WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Емпірична гносеологія природного права у стародавній індії - Реферат

Емпірична гносеологія природного права у стародавній індії - Реферат

Ідеї такої гармонійної поведінки людини закладені у багатьох різноманітних нормативно-правових актах Стародавньої Індії. Це, зокрема, "Артхашастра Каутільї", "Ману – смріті", "Нарада – смріті", "Вишну – смріті", "Бріхаспаті – смріті", "Катьяяна – смріті" та ін. Зміст цих правових норм в основному ґрунтується на природній логіці, відповідності онтології людини. Тут відсутній примус до необґрунтованих дій, панують споконвічні благорозумні звичаї, традиції суспільних груп, етнічні особливості. Така природність в індійців (зокрема, завдяки істині гріє Сонце, світить Місяць, віє Вітер, існує Вода і т. д.) відносилась до релігійного обов'язку.

Однак у деяких випадках передбачаються "природні" санкції. Наприклад, тому, хто плюне – відрізали губи, хто ображає – відрізали язик, за пияцтво ставили клеймо у вигляді чарки, за крадіжку – у вигляді собачої лапи. Такі суперечності з природними нормами обмежували можливості людини-порушника стати повноцінною особою, оскільки вона почувала себе принизливою серед інших людей, які повинні були поводитись з нею стримано. А проте у більшості випадків позитивне право ґрунтувалось на переконанні, схилянні до природної поведінки.

Зміни в духовному кліматі Індії започаткувала поява літератури упанішад ("сидіти біля вчителя"). Упанішади завершують ведійську літературу, тому їх ще називають ведантою – "кінцем Вед". Автори упанішад були філософами, мудрецями [8, с. 415]. У текстах упанішад (як філософської частини Вед) підкреслюється, що вони являють собою таємне вчення і це знання неприпустимо повідомляти широкому колу людей [6, с. 17].

Згідно з древньоіндійською філософією, існує природа (пракріті) і Вищий Дух (Параматма). До природи вона відносить як те, що ми називаємо матерією, так і те, що є духовним – душа людини, почуття, думки тощо. Матерію вона називає грубу форму природи, а те, що духовне – тонкою. Вищий Дух – понад природою. Природа не має на нього жодного впливу. В упанішадах він називається або Брахман, або Атман, або пуруша, або Праджапаті, або Бог чи ще по-іншому. Людина, згідно з цією філософією, має як матеріальне тіло, так і душу (психіку); крім того в людині перебуває Вищий Дух. І такий Дух у людині – не єдиний. Їх два: один міститься біля фізичного серця, а інший – у тімені [13, с. 3-4].

Відтак, природа розвивається за законами, на які впливають інші – Вищі Закони. Вищі Закони – це вічні та незмінні, чого не можна сказати про природні закони. Природні закони змінюються Вищими Законами, а також їх може змінювати й сама людна, оскільки в ній перебуває Вищий Дух. Зміна природних законів здійснюється як почуттями, так і думкою, розумом. Тому для цілісності світу, його гармонійності не є достатнім лише праведних (синхронних з природою) вчинків людини, а потрібні також праведні (природно-синхронні) почуття і думки.

Закономірним змістом філософії в упанішадах стає обговорення таких фундаментальних проблем, як місце і призначення людини в системі оточуючого буття, природа зовнішнього світу і людини, характер її життя та психіки, межі і можливості її пізнавальних здібностей, норми її поведінки та ін. Значна увага приділена поясненню походження всіх явищ природи і людини [2, с. 332].

Основними твердженнями упанішад є: 1) у людині поєднане Над-Духовне, духовне і матеріальне; 2) Вищий Дух (Бог) не тільки створив світ, а й підтримує його, перебуваючи в кожній людині, кожній живій істоті. Це Атман – вище "Я" кожного; 3) Людина може пізнати Атмана в собі. Для цього треба займатися духовним розвитком, який веде спочатку до розкриття Чакр, а згодом– до розкриття і пізнання Атмана (у двох видах) [13, с. 5].

Так в "Айтарея Упанішада" зазначається: ..."те, що є серцем і розумом, свідомість, розуміння, розпізнавання, пізнання, мудрість, проникливість, стійкість, мислення, розсудливість, прагнення, пам'ять, уявлення, намір, життя, любов," піддається пізнанню. Пізнанню піддається Бог і "п'ять великих елементів: земля, вітер, повітряний простір, вода, світло; і ці різноманітні маленькі істоти від того чи іншого сімені – народжені з яйця, і народженні з черева, і народжені з поту, і народжені з паростка; і коні, корови, люди, слони; і все, що дихає, і рухається по землі, і літає, і непорушне. Все це досягається пізнанням, утверджено в пізнанні". Тобто закони серця, розуму, свідомості, розуміння та ін., а також закони розвитку землі, вітру, повітряного простору та ін. і закони розвитку "різноманітних маленьких істот" – це закони змінної природи, які людина може зрозуміти. В сукупності – це змінне природне право. Причому його розуміння суто індивідуальне, оскільки залежить від ступеня інтелектуального розвитку людини, рівня її духовності тощо.

Упанішади породили (чи відродили) віру в переселення душ – сансару. Згідно з цією релігійною ідеєю, Всесвіт – це сансара ("колесо життя"), тобто нескінченний цикл народжень і смертей, у якому смерть є переселенням душі в іншу матеріальну субстанцію. Долю кожної душі в її новому породженні визначає карма (яку образно порівнюють з річкою із тисячами струмків) – сукупність вчинків, слів, помислів у кожному з попередніх життів. Відповідно до непорушного закону карми, якому підлягає все, що живе в сансарі, душа праведника відроджується в представникові тієї самої, а то й вищої касти, душа ж грішника – в якійсь нікчемній істоті [8, с. 415]. Поняття "переселення душі" можна трактувати як генетичні коди, що передаються по спадковості. Тому карма – це одночасно і природні спадкові задатки людини і теперішні надбання почуттів та думок щодо власної поведінки.

Це означає, що процес перевтілення регулює закон карми, у якому враховується кількість скоєних людиною добрих і злих вчинків. Іншими словами, закон карми – це закон збереження моральної (й духовної) енергії. Згідно з цим законом, кожна людина отримує віддачу (відплату) відповідно до своїх вчинків: добрих чи поганих. У кожній людині є своя драхма, закон способу життя, встановлений зверху. Ухилення людини від виконання своєї драхми може призвести до того, що її душа відродиться в тілесній оболонці якоїсь іншої гіршої істоти. В разі неухильного виконання драхми душа може відродитися в людині більш високого суспільного становища [6, с. 22].

Отже, карма – одне з центральних понять індійської філософії, свого роду "природний" закон, який у найзагальнішому вигляді означає вплив суми скоєних індивідом дій (тілесних, мовленнєвих, ментальних) на все подальше життя й характер майбутнього народження. Доктрина карми передбачає, по-перше, морально вимальовану оцінку вчинків людини (драхма, адхарма), по-друге, утвердження причинно-наслідкового зв'язку між діяннями істот в минулому, теперішньому і майбутньому, і, по-третє, віру в переродження душі, яка призводить до перетворення земного світу в місце морального відшкодування і до розвитку ідеї моральної віддачі в інших світах [10, с. 219-220].

У цій системі уявлень усі люди ніби поставлені в рівні умови, відмінність їхніх долей залежить не від якихось випадковостей, а від них самих, від їхніх вчинків. Усі "нагороди" і "покарання" тимчасові і точно відповідають характеру скоєного. Діє свого роду закон "дзеркальності", унаслідок якого людина з'являється в тих же ситуаціях, яких перебували ті, кому вона вчиняла добро чи зло, і вимушена пережити все те, що у свій час пережили вони. Відплата неминуча і "запрограмована" у самій будові світу [6, с. 22].

Природний закон карми посідає головне місце в індійському варіанті природного права. Як бачимо, він змінний, індивідуальний, однак вічний, оскільки діє протягом життя людини і навіть передається генетично.

Упанішади подарували людям омріяну надію на "самоспасіння", виразили (в теологічній формі) прагнення людини самостійно визначати свою долю. Вже тому вони мали колосальний вплив на світогляд і поведінку індійців. Проте упанішади не давали вичерпної відповіді на запити людини, яка у своїх духовних шуканнях прагнула не лише виявити зло у світі, а й віднайти шляхи його подолання. Тому в середині І тис. до н. е. у країні з'явилися й інші реформаційні вчення, які на свій лад розв'язували це завдання. Одне з них, Йога, пропонувало як вихід поєднання життя індивідуальної душі з Абсолютом. Вирватись з проклятої сансари, розчинитись у природі можна, згідно з Йогою, шляхом спеціальних фізичних і психологічних вправ, містичного екстазу, трансу, завдяки яким людина перестає сприймати довколишній світ [8, с. 416].

Йога – це філософська традиція Індії, яка "надбудовувала" над собою ієрархізовану систему психотехніки. Серед філософських тем йоги виділяються такі: "реалістична" концепція сприйняття; типологізація причинності – відрізняються причини виникнення, стійкості, проявлення, модифікації, "презентації" об'єкта, досягнення результату, роз'єднання, трансформації і стабільності [10, с. 192].

Йогічна практика є доказом часткової зміни природного права людини. Адже людина може в більшості випадків реально керувати собою, що дає змогу зберігати цілісність світу, підтримувати його природно-правову гармонію.

Практика йоги, по суті, призначена для контролю над почуттями. Головним фактором, який здійснює контроль над почуттями, є розум, тому передусім необхідно намагатися контролювати свій розум. Груба діяльність розуму виявляється через зовнішні почуття. Тонка діяльність розуму полягає у роздумах, відчуттях і бажаннях. Якщо розум людини зосереджений на Кришні, все, що б вона не робила – на тонкому чи грубому плані – благо. Зосередження на Кришні означає також оцінювання Його трансцендентальної діяльності. Регулюючи принципи і правила йоги, різноманітні статичні пози і дихальні вправи, які виконуються з метою відвернути почуття від об'єктів почуттів, і призначені для тих, хто занадто поглинув тілесну концепцію життя. Розумна людина, яка перебуває у свідомості Кришни, не намагається насильно відділити почуття від діяльності. Навпаки, вона віддає свої почуття у служіння Кришні [14, с. 14].

Loading...

 
 

Цікаве