WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Гідність людини: юридичні аспекти - Реферат

Гідність людини: юридичні аспекти - Реферат

Реферат на тему:

Гідність людини: юридичні аспекти

Преамбула до Загальної декларації прав людини закріплює положення, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру. У ст. 1 декларації стверджується: "Всі люди народжуються рівними у своїй гідності та правах". Преамбула до міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права закріплює положення, згідно з яким усі права людини "випливають з властивої людській особі гідності", а також низка інших документів. Всесвітня конференція з прав людини, що проходила у Відні в 1993 р., підтвердила, що "всі права людини випливають з гідності і цінності, притаманних людській особистості".

Преамбула Конституції України закріплює принцип про "забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя". Розділ І "Загальні засади" визнає людину, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні (ст. 3). Розділ II Конституції "Права, свободи та обов'язки людини та громадянина" закріплює положення, згідно з яким усі люди є вільні і рівні у своєй гідності та правах (ст. 21), а також право людини на повагу до її гідності (ст. 28). Захист гідності передбачений нормами конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цівільно-процесуального, трудового права.

Як же розуміти поняття гідності у площині прав людини взагалі й в юридичних аспектах цих прав зокрема? У правничій літературі відоме, по-перше, твердження, що гідність людини має характер основного принципу юридичного права [32 c. 42; 3, с. 33] Це потребує розробки цього поняття з позицій бачення загальної теорії держави і права. Зауважимо, що значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є начебто його квінтесенцією, "обличчям". Принципи права – це керівні засади (ідеї), які зумовлюються об'єктивними закономірностями існування й розвитку людини та суспільства, визначають зміст і спрямованість правового регулювання [21, с. 82].

Визнання гідності джерелом прав і свобод людини робить визначальним верховенство принципу природної гідності. Отже, конкретні права і свободи, а також усі інші норми повинні бути інтерпретовані на тлі людської гідності, яка є "найвищим принципом Конституції" [34, c. 496]. Конституційне закріплення принципу людської гідності виконує роль ідеалу, до якого законодавець повинен прагнути. Він має виконувати роль тієї опори, на яку спирається законодавець в процесі творення інших норм права.

Принцип людської гідності має абсолютний характер, тобто, по-перше, гідність людини є непорушною і, по-друге, не може бути жодних винятків з цього правила. Людська гідність становить джерело, фундамент і основу цілого конституційного порядку в логічному, онтологічному та інтерпретаційному розумінні. Тому людську гідність не можна тлумачити як одне з багатьох прав чи свобод, оскільки таке розуміння гідності може призвести до звуження її змісту [31, c. 92].

По-друге, деякі вчені вказують, що людська гідність є однією з свобод людини [33, c. 45]. Інші вчені стверджують, що гідність людини є її правом. Однак право людини на гідність розглядається як засадниче щодо інших прав людини, воно реалізується через розвиток інших прав і свобод [25, с. 50]. Таке право також розглядається як абсолютне [23, с. 9], тобто таке, що охороняється від усіх інших суб'єктів права, які підпорядковуються певному режиму. Це право породжує так звані абсолютні обов'язки інших суб'єктів. Суть цих обов'язків: усі повинні утримуватись (виявляти свою пасивність) щодо порушення абсолютного права, інакше порушник покладає на себе додатковий обов'язок з відшкодування заподіяної шкоди, а потерпілий, реалізуючи своє право на захист, вступає з ним у "відносні" правовідносини [26, c. 36].

У Конституції України (ст. 3) гідність людини також входить до складу прав і свобод, однак стоїть ніби перед ними. Це відповідає такому розумінню гідності людини, згідно з яким права і свободи повинні застосовуватися у спосіб, який "служить реалізації принципу гідності" [34, c. 499].

Гідність людини не належить до понять, яким можна легко дати дефініцію. Не знайдемо визначення цього поняття ані у Конституції та законодавстві України, ані у міжнародних нормативно-правових актах. Ідея людської гідності як вищої цінності і призначення людини була висунута гуманістами кінця середньовіччя. Визнання цінності і високого призначення людини незалежно від її станової належності, соціального походження, раси, нації було важливою стороною цієї ідеї [5, с. 12]. Так Кант вважав, що гідність є внутрішня безвідносна цінність, а те, чому притаманна гідність, – є вище від будь-якої ціни і не допускає ніякого еквіваленту, тобто є ціллю самою по собі. На його, думку це може бути лише мораль і людство, оскільки лише воно здатне мати гідність. Кант поставив гідність у центр свого етичного вчення і вже з визнання гідності абсолютною цінністю вивів свої моральні правила [9, с. 63, 87].

В процесі розвитку ідея гідності стала основним поняттям гуманізму як цілісної системи поглядів на особу, її положення в суспільстві і праві. Ідея гідності – це постійно змінюване суспільне явище. ЇЇ сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного. Вона сформувалась як відображення у свідомості людей того особливого становища, яке посідає людина, а також як відображення її соціальної цінності [19, с. 12].

У суспільній етиці вживаються три засадничі способи застосування слова гідність: гідність особиста (власна), гідність певної спільності та людська гідність [2; 16; 26]. Гідність особиста (власна) виражається у почутті власної цінності конкретної людини, яка ґрунтується на схваленій суспільством моральній самосвідомості і готовності її оберігати за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги з боку інших.

Людина набуває свою особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. Таке розуміння гідності не належить автоматично кожній людині, а залежить від його поведінки в щоденному житті. На думку деяких учених, особиста гідність притаманна людині, яка

  • діє згідно з власною системою цінностей і переконань, намагається бути вірною собі. Вище цінує правду, ніж одноразову користь. Життя розуміє як акт самоствердження;

  • вміє захищати свою самобутність та індивідуальність. У випадку загрози опановує себе, контролює свої емоції та агресію;

  • не піддається на маніпуляції, не розмінює своєї індивідуальності на матеріальну користь чи доступ до влади;

  • з обережністю сприймає нові ідеї щодо світосприйняття. Лише достатні аргументи можуть її переконати змінити свою систему цінностей і засади поведінки;

  • поводиться достойно і розважливо [30, с. 13].

В юридичній літературі поняття гідності особи головно розглядається у площині моральної і правової свідомості індивіда. Так С.М. Братусь [4, с. 85], О.О. Красавчиков [24, с. 157] поняття гідності визначають як відображення в свідомості громадянина його оцінки суспільством, тобто самооцінка особою її суспільної оцінки.

М.С. Малєін вказує, що людина усвідомлює своє становище в суспільстві, колективі. Їй притаманні самоповага і потреба в повазі її іншими людьми. Ця внутрішня самооцінка власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення і є гідністю[16, с. 32]. Подібного погляду дотримується Ю.І. Скуратов [11, с. 69].

М.Й. Коржанський [12, с. 223] визначає гідність особи як право на громадську повагу, що ґрунтується на визнанні суспільством громадської цінності цієї особи. Він розглядає гідність як публічну цінність особи. В.Б. Здравомислов під гідністю розуміє повагу високих моральних якостей в самому собі[27, с. 74].

Наведені визначення "виведено" з двох сфер які характеризують суб'єктивну сторону гідності: із сфери емоційних переживань і сфери розумової діяльності індивіда.

Як зазначає М.А. Придворов, внутрішня, чи суб'єктивна, сторона, тобто усвідомлення людиною своєї гідності, включає інтелектуальний, емоційний та вольовий моменти – усвідомлення індивідумом свого правового і суспільного становища, своєї моральної репутації, чутливість до суспільної думки, до суспільної оцінки своєї діяльності і своєї гідності, прагнення здобути і підтримати добру репутацію й уникнути громадського осуду. Включення ж вольових моментів відображає ситуацію самовиховання, саморегулювання, яке зумовлює вплив усвідомлення власної значущості на поведінку людини в суспільстві, де воно і виявляється назовні [19, с. 15].

Подібний підхід до вирішення цієї проблеми знаходимо й у Г.Д. Бандзеладзе, який вказує, що гідність складається з трьох елементів: мислення, почуття і волі. Зв'язок між цими елементами є настільки міцним, а їх єдність нероздільною, що реально їх окремо один від одного уявити не можна. Тільки в абстракції можливий їх поділ і диференційований аналіз. Це свідчить про те, що кожна з цих здатностей має коріння в інших двох, і, незважаючи на їхні феноменальні і функціональні відмінності, вони створюють органічну єдність [1, с. 12].

Зауважимо також, що поряд з категорією гідності, дуже важливе місце посідає категорія честі. Взагалі, честь і гідність людини є близькими і тісно взаємопов'язаними між собою. Здебільшого у даному випадку ці поняття вживаються без чіткого смислового розмежування. Разом з тим, хоч і близькі за своїм змістом, честь та гідність відрізняються одне від одного.

Щодо визначення співвідношення між ними є різні погляди. Одні вчені вважають, що честь повністю вміщує в собі поняття гідність, інші це заперечують. Найбільш правомірний, на наш погляд, підхід до вирішення цієї проблеми пропонує К.Б. Ярошенко, який стверджує, що честь та гідність – близькі поняття і різниця між ними існує лише в суб'єктивному чи об'єктивному підході до оцінки цих якостей: якщо мається на увазі оцінка з боку оточуючих –йдеться про честь особи, а якщо ж це самооцінка – про її гідність [29, с. 155].

Відтак честь – це суспільна оцінка особи, міра соціальних, духовних якостей громадянина як члена суспільства. Така суспільна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей [16, 31]. Внаслідок цього різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їхніх вчинків.

Родовим поняття гідності є поняття людської гідності [5, с. 13]. Тут йдеться про гідність, якою наділена кожна людина без винятку, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Людська гідність розуміється як моральна цінність та суспільна значущість особистості, вона визначається існуючими суспільними відносинами і не залежить від людини. Тобто лише внаслідок того, що людина є біосоціальною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Деякі автори називають людську гідність об'єктивною стороною гідності [26, с. 10].

Loading...

 
 

Цікаве