WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

Тривалий час одним із аргументів проти включення в обсяг відшкодування у кримінальному процесі неодержаних доходів (упущеної вигоди) у літературі слугувало те, що відповідні норми цивільного законодавства встановлюють матеріальну відповідальність у повному обсязі лише у сфері договірних відносин [6, с. 13; 7, с. 38]. Проте на сьогодні законодавець чітко й однозначно вирішив це питання, позбавивши перспективи будь-якої дискусії з даного питання. З наведених раніше норм однозначно вбачається, що мова йде не лише про договірну відповідальність, а про майнову відповідальність загалом, яка реалізується, в тому числі, і засобом кримінального судочинства. Більше того, навіть до прийняття чинного ЦК, який безпосередньо вирішує це питання, названий вище аргумент, поза всяким сумнівом, не містив ґрунтовних підстав для заперечення можливості відшкодування неодержаних доходів. Варто погодитися з думкою В.Т. Нора у тому, що точка зору про недопустимість пред'явлення та задоволення цивільних позовів у частині вимоги відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) необґрунтована. Вона веде до заперечення можливості реалізації у кримінальному процесі цивільно-правового принципу відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у повному обсязі. А це, своєю чергою, ставить під сумнів узагалі доцільність існування інституту цивільного позову у кримінальному судочинстві (з'єднаного процесу), оскільки у такому випадку замість зручностей і вигод, пов'язаних з економією часу, засобів і оперативністю у повному усуненні шкідливих майнових наслідків злочину, він міг би тільки ускладнити це завдання. Оскільки з'єднаний процес не в змозі був би забезпечити відшкодування заподіяної злочином шкоди у повному обсязі, то особи, які зазнали майнової шкоди або взагалі б ігнорували цей процес, віддаючи перевагу цивільному, або замість одного процесу (з'єднаного) змушені були б порушувати для відшкодування неодержаних доходів і цивільний процес. Нарешті, важко було б зрозуміти логіку законодавця, якщо би він при встановленні майнової відповідальності за шкоду, заподіяну деліктом, у тому числі і крайнім його проявом – злочином, ставив правопорушника у більш вигідне положення, зобов'язуючи його відшкодувати тільки ту частину заподіяної шкоди, яку складає позитивна шкода у майні, порівняно з відповідальністю у договірних зобов'язаннях, де невиконання або неналежне виконання тягне відшкодування як позитивної шкоди, так і неодержаних доходів [10, с. 44-45].

Обов'язковою умовою можливості відшкодування неодержаного доходу є реальність його одержання. Тобто, у момент заподіяння злочином шкоди потерпілому, підприємству, установі, організації останні повинні створити всі умови для одержання прибутку (наприклад, розпочати випуск продукції або надати послуги чи підготувати всі матеріальні та організаційні умови для випуску продукції чи надання послуг). Крім того, неодержані доходи повинні бути пов'язані з фактом вчинення злочину причинно-наслідковим зв'язком [9, с. 32].

Позиція про включення неодержаних доходів в обсяг заподіяної правопорушенням матеріальної шкоди не є абсолютно новою для нашого законодавства. Ще у древньому Римі поняття майнової шкоди складалося з двох елементів: 1) damnum emergens, позитивна шкода, тобто втрата того, що вже входило у склад майна даної особи; 2) lucrum cessans, упущена вигода, або інакше кажучи, не поступлення у майно даної особи тих цінностей, які повинні були поступити при нормальному ході обставин [13, с. 185].

На позиції відшкодування у кримінальному судочинстві неодержаних доходів нині стоїть і вищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. Пленум Верховного Суду України у своїх роз'ясненнях неодноразово наголошує на необхідності повного відшкодування шкоди, у тому числі і неодержаних потерпілим доходів. Такі роз'яснення, що підлягають застосуванню у кримінальних справах можна віднайти, зокрема, у п. 36 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 з наступними змінами і доповненнями "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" [1, с. 101], п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 з наступними змінами та доповненнями "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" [14, с. 110-111], п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 з наступними змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" [2, с. 96 97], п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 з наступними змінами і доповненнями "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" [3, с. 280] та ін.

На вказівку про відшкодування шкоди у повному обсязі, застосування якої вважатиметься правомірним у кримінальному процесі, можна натрапити не лише у Цивільному кодексі, але й в інших законах цивілістичної сфери, зокрема у ст. 224 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року з наступними змінами та доповненнями, ст. 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року з наступними змінами та доповненнями тощо, а також у численних підзаконних нормативно-правових актах.

До прикладу, ст. 156 Земельного кодексу України, передбачаючи відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, поряд з іншими підставами вказує, що вони можуть бути заподіяні у тому числі внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Аналогічну позицію займає "Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19 квітня 1993 року № 284, відповідно до ч. 3 якого, відшкодуванню підлягають, поряд з іншою шкодою, також і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Водночас примітка цього Порядку формулює поняття неодержаного доходу стосовно таких ситуацій. Ним вважається доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян [15]. І хоча ні у цьому Порядку, ні у Земельному кодексі чи інших аналогічних нормах, як і у ЦК, прямо не зазначено, що неодержання такого доходу (упущеної вигоди) може бути обумовлено вчиненням злочину, і тому ця норма підлягає застосовуванню при визначенні розміру шкоди, яка відшкодовується у кримінальному процесі, очевидно, що така позиція і не спростовується. Отож, є всі підстави визнати ці законодавчі положення такими, що підлягають застосуванню і стосовно цивільного позову. Наприклад, роз'яснення про необхідність застосування цих та подібних норм у сфері обрахунку шкоди (у тому числі і неодержаних доходів), яка підлягає відшкодуванню, обумовленої вчиненням злочину проти довкілля, вміщене у відповідному роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України. У ньому, зокрема, зазначається, що при вирішенні вимог про її відшкодування, у тому числі й при заподіянні шкоди злочинними посяганнями, необхідно керуватися нормами природоохоронного законодавства, а коли це питання не врегульоване цим законодавством, – відповідними положеннями цивільного законодавства та роз'ясненнями, які містяться у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України [16, с. 221].

Варто вказати, що на сьогодні загалом визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві, зокрема і шляхом цивільного позову, внаслідок вчинення злочинів проти природи, є доволі утрудненим. Це, в першу чергу, зумовлено існуванням значної кількості нормативних актів, які встановлюють спеціальні правила обрахунків шкоди, заподіяної такими посяганнями. Ці підзаконні нормативно-правові акти доволі часто зазнають змін, тому при їх застосуванні у конкретних справах слід неухильно слідкувати за останніми змінами у законодавстві. У них, зокрема, містяться відповідні формули обрахунку суми шкоди, яка повинна бути відшкодована за посягання на конкретні об'єкти з чітко визначеними індексами та коефіцієнтами, встановлений порядок обчислення такої шкоди тощо [17]. В ряді випадків відшкодування завданої шкоди здійснюється на підставі такс в залежності від чітко окреслених умов, наприклад, від речовини, що зумовила забруднення, об'єктів, яким заподіяно забруднення, транспорту, виду території (зокрема, точно встановлена сума шкоди, яка підлягає відшкодуванню, за забруднення однією одиницею виміру конкретної речовини, що спричинила таке забруднення), конкретного виду зелених насаджень, об'єктів флори та фауни у відношенні яких вчинено протиправне посягання, що заподіяло шкоду тощо [18].

Loading...

 
 

Цікаве