступає цінністю релятивною у тому сенсі, що вона залежить від поведінки людей, яка постає об'єктом оцінки, а також внаслідок того, що вона як така може бути виявлена у конкретній людині різною мірою. У груповому аспекті поняття гідності пов'язується із цінністю людини як члена певної однорідної спільноти, більш-менш широкої групи людей (гідність жінки, дитини, працівника тощо). У родовому аспекті це поняття трактується як своєрідна загальноантропологічна характеристика і відображає гідність людини як родового суб'єкта, тобто гідність, що без винятку притаманна кожній людині як "члену людської сім'ї". У цих аспектах гідність виступає як абстрактна родова цінність, сутнісна іманентна характеристика, що випливає з певних групових (родових) рис, носієм яких є людина (природи людини). Саме ці аспекти поняття гідності є характерними для документів соціальної доктрини католицької церкви.

Отже, розглядаючи гідність людини як аксіологічну категорію, слід виділяти: а)релятивно-ціннісну та б)абсолютно-ціннісну інтерпретації гідності. У першому випадку релятивність гідності може виявлятись в її конкретно-історичній зумовленості; в її місці у загальній ієрархії цінностей; у можливості оцінки "рівня гідності" окремих людей. Релятивно-ціннісна інтерпретація простежується під час розгляду гідності в індивідуальному аспекті та при суб'єктивістському чи соціально-об'єктивістському підходах до гідності людини. У другому ж випадку гідність трактується як індетермінована об'єктивна цінність (трансцендентно-об'єктивістська інтерпретація).

Loading...

 
 

Цікаве