WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

У законодавстві поряд з визначенням поняття "неодержані доходи (упущена вигода)" можна віднайти і поняття "очікувані збитки", проте воно є не загальним, а стосується лише конкретно визначених умов та обставин. Так, відповідно до "Тимчасової методики визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів" від 15 травня 2001 року № 181, очікувані збитки – це збитки, які потенційно можуть бути завдані фізичній чи юридичній особі, а також природним ресурсам небезпечним вантажем (небезпечними речовинами та відходами) під час його (їх) перевезення у випадку непередбаченої ситуації, наслідком якої є аварійне забруднення довкілля [19, с. 115]. Проте наведене положення, на відміну від неодержаних доходів, не матиме безпосереднього стосунку до визначення обсягу матеріальної відповідальності у кримінальному судочинстві.

Досить складним і неоднозначно вирішується у практиці питання про відшкодування матеріальної шкоди при вчиненні незакінченого злочину. Окремі науковці вважають, що при вчиненні замаху на злочин чи готування до нього матеріальна шкода підлягає відшкодуванню у будь-якому випадку, навіть незалежно від її реального заподіяння. Так, В.С. Шадрін зазначає, що при будь-якій формі злочинного посягання, навіть якщо створена лише загроза заподіяння особі моральної, фізичної або майнової шкоди, виникають підстави для визнання особи потерпілим [12, с. 165], а відповідно, і право у потерпілого на відшкодування такої шкоди. Подібні позиції не поодинокі у науковій літературі. Наприклад, А. Ратінов вважав, що потерпілий буде наявним і у тому випадку, коли шкода не наступила з незалежних від злочинця обставин, проте могла наступити при звичайному ході подій. Невдалий замах не позбавляє можливості визнання потерпілим володільця майна, на яке посягав злочинець [20, с. 33]. В.П. Бож'єв також зауважує, що особа, на інтереси якої було вчинено замах, повинна визнаватися потерпілим і допускатися до кримінально-процесуальної діяльності незалежно від заподіяння їй шкоди [21, с. 168]. Проте з наведеними позиціями навряд чи можна погодитися. Справді, при замаху чи готуванні може виникнути право на відшкодування матеріальної шкоди, проте тільки за умови реального заподіяння такої шкоди. У ситуації створення лише загрози її заподіяння навряд чи можна визнати наявність такої можливості. Це твердження стосується будь-якого виду шкоди. Не кожним злочином, у тому числі і незакінченим, може бути заподіяна матеріальна шкода. Фактичне її заподіяння обумовлюється рядом обставин конкретної справи, у тому числі, способом вчинення злочину, стадією, на якій він був припинений тощо. У літературі на сьогодні загальноприйнятою є позиція: необхідною умовою відшкодування шкоди, є те, що вона повинна бути наявною, дійсною та реальною на момент розгляду справи (за окремими винятками, передбаченими ЦК). Якщо дотримуватися позиції про можливість відшкодування шкоди лише при загрозі її заподіяння, незалежно від реального настання, то ці вимоги не будуть дотримані. Більше того, якщо визнати прийнятною таку позицію, то виходить, що особі матеріальної шкоди по-суті може бути взагалі не заподіяно вчиненим злочином, зокрема незакінченим, але відшкодувати її все ж необхідно. Тому виникає цілком логічне запитання: що ж відшкодовувати потерпілому, коли йому шкоди взагалі насправді не заподіяно? Які критерії визначення розміру можливої матеріальної шкоди? Отож, можна зробити висновок, що при вчиненні незакінченого злочину, відшкодуванню (компенсації) підлягає лише та шкода, що фактично заподіяна цим діянням, а не створена лише загроза такого заподіяння. Протилежне формулювання не узгоджується з поняттям потерпілого, формулювання якого чітко визначає, що ним визнається особа, якій злочином заподіяно (тобто, заподіяно реально, а не створено лише загрозу такого заподіяння) шкоду, а також з вимогами, яким повинна відповідати шкода, що може бути відшкодована (компенсована) у правовому полі. Таке розуміння шкоди здатне привести, фактично, до збагачення "потерпілого" за рахунок обвинуваченого внаслідок "відшкодування" йому шкоди, яка насправді не була заподіяна. Тому можливість відшкодування шкоди реально не заподіяної, а поставленої лише під загрозу такого заподіяння не можна визнати підставною.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЦК, відшкодування шкоди у меншому чи більшому обсязі, ніж повному, дозволене і у кримінальному процесі, але лише за умови, що це передбачено законом. На противагу можливості застосування норми про матеріальну відповідальність у більшому розмірі, ніж повному, застосування норми про матеріальну відповідальність у меншому обсязі, тобто, коли виключається можливість відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) внаслідок заподіяння шкоди діянням, що містить ознаки злочину, не можливе у кримінальному судочинстві. Це обумовлено тим, що чинне законодавство не містить спеціального нормативно-правового акта, яким би передбачалося застосування такої відповідальності у кримінальній справі. І хоча положення про відшкодування лише прямої дійсної шкоди вміщені, наприклад, у ст. 130, 132, 133 КЗпП, їх застосування є неможливим у кримінальному судочинстві, у тому числі і при відшкодуванні матеріальної шкоди шляхом цивільного позову. Це обумовлено тим, що однією з умов покладення на працівника матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди, є заподіяння шкоди підприємству, установі, організації, діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП). Таку норму варто визнати спеціальною щодо тих, які визначають матеріальну відповідальність працівників лише у межах прямої дійсної шкоди (ст. 130, 132, 133 КЗпП) а, відповідно, й такою, що підлягає застосуванню в рамках кримінального судочинства. Більше того, як зазначає Верховний Суд України у своєму роз'ясненні, матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і у тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом (пункти 4, 8 ст. 6, ст. 7, 7, 7, 8-10 КПК). При винесенні виправдувального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) за відсутністю складу злочину, суд, розглядаючи справу у порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди [14, с. 111]. Подібне правове регулювання можна віднайти і у "Положенні про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" від 23 червня 1995 року № 243 з наступними змінами і доповненнями. У ньому передбачено норму, що визначає матеріальну відповідальність осіб, на яких розповсюджується дія цього положення, лише в межах прямої дійсної шкоди. Водночас п. 13 імперативно визначає, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі вчинення дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину [22]. Таку норму, відповідно, слід вважати спеціальною стосовно до норми цього Положення, яка визначає матеріальну відповідальність лише в межах прямої дійсної шкоди, а отже, і такою, що підлягає застосуванню у кримінальному судочинстві.

На відміну від неможливості застосування норм про відповідальність у меншому обсязі, в силу відсутності прямої нормативної вказівки, варто вказати, що чинне законодавство допускає випадки матеріальної відповідальності у кримінальному судочинстві у більшому розмірі, порівняно з відповідальністю у повному обсязі, тобто, так звану кратну відповідальність. Норми про таку відповідальність у передбачених законодавчими актами випадках підлягають застосуванню у кримінальному процесі. На це вказує і Верховний Суд України у своїх роз'ясненнях (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 з наступними змінами та доповненнями "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" [14, с. 112]). Не вдаючись у конкретне перелічування умов, за яких у кримінальному судочинстві застосовується матеріальна відповідальність у більшому, ніж фактично заподіяно, обсязі, зазначимо, що Законом України від 6 червня 1995 року "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", залежно від конкретно визначених матеріальних об'єктів, яким заподіяна шкода, у тому числі не виключено, що і злочинними посяганнями, вона встановлена у подвійному, або ж навіть у потрійному розмірі вартості матеріальних цінностей, що стали об'єктом правопорушення, за ринковими цінами, що діють на день виявлення завданих збитків або ж навіть у потрійному розмірі. Норми про кратну відповідальність містяться також в уже згаданому вище Положенні. Відповідно до його п. 14 військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2–10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України [22].


 
 

Цікаве

Загрузка...