WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права - Реферат

Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права - Реферат

Реферат на тему:

Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права

Новою і актуальною у багатьох країнах світу сьогодні є теорія "Відновного судочинства" (далі ВС) (вживають також терміни відновлювальне, поновлююче, однак запропонований в цій роботі варіант видається лаконічнішим і максимально передає зміст поняття).

Відновне судочинство, яке переважно відбувається у формі зустрічей і конференцій, на відміну від традиційного кримінального судочинства, слугує не протиставленій сторони одна одній (що передбачає принцип змагальності сторін), а примиренню; закликає не до покарання як відплати за злочин, а до усвідомлення злочинцем своєї провини, щирого вибачення та відшкодування завданої злочином шкоди. Вважають, що відновне судочинство краще задовільняє жертву та її потреби, обіцяє компенсувати матеріальну та моральну шкоди, відновити почуття безпеки, зруйновані відносини, гідність та самоповагу 8, c. 101; 9, с. 43]. Головними принципами відновного судочинства є визнання своєї вини злочинцем та добровільна участь у зустрічах і конференціях обох "сторін": жертви і злочинця.

У цій статті спробуємо дати визначення поняття відновного судочинства, коротко аналізувати його процесуальні форми, наголосивши на деяких спірних питаннях, причини і аргументи актуальності та новизни відновного судочинства у деяких країнах світу, зробити висновки і відшукати теми для подальших досліджень, а також можливу його цінність для розвитку кримінально-процесуальної науки в Україні.

Поняття "Відновного судочинства" як більш-менш сформованої теорії виникло в кінці 70-х – на початку 80-х років 20-го століття, хоча своїм корінням ця теорія завдячує досягненням людської думки ще в Стародавній Греції та Римі, германських народів та індійських хінді, а також традиціям Буддизму та Конфуціанства. Пік популярності відновного судочинства збігся в часі з виникненням і розвитком кримінологічних ідей про необхідність звернення до потреб потерпілих від злочину; ідей про те, що злочин за своєю суттю є конфліктом особистісним між злочинцем і жертвою; що реагуючи на злочин, ми насамперед повинні поставити злочинця у відомість про заподіяну ним шкоду, змусити його усвідомити і взяти на себе відповідальність за виправлення шкоди жертві 3, с. 27.

Великою мірою теорія відновного судочинства отримала свій розвиток через практику конференцій по виправленню злочинців, кругів по засудженню злочинця, зустрічей жертви із злочинцем за посередництвом спеціалістів проведення таких засідань тощо. Як результат цього, в теорії немає єдиного визначення щодо відповідного судочинства. Тоні Маршал пропонує таке визначення відновного судочинства: "це процес, в якому небайдужі до злочину особи (жертва та її сім'я, злочинець та його сім'я, члени громади, що постраждала від злочину) за допомогою колективних зустрічей вирішують як вчинити з наслідками злочину та роблять висновки на майбутнє".

Крізь визначення відновного судочинства, запропонованого ООН, чітко проглядається те, що саме конференції (про них йтиметься нижче) є ключовим елементом ВС: "це процес, у якому жертва, злочинець та/або інші особи чи члени громади, що потерпіла від злочину, активно беруть участь у розв'язанні конфлікту, що виник в результаті вчинення злочину" 12.

Ключовими цінностями відновного судочинства його захисники вважають шанобливий і ввічливий діалог, вибачення та пробачення, відповідальність за власні дії, зрештою й те, що відновне судочинство намагається виправити, а не завдати болю та виправити і загладити завдану шкоду, а не нанести її злочинцю. Отже, маючи на увазі відновне судочинство, ми розуміємо "загоєння" жертви, виправлення злочинця та загладжування шкоди громаді 1, с. 11.

Сферою застосування відновного судочинства є переважно нетяжкі злочини, злочини, вчинені неповнолітніми, злочини проти особи (нанесення легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень), проти власності (крадіжки, грабежі), також рідше – проти статевої свободи особи. Останнім часом спостережено певне розширення сфери застосування ВС, зокрема, щодо злочинів, вчинених повнолітніми злочинцями, насильницьких злочинів та, деякою мірою, господарських злочинів 2, с. 29.

Загалом виділяють чотири процесуальні форми відновного судочинства.

Один з найпоширеніших типів комунікації жертви та злочинця є посередництво "жертва-злочинець" (Victim-Offender Mediation (англ.)), який надає змогу жертві зустріти злочинця в безпечному та чітко структурованому процесі, обговорити всі наслідки злочину для жертви та укласти угоду про відшкодування матеріальної та компенсацію моральної шкоди жертві 1, с. 2. З допомогою спеціалістів-посередників жертва може висловити злочинцю, який фізичний, моральний та матеріальний вплив мав злочин на неї; отримати відповіді на наболілі питання щодо злочину і злочинця; взяти безпосередню участь у розробці плану реституції, відповідно злочинець покриватиме матеріальний борг перед жертвою.

Посередництва "жертва-злочинець" найбільше поширені в країнах Північної Америки, Великобританії та Європи. Сьогодні в США та Канаді працює близько 320 програм за цим типом посередництва, у Європі загалом їх налічують більше семисот. Так, у США, на приклад, близько тисячі справ передаються судами у відання декількох програм щорічно 1, с. 4. І хоча велика частина справ пов'язана з менш серйозними злочинами проти власності, що вчиняються неповнолітніми, посередництва застосовуються з кожним роком частіше до справ про тяжкі та насильницькі злочини, вчинювані як неповнолітніми, так і дорослими.

Сімейні конференції (Family Group Conferencing (англ.)) – ще одна форма відновного судочинства – спираються на більш як столітні традиції Маорі (корінна нація Нової Зеландії) вжиття санкцій та вирішення конфліктів. Сімейні конференції в своїй сучасній формі закріплені в національному законодавстві Нової Зеландії у 1989 р., а також широко застосовуються на Півдні Австралії та деяких штатах США і Канади. Для проведення сімейної конференції посередник – спеціаліст щодо вирішення спорів – запрошує жертву та, за, її бажанням, близькі їй особи (члени сім'ї, родичі тощо), які можуть надати психологічну підтримку, з одного боку, та злочинець та близькі йому особи, з іншого. Під час конференції обговорюється шкода, заподіяна жертві та кожному з учасники процесу на його/її стороні, спільно всі учасниками вирішують як заподіяна шкода може бути компенсована 1, c. 4.

Однією з цінностей конференцій і засідань у відновному судочинстві є власне безпосередній контакт та участь жертви у процесі. Згідно з проведеними дослідженнями , головними потребами жертви злочину є: менш офіційний процес, розкриття інформації про процес та його результат ввічливе і шанобливе трактування, покриття матеріальної шкоди, компенсація моральної шкоди та вибачення, між ними також ширша участь у розгляді і вирішенні справи 6, с. 8. Саме участь жертв у конференціях дають змогу такі проблеми суттєво вирішити. Більше того, суспільні відносини, які завжди найбільше страждають від злочину, найефективніше відновлюються під час конференцій і засідань, на яких присутні протилежні сторони злочину.

Ще одним типом конференцій є кругове засудження (Circle Sentencing (англ.)), яке також слугує частиною сучасної тенденції ВС і передбачає спільну участь жертв та злочинців. Найширше цю процесуальну форму відновного судочинства застосовують у декотрих штатах США і Канади. Суть конференцій полягає до запрошені злочинця та його групи підтримки, жертви та її групи підтримки, вихователя, основних членів групи по засудженню, добровольців від громади, представників соціальних служб та судових/правоохоронних органів. На початковому етапів колі запрошених осіб обговорюють подію злочину, який вплив вона мала на жертву та громаду, подальшим етапом є підготовка розпорядження про призначення покарання. До покарання відносять і скерування на консультацію або відробіток на громадських роботах. Після того, як вирок вже винесений основне коло осіб продовжує зустрічі з злочинцем для обговорення і контролю досягнутого прогресу, допомагаючи таким чином злочинцеві у його виправленні. Якщо він/вона не в змозі виконати всі умови засудження, до нього застосовують покарання в загальному порядку кримінального судочинства 5.

Потрібно зазначити, що запропоновані види далеко не є вичерпними і відображають лише основні форми відновного судочинства. Деякі з них функціонують лише в окремих країнах, максимально пристосовані до менталітету і звичаїв етнічних груп чи народів, що проживають на відповідній території, тому можливо і розумно було б запозичувати лише принципи проведення тих чи інших конференцій, однак бездумне копіювання може не дати бажаного ефекту. У разі запровадження певних форм відновного судочинства в Україні варто було б враховувати традиції владнання конфліктів (в широкому розумінні), що діяли в Україні. Наприклад застосовували зазвичай різні типи колективного вирішення спорів трудових колективів – товариськими судами, або інститут батьківських зборів в школах, на яких часто обговорювали незадовільну поведінку дітей та її негативний вплив на однокласників і навчальний процес загалом. Очевидно, що такі приклади при належному науковому аналізі слугують відправною точкою у розробленні і впровадженні певних форм відновного судочинства в Україні.

Loading...

 
 

Цікаве