WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права - Реферат

Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права - Реферат

Важливою передумовою організації конференцій в рамках відновного судочинства цілковите визнання підозрюваним своєї вини. У цьому контексті відновне судочинство часто критикують, що, мовляв, фокусуючись на кримінальній шкоді, воно ігнорує вину обвинуваченого як інститут кримінального права, і яку традиційно вважають основою кримінальної відповідальності а, отже, покарання 7, с. 81. Крім цього, в ширшому аспекті пригадується велика кількість злочинів без потерпілих (такі як злочини, пов'язані з обігом наркотиків), а також переважна більшість злочинів, через якиі злочинці затримані не були. У таких випадках згадані конференції видаються недоцільними і повинні замінюватися кардинально іншим типом зустрічей, більше зорієнтованих на моральну та матеріальну підтримку жертви та близьких їй осіб. В цьому аспекті помічними можуть бути громадські організації, що допомагають і надають підтримку жертвам злочинів.

Ради по виправленню (Reparative Board (англ.)) є одними із моделей відновного судочинства, хоча за своїм поширенням досить локалізовані (Штат Вермонт, США). Типова рада по виправленню охоплює невелику групу громадян, які пройшли інтенсивну підготовку до виконання своїх функцій та проводять особисті з правом доступу громадськості зустрічі зі злочинцями, яких на таку зустріч було скеровано за розпорядженням суду. Ради розробляють угоди про покарання (покарання містять виконання громадських робіт, компенсацію шкоди, проходження необхідних курсів або консультацій), здійснюють подальший моніторинг та подають рапорт про виконання угоди в суд.

Покарання за злочин довший час сприймалося і в значною мірою сприймається сьогодні як тривіальна реакція на вчинений злочин. Проте таке беззаперечне трактування теорії про необхідність покарання як відплати за усі без винятку злочини показало, що не завжди ефективно досягаються цілі кримінального судочинства, зокрема: покриття шкоди жертві, компенсація їй нанесених моральних і психологічних травм, відшкодування шкоди державі, попередження вчинення подальших злочинів. Відновне судочинство пропонує ефективніші способи досягнення зазначених цілей в кримінальному судочинстві. Наведемо цифри. На підставі досліджень у США по декількох програмах, 94 % – жертв проведені конференції допомогли, а 98 % – дали змогу висловити свої почуття без повторної віктимізації, 96 % опитаних жертв визнали, що конференції відбувалися справедливо та 93 % – що злочинець зазнав справедливої адекватної відповіді на вчинений ним злочин [2, с. 49]. Дані Міністерства Юстиції Австралії засвідчили більш як 90 відсоткове задоволення жертв від проведених конференцій. У Великій Британії і Канаді згідно з оприлюднених даними 1998 р 62 і 78 % жертв заявили про своє задоволення процедурною стороною конференцій. Щодо результатів проведених конференцій (компенсація матеріальної шкоди/реституція відповідно до укладених угод та загладження моральних травм), то 84 % і 89 % жертв були задоволеними у Британії та Канаді відповідно. Потерпілі, натомість, відчували менше страху і отримували більше емоційної сатисфакції в результаті проведених конференцій в межах програм відновного судочинства [2, с. 50-51].

В контексті теорії "реінтегративного сорому" (Reintegrative Shaming Theory (англ.)), якого, як стверджують прихильники відновного судочинства, зазнає злочинець під час участі у конференціях і тим самим реінтегрується в суспільство, є вагомі підстави вважати, що повторна злочинність/рецидив знизиться. Зокрема, уже на початку і в середині 90-х дані, зібрані низкою кримінологів (Дейн, Паддок, Амбрейт, Коутс) свідчать щонайменше про 10 % різницю у рівні рецидиву між злочинцями, які пройшли конференції, та злочинцями, які не були залучені до програм відновного судочинства. Цікаво, що вже у 2000 році рецидив після проведених конференцій різко знизився і є втричі меншим, ніж "судовий рецидив" 4, с. 37.

Зрештою, най промовистішим аргументом на користь відновного судочинства видається запровадження всіма країнами прецедентної системи права та деякими країнами Європи (такі як Німеччина, Франція, Швеція, Бельгія) програм, спрямованих на втілення концепцій відновного судочинства у життя через проведення згаданих конференцій і зустрічей. Така робота відбувається як на рівні Міністерств юстиції та Міністерств внутрішніх справ цих країн, так і на рівні законодавства. На приклад, у Великій Британії 2003 р. було прийнято Закон "Про кримінальне судочинство" 10, який запровадив що відрізняється від попередніх тип покарання – умовне попередження (Conditional Cautioning (англ.)). Суть його полягає у накладенні попередження замість порушення кримінальної справи, але лише за виконання умов, спрямованих на реабілітацію злочинця та відшкодування жертві нанесеної шкоди. Якщо умови виконані не будуть, представник правоохоронних органів має право порушити кримінальну справу в загальному порядку. На сьогодні Міністерство внутрішніх справ Британії розробило проектні принципи ефективного здійснення відновного судочинства 11, с. 34.

Як свідчить практика, ув'язнення як яскравий приклад "відплатного" покарання не завжди має бажаний позитивний вплив на злочинця і його виправлення. Крім того, що повністю ігнорує потреби жертви у компенсації і підтримці. У Великобританії побутує вислів: "Тюрма це дорогий спосіб, щоб виховати з поганих людей ще гірших", і значною мірою це стосується України. На сьогоднішньому етапі розвитку науки кримінального права і процесу та в аспекті підвищення ролі приватного інтересу в кримінальному процесі такий підхід – застосування відновлювального судочинства як противаги кримінальному судочинству – до розв'язання суспільного конфлікту (злочину) видається досить актуальним. Низка питань відносно нової теорії відновного судочинства залишаються мало дослідженими, а саме: "наслідки далеко" можна зайти, використовуючи ВС, тобто де проводити межу між кримінальним та відновним судочинством; який правовий статус матимуть обвинувачений та жертва на конференціях ВС; відкритими залишаються дискусії щодо заперечення інституту вини обвинуваченого в кримінальному праві (про що вже йшлося); недостатня кількість гарантій для обвинуваченого від процесуальних порушень та інші питання, вирішення яких дало б змогу вдосконалити інститут відновного судочинства та допомогло втілити його позитивні сторони у життя.

Література

  1. Gordon Bazemore and Mark Umbreit (Feb. 2001) A Comparison Of Four Restorative Conferencing Models. Juvenile Justice Bulletin. U.S. Department of Justice // Ґордон Бейзмор, Марк Амбрейт: Порівняння чотирьох моделей конференцій відновного судочинства. Бюлетень: Злочинність неповнолітніх, Лютий 2001. Міністерство Юстиції США.

  2. John Braithwaite (2002), Restorative Justice and Responsive Regulation, Oxford University Press // Джон Брейтвейт: Відновне судочинство і відповідне регулювання. Оксфорд юніверсіті прес, 2002.

  3. GerryJohnstone (2002), Restorative justice: Ideas, Values, Debates, Willan Publishing //Джеррі Джоунстоун: Відновне судочинство: ідеї, цінності, дебати. Вільям Паблішін: 2002.

  4. Nugent cited in Braithwaite: Restorative Justice and Responsive Regulation. 2002. Oxford: Oxford University Press // Наджент. Процитовано в Брейтвейт: Відновне судочинство та його регулювання. Оксфорд 2002: Оксфорд Юніверсіті Прес.

  5. KayPranis (2001) Circle Sentencing, (visited March 2004) http://www.acfnewsource.org/cgi-bin/printer.cgi?208 // Кей Праніс: Кругове засудження. 2001. (відвідано: березень 2004), http://www.acfnewsource.org/cgi-bin/printer.cgi?208.

  6. HeatherStrang (2002) Repair or Revenge. Victims and Restorative Justice. Clarendon Press. Oxford // Стренґ Хедер, Примирення чи помста. Жертви і відновне судочинство. Кларендон Прес, Оксфорд. 2002.

  7. LuciaZedner (2004) Criminal Justice. Oxford: Oxford University Press // Люсія Зеднер, Кримінальне судочинство. Оксфорд: 2004. Оксфорд Юніверсіті Прес.

  8. Carolyne Hoyle and Richard Young. New Visions of Crime Victims. Hart Publishing, Oxford University. 2002// Керолайн Гойл і Річард Янг. Нові спостереження щодо жертв злочинів. Гарт Паблішін. Оксфордський університет. 2002.

  9. МаляренкоВ., ВойтюкІ. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні. – Бюлетень міністерства юстиції України № 8 (34), 2004.

  10. Criminal Justice Act 2003, Chapter 44, Sections 22-27. Royal Assent 20 November 2003 // Закон "Про кримінальне судочинство" 2003 року, глава 44, секції 22-27. Законодавча згода 20 листопада 2003.

  11. Restorative justice: the Government's strategy. A consultation document on the Government's strategy on restorative justice. 22-d July 2003 // Відновне судочинство: Стратегія Уряду. Консультаційний документ про стратегію уряду щодо відновного судочинства. 22.07.2003.

  12. United Nations, Draft Declaration on Basic Principles on the Use of Restorative Justice Programmes in the Criminal Matters (New York: UN, 1999). // Організація об'єднаних націй: Проект декларації основних принципів використання програм відновного судочинства в кримінальних справах. Нью Йорк, ООН, 1999.

Loading...

 
 

Цікаве