WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві - Реферат

Реферат на тему:

Визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає відшкодуванню у кримінальному судочинстві

Сьогодні у науковій літературі більшою мірою увага акцентується на проблемах визначення розміру моральної шкоди, заподіяної злочином, що підлягає компенсації у кримінальному судочинстві. Що торкається визначення розміру шкоди матеріальної, то цьому питанню уваги приділяється менше. І на перший погляд може навіть видатися, що актуальних питань, пов'язаних з обрахунком заподіяної суспільно-небезпечним діянням матеріальної шкоди та, відповідно, визначенням розміру її відшкодування у результаті пред'явлення цивільного позову у кримінальному процесі, не має. У деяких ситуаціях це справді так. Проте існує ціла низка обставин, за яких визначення обсягу матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, насправді є не легким завданням та викликає на практиці певні труднощі. Окремі аспекти відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному судочинстві, зокрема, визначення її розміру, розглядалися у роботах таких науковців, як М.І. Гошовський, П.П. Гурєєв, З.З. Зінатуллін, О.П. Кучинська, А.Г. Мазалов, В.Т. Нор, В.Я. Понарін, В.С. Шадрін та ін. І хоча шляхи розв'язання значної кількості проблем як теоретичного, так і практичного плану у цій сфері було окреслено в працях перелічених та ряду інших вчених, деякі з них все ж залишаються не достатньо дослідженими і по даний час. Це обумовлено насамперед тим, що переважна більшість робіт, які торкаються питань відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному процесі та визначення її розміру ґрунтується на основі Цивільного кодексу 1963 р., який втратив чинність, та інших нормах цивільного права, які останнім часом зазнали суттєвих змін. Прийняття нового Цивільного кодексу (далі – ЦК), а також інші новели цивільного законодавства та існуюче коло дискусійних питань у літературі в цій площині потребує нового наукового осмислення окремих аспектів відшкодування матеріальної шкоди у кримінальному провадженні, що й ставить своїм завданням дана стаття.

Між розміром заподіяної матеріальної шкоди і обсягом суми, що стягується з винного та необхідна для її відшкодування, існує прямо пропорційна залежність. Постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).

Одним з завдань цивільного позову у кримінальному судочинстві є відновлення порушених злочином майнових та особистих немайнових інтересів потерпілих. Тому з економічної точки зору розмір шкоди, яка відшкодовується, фактично повинен бути адекватним розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином. Іншими словами, відшкодувати потерпілому повинні таку суму грошей, щоб він міг придбати на момент виконання рішення про таке відшкодування, аналогічне майно до того, яке вибуло з його володіння внаслідок вчинення злочину чи відновити його, якщо воно було втрачено чи пошкоджено через вчинення злочину. Від моменту вчинення злочину та заподіяння ним шкоди до моменту, коли визначається у судовому рішенні розмір такого відшкодування проходить більший чи менший проміжок часу. Оскільки за цей період в економіці державі можуть відбутися зміни то, відповідно, кількісно розмір такого відшкодування відрізнятиметься від розміру заподіяної шкоди. Стосовно вирішення цих питань цілком виправдану позицію займає Пленум Верховного Суду України. Відповідно до його постанови від 25 грудня 1992 р. № 12 з наступними змінами та доповненнями "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам належить виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також із матеріального становища останнього, наявності у нього утриманців тощо. Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватися не повинні. Розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цін на час вчинення злочину. Коли відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються у повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості майна (тобто за цінами, які дають можливість вільно придбати майно того ж роду і якості на час розгляду справи), а також неодержані доходи (курсив авторський) [1, с. 98-99, 101]. Такі ж позиції викладені і в абз. 2 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 з наступними змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" [2, с. 97], а також у постанові від 31 березня 1989 р. № 3 з наступними змінами та доповненнями "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна", в п. 11, 12 якої зокрема зазначається, що при визначенні розміру шкоди суд має виходити з цін на майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо. На підприємствах громадського харчування (на виробництві і в буфетах) та в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів. Розмір шкоди, заподіяної робітниками та службовцями знищенням або псуванням державного і громадського майна внаслідок необережних дій (бездіяльності), визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами. При визначенні розміру шкоди необхідно застосовувати ціни (роздрібні, оптові, закупівельні, ціни реалізації та ін.) і відповідні коефіцієнти (поправочні, кратності), чинні на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди (курсив авторський) [3, с. 279-280]. Аналогічна норма міститься і в ст. 1192 ЦК, відповідно до якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отож, з наведеного можна зробити цілком правильний висновок, що питання про розмір заподіяної шкоди повинно вирішуватися, виходячи з вартості майна, яка була для нього встановлена на момент вчинення злочину. А розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, повинен обчислюватися, виходячи з цін на аналогічне майно, що діють на момент розгляду кримінальної справи по суті у суді.

Тривалий час одним з дискусійних у теорії кримінального процесу було питання щодо можливості чи неможливості відшкодування не лише заподіяної злочином прямої позитивної шкоди у майні, але й неодержаних доходів. І хоча на сьогодні діє ряд нових нормативних актів, у тому числі і законів, які регулюють відносини цивільно-правового характеру, таке питання все ж не втрачає актуальності. І обумовлено це, насамперед тим, що у них прямо не зазначено про відшкодування доходів, які потерпілий не одержав внаслідок вчинення злочину. У літературі ж одна група науковців заперечує можливість відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) у кримінальному процесі у тому числі і засобами цивільного позову [4, с. 6; 5, с. 15-16; 6, с. 13; 7, с. 38], інша вважає не лише можливе, але й необхідне їх відшкодування [8, с. 13-14; 9, с. 25-30; 10, с. 40, 44-45; 11, с. 54-55; 12, с. 193-194]. Не вдаючись у детальне обговорення наведених аргументів за і проти, вважаємо за необхідне приєднатися до останньої позиції. При цьому, як видається, необхідно керуватися наступними міркуваннями.

Відповідно до ст. 22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому чи більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила це право. Частина перша ст. 1166 ЦК встановлює аналогічне правило, яке полягає у тому, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Під час провадження та вирішення по суті цивільного позову у кримінальному процесі підлягають застосуванню норми матеріального цивільного права, а вони, як не важко побачити з цитованих норм ЦК, встановлюють матеріальну відповідальність у повному обсязі. З цього, відповідно, слідує, що положення цивільного права про необхідність відшкодування шкоди у повному обсязі, тобто включення у неї неодержаних доходів, повною мірою слід застосовувати і при вирішенні цивільного позову у кримінальній справі. У протилежному випадку при вирішенні цивільного позову буде порушена норма матеріального (цивільного) права, яка підлягає безумовному та точному застосуванню відповідного до свого прямого змісту у таких випадках.

Loading...

 
 

Цікаве