WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Неправдиві показання у механізмі протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими групами - Реферат

Неправдиві показання у механізмі протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими групами - Реферат

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, свідок може давати показання під псевдонімом. Так, свідок, який відповідно до ст. 533 КПК України дає показання під псевдонімом, не може бути допитаний щодо даних про його особу, оскільки держава, покладаючи на громадянина кримінально-процесуальний обов'язок давати показання, пов'язані з виникненням небезпеки для його життя, здоров'я, житла чи майна, гарантує йому, як учаснику кримінального судочинства, забезпечення його безпеки, а також безпеки членів його сім'ї і близьких родичів [14, c. 29-30].

Свідку з двох бід іноді доводиться вибирати найменшу. Незважаючи на кримінально-правову заборону (статті 384 та 385 КК України) щодо повідомлення неправдивих показань та відмови від показань свідком, у деяких випадках свідок (або потерпілий) змушений удаватися до такої форми поведінки через можливість настання для нього (або його близьких) більш негативних наслідків. Виникають ситуації, коли свідок позбавлений вибору альтернативи поведінки (існують реальні погрози з боку членів ОЗГ про убивство та ін.). У таких випадках особливої актуальності набувають механізми захисту свідка. Сьогодні необхідні спеціальні державні програми "Захист свідків", що вже діють у багатьох державах.

Має специфіку одержання показань у підозрюваних або обвинувачених, які є лідерами або членами ОЗГ. Результати анкетування слідчих прокуратури та МВС України показують, що під час допиту члени ОЗГ у більшості випадків займають такі позиції: 1) повідомляють повну та об'єктивну інформацію (зазначили 7 % практичних працівників); 2) відмовляються від дачі будь-яких показань (указали 52 % опитаних); 3) повідомляють неправду (назвали 79 % респондентів); 4) інше (підкреслили 11 % проанкетованих). Аналіз кримінальних справ про злочини, що вчиняються організованими групами, показує, що під час досудового слідства члени злочинної групи визнавали свою вину (36 %); не визнавали у повному обсязі своєї вини (64 %); відмовилися від дачі показань (16 %); неодноразово змінювали свої показання (27 %). Причому було встановлено, що члени злочинного угруповання досить часто робили спробу змінити показання (відмовитись від своїх показань) під час судового процесу, звинуватити органи досудового слідства у застосуванні недозволених примусових заходів (42 % кримінальних справ). Типові різновиди поведінки затриманих, підозрюваних, а згодом і обвинувачених часто зводяться до відмови від дачі будь-яких показань, малопереконливого заперечення своєї вини. Така позиція пояснюється прагненням виждати час, довідатися за допомогою контактів між собою в місцях тримання під вартою, через захисників та іншими можливими способами сутність доказів, які є в слідчого, та з урахуванням цього скорегувати свою позицію при закінченні розслідування [17, c. 583].

Члени ОЗГ під час їх допитів можуть давати і неправдиві показання. До найбільш типових мотивів, що є специфічними для обвинуваченого та підозрюваного, які приховують правду, звичайно відносять: 1) страх покарання, бажання запобігти розголошення вчиненого злочину шляхом його заперечення, сором від усвідомлення ганебності своєї поведінки; 2) прагнення приховати співучасників злочину, страх помсти з їх боку; 3) непевність у можливості розкриття органами слідства дійсних обставин справи; 4) прагнення звільнити від відповідальності дійсного винуватця злочину; 5) прагнення уникнути відповідальності за інший, більш тяжкий злочин; 6) бажання заплутати та затягти слідство, щоб ускладнити розкриття злочину; 7) недовіра до особи, яка проводить допит, особиста ворожість до неї або бажання одержати від неї будь-які вигоди (зміна запобіжного заходу, поліпшення умов тримання під вартою, одержання побачення тощо) [4, c. 35]. Повідомлені підозрюваним і обвинуваченим неправдиві показання були спрямовані: у 35,1 % випадків – на пом'якшення власної відповідальності; у 18,4 % – на уникнення відповідальності (при цьому 7,9 % осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, заявили неправдиве алібі); на перебільшення вини інших обвинувачених – 5,2 %; на обмову невинних – 1,8 % [6, c. 61].

Проведене нами анкетування слідчих прокуратури і МВС України дозволило встановити, що найбільш часто мотивами повідомлення неправдивих показань є: прагнення пом'якшити собі відповідальність (зазначили 16 % опитаних); уникнути покарання (22 %); обмова у вчиненні злочинів інших осіб (9 %); прагнення перебільшити вину інших осіб (12 %); прагнення приховати дії співучасників (23 %); страх за своє життя (19 %); інше (6 %).

У криміналістичній літературі акцентується увага на специфічних мотивах дачі неправдивих показань членами ОЗГ. Зокрема, М.С. Гурев зазначає, що основними мотивами при обранні своєї поведінки в членів ОЗГ є: страх перед установленою законом відповідальністю і прагнення уникнути її; страх перед помстою членів організованих злочинних груп; прагнення сховати співучасників, приховати нажите злочинним шляхом; кругова порука членів ОЗГ і пов'язаний з нею розрахунок на матеріальну або іншу підтримку з боку групи; впевненість у неможливості довести їх причетність до злочину без їх показань, що здається вигідним і для менш тяжкої кваліфікації вчиненого; наявність глибокої антигромадської психологічної установки членів організованих злочинних груп і пов'язаної з нею ворожості до правоохоронних органів [3, c. 240-241]. На специфічність дачі неправдивих показань членами ОЗГ вказує і В.І. Куликов. Він пише, що типовими заходами захисту ОЗФ від повного викриття в сучасній кримінальній практиці є "відсікання" розкритих правоохоронними органами структур ОЗФ, коли за заздалегідь обговореною схемою особи, які входять до цієї структуру, "беруть вину на себе". Цим відсікаються їх зв'язки з іншими членами ОЗФ та їх лідерами і тим самим інші члени ОЗГ рятуються від викриття. Як правило, це робиться "на компенсаційній матеріальній основі", що створює для правоохоронних органів суттєві труднощі в роботі з подібного роду підозрюваними та обвинуваченими [9, c. 142].

Виявлення неправди в показаннях вимагає зіставлення їх з іншою інформацією, застосування всього арсеналу тактичних прийомів викриття неправди (у тому числі використання специфічних прийомів, характерних для розслідування злочинів, що вчиняються ОЗГ). Завдання слідства в даній ситуації полягає в тому, щоб зміцнити впевненість підозрюваного у вигідності для нього особисто, для його родини співробітництва зі слідством, не на словах, а реальними діями забезпечити безпеку самого підозрюваного, його родини, майна підозрюваного. Значну роль при цьому відіграє активний збір доказів, які підтверджують показання підозрюваного [23, c. 169].

Таким чином, необхідно зазначити, що суттєву роль у механізмі протидії розслідуванню злочинів відіграють повідомлення неправдивих показань. Дослідження неправди в показаннях сприятиме не тільки розробці найефективніших прийомів її викриття, а й подоланню протидії розслідуванню з боку зацікавлених осіб.

Література

  1. Архів Золочівського районного суду Львівської області.

  2. ВасильевА.Н., КарнееваЛ.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. –М.: Юрид. лит., 1970.

  3. ГуревМ.С. Убийства на "разборках" (методика расследования). – СПб.: Питер, 2001.

  4. ДоспуловГ.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976.

  5. ЕникеевМ.И. Юридическая психология: Учебник для вузов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

  6. ЗакатовА.А. Ложь и борьба с нею. – Волгоград: Ниж.-Волж. кн. изд-во, 1984.

  7. КарпенкоЛ.А. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990.

  8. КоноваловаВ.Е. Допрос: тактика и психология: Учеб. пособие. – Х.: Консум, 1999.

  9. КуликовВ.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности. – Ульяновск: Филиал МГУ, 1994.

  10. ЛеоненкоВ.В. Запобігання лжесвідченням в кримінальних справах // Правова система України: теорія і практика: Тези доповідей і наук. повідомлень наук.-практ. конф. – К., 1993.

  11. ЛеонтьевА.А., ШахнаровичА.М., БатовВ.И. Речь в криминалистике и судебной психологии. – М.: Гл. ред. восточной лит-ры изд-ва "Наука", 1977.

  12. МартиненкоР.Г. Коммуникативное противодействие расследованию: способы, выявление, преодоление: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Куб. гос. ун-т. – Краснодар, 2004.

  13. НиколайчукИ.А. Сокрытие преступлений как форма противодействия расследованию: Монография / Под ред. Р. С. Белкина. – М.: Мегатрон ХХІ, 2000.

  14. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник / За ред. Ю.М. Грошевого. – Х.: Право, 2002.

  15. ПолстоваловО.В. Криминалистическая конфликтология: современные нравственные и психологические проблемы: Монография. – Уфа: РИО БашГУ, 2002.

  16. ПорубовН.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. – 3-е изд., перераб. – Минск: Вышэйшая школа, 1978.

  17. Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

  18. ТрухачевВ.В. Криминалистический анализ сокрытия преступной деятельности. –Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2000.

  19. ТрухачевВ.В. Преступное воздействие на доказательственную информацию: правовые и криминалистические средства предупреждения, выявления, нейтрализации. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2000.

  20. ШепитькоВ.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике: Монография. – Х.: РИП "Оригинал", 1995.

  21. ШепітькоВ.Ю. Криміналістика: Словник термінів. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004.

  22. ШмидтА.А. Пути распознания ложной информации, содержащейся в показаниях свидетелей // Проблемы уголовного процесса и криминалистики. Сб. науч. тр. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1973. – Вып. 21.

  23. ЯблоковН.П. Расследование организованной преступной деятельности: Практ. пособие. – М.: Юристъ, 2002.

Loading...

 
 

Цікаве